Формаційний підхід

У колишньому СРСР та інших комуністичних країнах єдино правильним 75 років вважався так званий "політичний" (або марксистський) підхід, запропонований у другій половині XIX століття Карлом Марксом, що потім перейшов у роботи Леніна й офіційно був затверджений Сталіним у 1933 році. Відповідно до цього підходу, виділяється п'ять суспільно-політичних формацій, у залежності від пануючої форми власності на основні засоби виробництва. Форма власності на засоби виробництва визначає характер способу виробництва і всього суспільного ладу.

1. Общинний (або первісно-общинний) лад із X тисячоріччя по VI століття до н.е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на грані фізичного виживання. Немає приватної власності на землю – основний засіб виробництва, а отже, немає експлуатації. Основні суспільні відносини – общинний дарообмін. Примус до праці носить об'єктивно-фізіологічний характер – хто не добуває собі їжі, вмирає з голоду. Класів не існує.
2. Рабовласницький лад – із V століття до н.е. по V століття н.е. З'являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), експлуатація яких приносить рабовласникам додатковий продукт. Примус до праці носить суб'єктивно-терористичний характер – полонених, що відмовляються бути рабами, вбивають. Основні суспільні відносини – рабство. Основні суспільні класи – раби і рабовласники. Протиріччя між ними – антагоністичні, і рано чи пізно повинні привести до зміни формації.
3. Феодальний лад – VI-ХIIІ століття. Земля стає основним об'єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту і експлуатації. Примус до праці носить суб'єктивно-економічний характер – власник землі відстоює своє право на додатковий продукт силою зброї і сам вирішує, кому надати право оренди на основний засіб виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини – рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – селяни і феодали.
4. Капіталістичний лад –XV – XIX століття. Основним об'єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примус до праці носить об'єктивно-економічний характер – той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (працю) на ринку і піддаватися експлуатації. Основні суспільні відносини – експлуатація, додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – робітники і капіталісти.
5. Комуністичний лад – наступає з перемогою робітників над буржуазією. Засоби виробництва переходять у суспільну власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий, "важкий" характер праці змінюється добровільним, творчим, на базі чого досягається найвищий рівень виробництва і задоволення потреб усіх членів суспільства.

Інституціонально-технологічний підхід

Широку популярність у XX столітті отримав запропонований американською інституціональною школою так званий "технологічний" підхід, відповідно до якого історія ділиться на три великі епохи.

Доіндустріальну – із X тис. до н.е. по середину XVIII століття н.е., особливостями якої є низький рівень економічного розвитку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.

Індустріальну – з останньої третини XVIII по останню чверть XX століття. Особливостями її є середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у промисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.

Постіндустпіальну – з останньої чверті XX століття, особливостями її є високий рівень економічного розвитку, широке застосування електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дозволяє замінити живу фізичну працю в промисловості машинною, а основною сферою діяльності стає так званий "третинний" сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації, де зайнято більше 65% працездатного населення.

Історико-хронологічний підхід

Найбільш розповсюдженим є історико-хронологічний підхід, який дає можливість висвітлити основні події економічної історії, а також проаналізувати закономірності економічного розвитку людства.

Давній – XXXIII-VIII ст. до н.е. Відбувся поділ праці і сформувалися основні соціальні інститути: сім'я, община, власність, право, держава, релігія.

Античний – із VIII ст. до н.е. по V ст. н.е. З'явилися ремесла, торгівля, приватна власність на землю і рабів.

Середньовічний – із VI по середину XV століття. Сформувалися основні європейські нації, з'явилися самостійні міста.

Відродження – із середини XV по середину XVII століття. Епоха великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу.

Просвітництва – із середини XVII до останньої чверті XVIII століття. Відбувся територіальний поділ світу.

Вільної конкуренції – з останньої чверті XVIII до останньої чверті XIX століття. Промислова революція.

Монополізації економіки – з останньої чверті XIX по середину XX століття. Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз і війн.

Соціального (ринкового) господарства – починаючи із середини XX століття. Найбільш розвинені країни досягли стабільності, сформувався новий середній прошарок, сформувалось суспільство споживачів.