ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VIII СТ. ДО Н.Е. – V СТ. Н.Е.)

Мета вивчення теми: висвітлити господарське піднесення та занепад стародавніх Греції та Риму, скіфських племен, розвиток їх ремесел, зв'язок з потребами військової експансії та реформування господарства по мірі зростання продуктивних сил; показати процес поступового накопичення й вдосконалення впродовж даного періоду економічних ідей і концепцій античних мислителів.

Головні питання теми

1. Господарство Стародавньої Греції.
2. Господарство Римської імперії.
3. Господарство скіфів. Грецькі колонії Північного Причорномор'я.
4. Економічна думка Стародавньої Греції.
5. Економічні погляди давньоримських мислителів.

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)

Господарство Стародавньої Греції

Антична культура базувалася на вирощуванні трьох основних культур: пшениці, із якої робили хліб і пиво, оливок, що йшли на виготовлення олії, і винограду, який використовували для приготування вина та ізюму. Крім того, культивувалися ячмінь, просо, бобові, овочі і фрукти. Скотарство було краще розвинуте в гірських районах, де паслися кози і вівці. Череди великої рогатої худоби були малочисельні, конярство також було слабо розвинуте.

Розвиток ремесел був на винятково високому рівні. Нараховувалося більш сотні різноманітних ремесел. У галузі кораблебудування були досягнуті значні успіхи – будувалися плаваючі фортеці в п'ять-сім поверхів з екіпажем до 1000 чоловік, торгові судна вантажопідйомністю до 1000 тонн, спроможні перевозити до 500 пасажирів.

У IV ст. до н.е. винайшли катапульту. З 400 р. до н.е. греки застосовували стінопробивні знаряддя для руйнації стін. Облогові вежі застосовувалися при штурмі фортець.

У 480 р. до н.е. перси переправилися через протоку Геллеспонт по понтонному мосту, їх величезна армія рухалася по ньому сім діб.

Афіни у VII ст. до н.е. пов'язані із вдалим географічним розташуванням, що забезпечило різке збільшення прибутку від продажу вина й оливкової олґї. Товарне сільське господарство, не обтяжене протикріпосними формами, які панували в Лакедемоні і Фесталії, сприяло розвитку ремесел і посиленню впливу "простого народу" – демосу. Наприкінці сьомого – початку шостого століття до н.е. у Стародавній Греції відбулася серйозна політико-економічна криза, викликана наростаючими протиріччями між рядовими членами общини, з одного боку, і аристократією, з іншого. Запобігти громадянській війні могли тільки серйозні перетворення. Так, реформаторська діяльність афінського політика Солона (594 р. до н.е.) мала на меті ціною часткових поступок общині врятувати аристократію.

Зокрема, було заборонено боргове рабство, володіння землею понад норму (без межі), введено вільне користування майном (за заповітом), заохочення торгівлі і ремесел. Таким чином, підривався родовий лад і натурально-господарська концепція. Реформи Солона не задовольнили усіх вимог античних землеробів.

Після реформ Солона в Аттиці встановлюється одноособове правління – тиранія. Ця форма правління на початку Залізного віку зіграла позитивну роль у ліквідації панування родової аристократії. Прагнучи до популярності, тирани йшли на поступки демосу, створювали умови для розквіту ремесла і товарного землеробства. Саме на цей час припадає знамените "золоте п'ятидесятиліття" (479-431 р. до н.е.) – момент найвищого економічного розвитку полісів, що входили до складу Афінського морського союзу.

Під час існування першого Афінського морського союзу багато хто з аттичних селян, що розорилися і загубили земельні ділянки, одержували від держави клери на землях союзників, створюючи села-клери. Афіни використовували своє становище глави морського союзу і займали території своїх союзників, що викликало тертя між афінянами і союзниками. Тому становище колоністів-клерів залежало від сили афінської зброї.

Наприкінці Пелопоннеської війни, під час послаблення і розпаду першого Афінського союзу, переважна більшість селян-клерів повинна була повернутися в Аттику, збільшивши за рахунок цього число безземельних і безробітних громадян.

У V ст. до н.е. із початком Пелопоннеської війни починається криза рабовласницького ладу в Греції. Її причину варто шукати в прискоренні економічної диференціації серед вільного населення. Війна стала фактично громадянською, викликала небачені спустошення і супроводжувалася страшним голодом та епідеміями.

Переможницею стала олігархічна Спарта – держава організованих воїнів. Спартанці практично не мали приватної (сімейної) власності, а раби (ілоти) були особливою формою власності всієї держави. Для того щоб утримати ілотів, які в десятки разів перевищували спартанців по чисельності, в страху і покорі, спартанці застосовували політику перманентного терору. Гроші у Спарті виготовлялися із заліза і не мали розповсюдження за її межами. Ремесла були розвинуті вкрай слабо. У цілому Спарта являла собою ранню тоталітарну державу.

Постійна загроза повстання поневоленого населення, яке за чисельністю в багато разів перевершувало членів общини, вимагала жорсткої консолідації суспільства. Спарта як військова організація була дуже дієздатна, але як держава виявилася в ізоляції від зовнішнього світу, переживаючи культурний, а потім і демографічний спад – число сімей спартанців за триста років після закінчення Пелопоннеської війни скоротилося в 10 разів – із 9000 до 1000 і навіть менше.

Перемога Спарти означала перемогу олігархії над демократією, села над містом, натурального господарства над товарним, системи "власність-влада- власність" над ринком. Це багато в чому обумовило легку перемогу над Грецією Македонії, а потім і Риму, де в той період переважало вільне населення.