< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

Добробут населення країни - найважливіший критерій оцінки ефективності соціально-економічної політики держави. Його підвищення є основною метою суспільного розвитку. Перш за все, рівень життя характеризується поєднанням і взаємодією двох складових: ступенем забезпеченості населення матеріальними і нематеріальними благами та мірою їх ужитку.

За всієї здавалося б очевидності загальноприйнятого поняття "добробут життя" фахівці дають достатньо різноманітні конкретні його формулювання. Частина авторів відзначає, що добробут життя - це ступінь задоволення духовних, матеріальних і соціальних потреб. Таке визначення швидше характеризує статистику рівня життя, хоча добробут життя - це динамічний процес, що змінюється під впливом безлічі чинників.

Найбільш слушною є думка авторів, які вважають, що добробут життя – це комплекс умов функціонування людини у сфері споживання, розвитку потреб і характері їх задоволення, що виявляється в масштабі. Аналогічний зміст у радянській статистиці мало поняття "добробут народу". У даний час термін "рівень життя" витіснив "добробут народу" через низку обставин, серед яких важливе значення має зниження рівня життя значної частини населення в пострадянський період, а "добробут" передбачає позитивну характеристику.

Досліджуючи історію розвитку концепції добробуту життя, ми перш за все, звертаємося до концепції рівня життя, що відображає економічні параметри життєдіяльності людини. Безпосередній зв'язок між ними відображений у табл. 5.2, де наведено поняття та показники рівня життя за визначенням ООН, шведською і французькою моделями.

В обох моделях майже всі компоненти добробуту населення збігаються, але першочерговість їх різна. Обидві моделі передбачають широке використання статистичних показників, а у деяких випадках, скажімо, для оцінки задоволеності – результати соціологічних досліджень.

Таблиця 5.2. Поняття і склад компонентів за концепціями добробуту населення ООН, Швеції та Франції

Компоненти рівня життя

концепція ООН

шведська модель

французька модель

1. Здоров'я

1. Праця і умови праці

1. Чисельність і склад

2. Споживання продуктів харчування

2. Економічні можливості

населення, трудові ресурси і умови праці

3. Освіта

3. Політичні можливості

4. Зайнятість і умови праці

4. Шкільне навчання

2. Розподіл, перерозподіл і використання доходів

5. Житлові умови

5. Здоров'я і використання медичної допомоги

6. Соціальне забезпечення

6. Соціальні можливості (формування сім'ї та сімейних стосунків)

3. Умови життєдіяльності

7. Одяг

7. Житло

8. Відпочинок і вільний час

8. Харчування

4. Соціальні сторони рівня життя

9. Права людини

9. Вільний час і його проведення

Джерело: Розроблено автором.

Шведська модель має чітку трудову настанову. В ній добробут населення, насамперед, визначається економічними та політичними можливостями. Проте як недолік шведської концепції рівня життя слід вказати той факт, що за основу формування сприйняття людиною задоволення своїх потреб береться працездатність особи. Такий підхід неминуче має призвести до того, що непрацездатні громадяни будуть потребувати сильної соціальної підтримки з боку держави, щоб не відчувати себе обмеженими.

У системі показників добробуту населення Франції перше місце посідають демографічні та соціально-трудові аспекти рівня життя, далі за ними йдуть перерозподіл доходів і умови життєдіяльності, на останньому місці знаходяться соціальні показники, до яких відносяться освіта, охорона здоров'я, охорона правопорядку. З даною ієрархією (за ступенем значущості) показників рівня життя можна не погодитися. Пріоритетним завданням оцінки і регулювання рівня життя повинно бути здоров'я нації, а отже, саме воно має посідати перше місце в концепції рівня життя.

Для визначення гідного рівня добробуту населення з урахуванням соціальної диференціації використовуються такі поняття: "рівень доходів на душу населення", "рівень прожиткового мінімуму", "ступінь диференціації населення за доходами і витратами", "рівень бідності", "життєвий стандарт".

Умовно можна виділити два якісних рівні достойного рівня добробуту населення:

  • - стійке задоволення первинних потреб людини (сім'ї) у обсягах, необхідних для підтримки нормальної життєдіяльності: харчування (перш за все за білково-калорійною цінністю раціону), одяг, житло, охорона здоров'я, особиста безпека тощо. У СРСР зазначений рівень добробуту був досягнутий у 1960-х роках;
  • - матеріальний достаток, за якого досягнення задоволення первинних потреб дозволяє перейти до оптимального, індивідуально-орієнтованого типу високого рівня вирішення різноманітних потреб сім'ї та кожного її члена.

У світовій практиці (по лінії ООН та в ряді розвинутих країн) концепція якості життя та її показники є базовими для розробки національної концепції економічної політики держави, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту життя населення. При цьому, на нашу думку, пріоритетною засадою розробки концепції має бути максимальне задоволення потреб людини.

Таким чином, концепція достойного рівня добробуту населення має формувати сукупність умов, що визначають фізичний, розумовий і соціальний добробут людини або групи людей. Причому йдеться не лише про об'єктивні чинники, що визначають якість життя (житло, зайнятість, обслуговування, освіта, харчування тощо), а й не меншою мірою про суб'єктивне сприйняття людиною рівня свого добробуту і таких життєвих умов, як щастя, комфорт, радість. Так, необхідним компонентом життєвої задоволеності є задоволеність роботою, станом здоров'я, фінансовим становищем, домашніми умовами, родинними стосунками, одруженням, можливостями здобуття освіти, здатністю до творчої діяльності, самооцінкою тощо. Таким чином, концепція якості життя включає всі аспекти взаємозв'язку людини й оточуючого світу, тобто аспекти, що характеризують ступінь задоволення потреб і ступінь відповідності між очікуваннями й усвідомленням реальності.

Концепція добробуту населення є основоположною ідеєю формування державної політики, спрямованої на покращення якості життя, що базується на системі принципів і показників. Концепція рівня життя передбачає стратегію і тактику, етапність реалізації її задумів та має конкретно-історичний характер.

В умовах переходу до ринкових відносин в Україні склалася ситуація, коли цільові настанови (завдання, способи та механізми реалізації), окреслені спочатку, перестали відповідати вимогам життя, що динамічно змінюється. Наразі стало зрозуміло, що їх необхідно переглянути і визначити нову концепцію рівня життя, поетапну її реалізацію на основі довготривалих програм.

Вітчизняна модель достойного рівня добробуту населення головним пріоритетом має ставити два ключових напрями: здоров'я людини та подолання бідності. У термінах Всесвітньої організації охорони здоров'я поняття "здоров'я" означає "стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних дефектів". Благополуччя – це такий динамічний стан розуму, який характеризується певною психологічною гармонією між здібностями, потребами й очікуванням працюючого і тими можливостями та вимогами, які висуває й надає оточуюче середовище.

Аналіз здоров'я можна проводити за 3-ма напрямами: з точки зору людини, підприємства і суспільства. З точки зору людини показником здоров'я буде працездатність (що розуміється в даному випадку як співвідношення часу відсутності на робочому місці через хворобу і часу роботи, тобто коефіцієнта тимчасової непрацездатності). На рівні підприємства – втрати робочого часу через хвороби і травми, а також витрати на забезпечення здоров'я персоналу. На суспільному рівні показниками здоров'я нації будуть середня тривалість життя, смертність за віком, кількість лікарень і лікарняних ліжок на 100 тис. населення, витрати на охорону здоров'я (з розрахунку на душу населення) тощо.

Забезпечення здоров'я нерозривно пов'язане із 3-ма чинниками: споживання продуктів харчування, житлові й екологічні умови, умови праці та відпочинку. Стан здоров'я найбільшою мірою залежить від складу й якості продуктів харчування. На базовому рівні ці показники встановлюються в мінімальному споживчому кошику. Значний вплив на стан здоров'я мають житлові й екологічні умови. Від них залежить фізичний стан, рівень душевного спокою, якість відпочинку людини після роботи тощо. Показниками даних умов є площа житлового фонду з розрахунку на одного мешканця і стан цього фонду, рівень радіації, рівень забруднення довкілля, якість води та ін.

Високий рівень споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів, сприятливих житлових умов та відпочинку неможливий без відповідного матеріального забезпечення, яке громадянин отримує в результаті трудової діяльності чи за рахунок гідного соціального забезпечення (при непрацездатності громадянина), яке йому надає держава (зведені дані щодо структури споживання продуктів харчування в домогосподарствах України наведені в Додатку М). Але держава може забезпечити гідний соціальний захист лише за рахунок коштів соціальних фондів, які формуються працездатним населенням.

Однією із визначальних умов при забезпеченні працею індивіда є рівень освіти, який повинна забезпечувати держава шляхом надання безплатних освітніх послуг, кошти на які вона може отримувати лише в спеціалізованих фондах, джерелом яких є праця. Освіта - головна складова людського капіталу. Особи з вищою освітою мають вищу оплату своєї праці. Така закономірність виявляється у всіх країнах, тобто вона об'єктивна, отже, вигідно не лише здобувати освіту (з точки зору індивіда), а й вкладати в неї гроші (для держави).

Відпочинок є невід'ємною частиною стану здоров'я людини. Від того, скільки часу вона відпочиває, в яких умовах проходить цей відпочинок, які кошти на нього витрачаються, залежить не лише фізичний стан здоров'я людини, а й рівень задоволення її соціальних потреб. За відсутності відпочинку протягом тривалого часу чи при його низькому рівні людина втрачає значну частину своїх трудових якостей (знижуються розумові, фізичні здібності, працівник стає неуважним, що може призвести до виробничих травм і втрати працездатності).

Стосовно питань подолання бідності, експерти переконані, що дисбаланси, які на сьогодні існують у нашому суспільстві, викликані, в першу чергу, загрозливим станом соціального забезпечення населення. Такий стан створює загрозу територіальній цілісності держави та її суверенітету, адже саме цей чинник є пріоритетним у процесі зазіхання на державний лад з боку інших держав. Відповідно, головним напрямом економічної політики нашої держави має стати подолання бідності. Народу жилося б набагато краще, якби управління здійснювалося подібно до країн Центральної Європи, які швидко досягли високих рівнів економічного та людського розвитку. Як легальними, так і нелегальними шляхами, українці регулярно вивозять кошти за кордон для інвестування в країни з кращим підприємницьким кліматом. Звіт ООН відносно людського розвитку в Україні [12] цитує дослідження компанії "Сіма Блейзер" для Консультативної ради з питань інвестицій при президенті: показники України із розвитку законності, зменшення корупції, лібералізації підприємництва є на 75 % нижчими, ніж у сусідніх Польщі та Угорщині.

За результатами Глобального звіту ООН, за рівнем людського розвитку Україна опинилася далеко позаду всіх країн-членів ЄС, зокрема найближчих своїх сусідів, і посіла 76-те місце у списку із 177 держав. її також змогли обійти Росія, Білорусь, Казахстан [12]. Свій рейтинг експерти ООН складали на основі таких показників, як доходи населення і соціальна захищеність, стан здоров'я, рівень освіти та культурного розвитку, тривалість життя тощо.

Основою суспільства традиційно вважається середній клас. До нього входять люди забезпечені, освічені, які мають можливість робити заощадження або інвестиції. В Україні цей прошарок дуже незначний - близько 10-15 %. Для порівняння: у США цей показник коливається від 60 до 65 %; у сусідній Росії, за оцінками експертів, за останні роки середній клас виріс до 30 %.

Значною проблемою для України є розшарування між бідними та забезпеченими верствами населення. За даними ООН, у благополучних балтійських країнах (Естонії, Литві) різниця в доходах складає 10 разів. Найбільша соціальна різниця в Бразилії: багаті заробляють у 58 разів більше бідних. Нездоланною прірвою розділені й аргентинці - 35 разів. У Великій Британії розрив становить майже 14 разів. Найнижчим порогом може похвалитися Японія – найзаможніші жителі країни лише в 4,5 раза багатші за своїх менш успішних співвітчизників. Вузьке соціальне розшарування і в скандинавських країнах - малозабезпечені шведи і норвежці лише в 6 разів бідніші за своїх багатіїв.

Цікавим є дослідження ООН щодо добробуту населення України залежно від до географічного чинника. Виявилося, що чим більше регіон економічно розвинутий - тим гірше там живеться населенню. Так, на сході, в Луганській і Донецькій областях, показники індексу людського розвитку найнижчі, хоча тут рівень зарплат один із найвищих у країні, але при цьому і найвища смертність. На це впливає надмірна індустріалізація й високий рівень екологічного забруднення: небезпечні умови праці, високий рівень злочинності, алкоголізм призводять до того, що тривалість життя тут не перевищує 60 років [12]. Окрім того, як свідчать дані, практично кожен четвертий житель південного сходу хворий на гіпертонію чи захворювання серцево-судинної системи.

Разом з тим, деякі регіони визнаються дуже привабливими для життя. Європейським стандартам якості відповідають Закарпатська, Хмельницька і Полтавська області. Соціологи й економісти доводять, що рівень життя людей в західних регіонах не нижчий за середній, про це часто говорять засоби масової інформації та деякі дослідження. Так, середній рівень заробітної плати в Західній Україні перевищує прожитковий мінімум майже в два рази. Насправді рівень доходів у цих областях іще вищий. Не секрет, що велика частина населення живе за рахунок родичів-гастарбайтерів, які регулярно переказують гроші з-за кордону. До речі, в західних регіонах набагато нижча імовірність захворіти на туберкульоз або ВІЛ-інфекцію, та й взагалі найнижча смертність в Україні.

Хоча великі міста Київ та Севастополь і відрізняються високим рівнем людського розвитку, тут украй велика кількість хворих на гіпертонію, серцеву недостатність та інші захворювання серцево- судинної системи. При цьому ситуація в Києві істотно відрізняється від області. Якщо в столиці смертність порівняно невисока, Київщина, з показником 15 померлих на 1000 жителів, лідирує в країні. А за рівнем зарплати жителі області відстають від столиці в 1,5 раза. Не втішні висновки експертів і відносно південного регіону. Вони підкреслюють, що жителі аграрних областей не мають доступу до найбільших ринків праці, тут слабо розвинута транспортна інфраструктура і порівняно мало учбових закладів. В умовах погано розвинутого ринку житла та відсутності транспортної мережі становище регіонів Таврії вельми непривабливе [12].

Стратегія демографічного розвитку України на 2006-2015 роки має на меті припинення демографічної кризи, покращення загального добробуту та нарощування духовних цінностей. Слід зауважити, що плани стратегії державного та регіонального розвитку не розглядають підвищення добробуту в суспільстві як пріоритетну діяльність в соціально-економічній сфері.

Перехід від одержавленої системи формування доходів громадян і гарантування державою соціального забезпечення всього населення до ринкових принципів формування доходів неминуче спричинив кардинальні зміни у всій системі доходів. Ці зміни супроводжувалися падінням обсягів виробництва, руйнуванням традиційних господарських зв'язків і приватизацією державної власності. Все це сформувало ряд несприятливих тенденцій у доходах і рівні життя населення в перехідній економіці України.

Зміна джерел доходів населення при зменшенні ролі оплати праці та збільшенні прихованих доходів. Цю тенденцію визначили два процеси. З одного боку, неминуче відбувалося деяке зниження частки оплати праці в грошових доходах через об'єктивне та виправдане збільшення доходів від приватної підприємницької діяльності, а з іншого - мало місце зменшення частки легальних форм оплати праці, що свідчить про несприятливі тенденції у сфері економіки в цілому і на ринку праці зокрема.

Нерівність й істотна диференціація доходів. Перетворення призвели до формування яскраво вираженої несприятливої тенденції до стійкої нерівності чи розриву рівня доходів у суспільстві. Соціально-економічна диференціація за доходами неминуча з цілого ряду причин: об'єктивних відмінностей в оплаті праці, соціальних пріоритетів підтримки тих або інших видів діяльності, вищих доходів у підприємницькому середовищі тощо.

Диференціацію грошових доходів зумовлюють переважно два чинники: нерівність заробітної плати та відмінності в сімейному стані працівників. Але не слід забувати, що диференціація доходів і заробітної плати не оцінюється однаково. Заробітна плата вказує на економічну нерівність, яка відповідає на питання соціальної справедливості в межах існуючого устрою. Вона є умовою прогресу, і не завжди заробітна плата співпадає з реальними доходами населення. Нерівність, яка складається в результаті перерозподілу доходів у сім'ях, можна назвати певною мірою несправедливою в частині, в якій вона спричинена обставинами, що не мають відношення до праці та заслуг людей.

Таким чином, у результаті перетворень сформувалися групи, які суттєво відрізняються, тобто є фактично полярними за рівнем доходів, рівнем і характером споживання благ, що суперечить загальносвітовим прогресивним тенденціям стосовно згладжування надмірної соціальної нерівності в суспільстві.

Зниження життєвого рівня більшості населення країни - ще одна тенденція, що є наслідком негативних процесів у перехідній економіці України. Найважливіші її прояви – зниження реальної заробітної плати та фактичного споживання матеріальних благ і послуг населенням і, як наслідок – збільшення кількості бідного населення.

Щоб позбутися вантажу минулих помилок і відродити освічену, економічно сильну та демократичну Україну, необхідно розробити і впровадити концепцію достойного рівня добробуту населення, що розглядатиметься як ефективний засіб реалізації державної політики щодо його поліпшення на основі визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій, прийняття своєчасних рішень відносно стабільного розвитку економіки та соціальної сфери нашої держави на найближчі роки і перспективу.

На певному етапі поширення концепцій достойного рівня добробуту населення, його кількісна оцінка перетворилася на свого роду самоціль, у зв'язку з чим багато дослідників відзначають, що зростання певних показників рівня життя є не кінцевою метою, а інструментом створення кращих умов життя. Тому більше уваги слід приділяти якісним аспектам зростання.

Первинне значення має стан здоров'я людей: тривалість життя, рівень смертності, кількість і тяжкість хвороб, фізичні й розумові можливості людей, їх самопочуття. Важливе значення має і харчування: його склад, цінність (у калоріях, грамах білків, кількості вітамінів), та смакові якості, свіжість і чистота продуктів, регулярність харчування.

Для оцінки рівня добробуту населення дуже важливі площа й облаштування житла, обстановка, зручність планування та благоустрій населених пунктів, якість і різноманітність одягу та взуття. Достойний рівень добробуту характеризується станом сфери освіти: тривалістю і рівнем навчання, ступенем володіння науковими знаннями, етичним змістом і художнім рівнем літератури, доступністю театрів, бібліотек, музеїв та інших культурних закладів, розвиненістю мережі телебачення, доступом до Інтернету.

На рівень добробуту населення суттєво впливають умови і характер праці, її напруженість і ефективність, відповідність індивідуальним здібностям, свобода вибору професії та спеціальності. Поряд із такими параметрами, як частка ручної й автоматизованої праці, тривалість робочого дня, частота та характер виробничого травматизму, важливі моральне задоволення, яке приносить праця, мікроклімат у колективі, матеріальна і суспільна оцінка праці.

Із переходом до ринкових відносин зросла роль зайнятості та гарантій від безробіття. Загальна соціально-економічна ситуація така, що доводиться також враховувати рівень злочинності, стан екології, стресове напруження у зв'язку з національними, політичними, військовими конфліктами, тероризмом, пияцтвом, наркоманією й епідеміями.

Для повноцінної життєдіяльності, задоволення інтересів і потреб громадян потрібні належні умови відпочинку - достатня його тривалість, доступність пансіонатів і санаторіїв, закладів культури та спорту, а також можливості туристичних і екскурсійних поїздок. Показником умов і якості дозвілля є самопочуття людей у процесі відпочинку та після нього.

Добробут населення залежить і від благополуччя родинного життя, можливостей виховання потомства. Висока якість життя передбачає достойну поведінку, спрямовану на забезпечення високої моральності та соціальної справедливості, задоволення життям і особистого щастя.

Для характеристики рівня добробуту населення також важлива і купівельна спроможність. Вона визначає можливість одержувати товари та послуги в різному наборі, різної якості, а отже, задовольняти свої інтереси і смаки, відчувати себе більш впевнено.

І нарешті, визначальним чинником для забезпечення належного рівня добробуту населення має бути дотримання прав і свобод людини. Добробут населення в кожній країні залежить від характеру суспільного (державного) устрою, стійкості інституту права та дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, її взаємин із регіонами (підприємствами), наявності опозиції, різних партій тощо. Наочно поняття і компоненти моделі добробуту населення продемонстровано в табл. 5.3.

Таблиця 5.3. Поняття і компоненти моделі рівня життя

Компонент добробуту населення

Зміст компонента

Показник

1

2

3

1. Здоров'я

Стан фізичного та соціального забезпечення

Коефіцієнт тимчасової непрацездатності, втрати робочого часу через хвороби і травми, витрати на забезпечення здоров'я, рівень смертності, тривалість життя, тривалість і тяжкість захворювань, фізичні та розумові здібності людей тощо

2. Споживання продуктів харчування

Регулярність харчування, смакові якості, свіжість і чистота продуктів

Склад споживчого кошика, перелік продуктів споживання, цінність (у калоріях, грамах білків, жирів, вуглеводнів, кількості вітамінів), частка витрат на продукти харчування в бюджеті сім'ї тощо

3. Житлові умови

Площа і облаштування житла, обстановка, зручність планування і благоустрій побуту, населеного пункту

Об'єм житлового фонду на одного жителя, характеристики житлового фонду (водо- і газопостачання, опалювання, каналізація), забезпеченість транспортом, тощо

4. Праця і зайнятість

Умови і характер праці, її напруженість і ефективність, відповідність схильностям і здібностям особи, свобода вибору професії, матеріальна оцінка праці, мікроклімат у колективі, задоволеність працею

Тривалість робочого часу, частка ручної і автоматизованої праці, частота і характер виробничих травм і захворювань, зайнятість і безробіття тощо

5. Права і свободи людини

Можливості реалізації прав людини, забезпечення безпеки, захист від епідемій, катастроф, стресової напруги у зв'язку з національними, політичними, військовими конфліктами, об'єктивність і гуманність правоохоронних органів, ступінь довіри до них

Наявність громадських правозахисник організацій, чисельність і компетентність співробітників правоохоронних органів, рівень злочинності, наявність вогнищ національних і військових конфліктів

6. Освіта

Міра оволодіння науковими знаннями, художній рівень літератури і телебачення, доступність бібліотек, музеїв та інших закладів культури

Тривалість і рівень навчання, коефіцієнт писемності, кількість установ культурного і освітнього характеру тошо

7. Соціальне забезпечення

Соціальне розшарування, гарантії зайнятості, забезпечення старості, тимчасової або постійної непрацездатності, допомога сім'ям із дітьми тощо

Відповідні показники пенсій, дотацій, пільг тошо

8. Відпочинок і вільний час

Можливість вибору проведення вільного часу, доступність різних установ для відпочинку, спорту, туризму, екскурсій, подорожей, самопочуття людей під час і після відпочинку, задоволеність ним

Тривалість відпочинку, кількість установ для відпочинку, витрати сім'ї на відпочинок тошо

Джерело: Розроблено автором.

Наведена система показників загалом відображає необхідні умови ефективного відтворення робочої сили, хоча, звичайно, має ширші функції та стосується всіх видів людської діяльності. На її прикладі виразно простежується безпосередній зв'язок між показниками якості життя й якості трудового життя. Численні дослідження в західних країнах у 1970-1980-х роках підтверджують, що процес формування і розвитку трудового потенціалу вже не обмежується виробництвом або навчанням, а починається в побуті, під час відпочинку та дозвілля, залежить від інформаційного потоку, що отримує суспільство, від ступеня громадянських і політичних свобод особи, від міри причетності до всіх економічних, соціальних і культурних процесів в суспільстві.

Проте як підкреслюється в багатьох зарубіжних дослідженнях, не можна ототожнювати об'єктивні, навіть якісні, показники добробуту населення з поняттям якості життя, оскільки без оцінки суб'єктивного характеру воно не має сенсу. Насправді високому рівню або навіть постійному зростанню, скажімо, економічних можливостей, наявності вільного часу або забезпеченості житлом може не відповідати, але необов'язково, високий рівень або підвищення задоволеності людини зростанням добробуту чи якості життя. Основною причиною такої, здавалося б, парадоксальної ситуації є те, що після досягнення прийнятного рівня життя головним для окремої людини стає "відповідність" ситуаційних характеристик (потреб і можливостей) її' потребам, здібностям і очікуванням, як їх сама людина розуміє [13, с. 76]. За цих умов рівню життя відводиться роль інструменту ДІЯ досягнення мети. Водночас вводиться поняття якості життя, як його уявляє кожна людина чи група людей.

Система показників рівня добробуту населення

Рис. 5.4. Система показників рівня добробуту населення

Джерело: Розроблено автором.

Отже, концепція добробуту населення формується як сукупність певних характеристик, що наводяться нижче, для яких соціальні показники рівня життя є вихідною базою, але не визначають їх автоматично: відчуття власної гідності, індивідуальності: активність і успіх у досягненні своїх цілей; можливість розвивати свої здібності: матеріальна забезпеченість; задоволеність працею; соціальна активність: відчуття причетності до життя суспільства: відчуття наповненості свого життя позитивним змістом.

Такий набір компонентів, які визначають добробут населення, показує, що для повноцінного розвитку людського потенціалу, в тому числі здатності особи до ефективної праці, недостатньо простого підвищення добробуту. Один із головних висновків західних учених, які працюють над концепцією забезпечення достойного рівня добробуту населення, полягає в тому, що необхідно приділяти особливу увагу психосоціальним і духовно-етичним аспектам життєдіяльності людини у створенні передумов для її фізичного, розумового та соціального добробуту, що стає могутнім мотиватором праці.

Отже, основним змістом економічної політики України стосовно забезпечення достойного рівня життя населення має бути: категорія добробуту населення повинна визнаватись у стратегічних програмних документах як визначальний чинник покращення людського капіталу; управління державною економічною політикою у даній сфері має спрямовуватися на стимулювання ділової активності; вітчизняні та зарубіжні капітали необхідно залучати в продуктивний сектор економіки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >