Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях.

Важливе місце у занепаді феодального способу виробництва та формуванні індустріального суспільства належить мануфактурному виробництву. Господарство провідних країн світу у XVI-XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура – це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву, підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі.

До передумови виникнення мануфактурного господарства можна віднести:

• - розвиток товарного господарства;
• - посилення майнової та соціальної диференціації;
• - формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення;
• - перетворення феодальної земельної власності на об'єкт купівлі-продажу;
• - використання найманої робочої сили

Слід зазначити, що мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації

виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, судно-будуванні, книгодрукуванні. Одночасно зберігалося ремесло і дрібне товарне виробництво. У сільському господарстві зміни відбувалися у трьох напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах:

• 1) торговий капітал підпорядковував виробництво;
• 2) виробник став і підприємцем, і купцем.

Мануфактури формувалися двома шляхами:

• - за допомогою об'єднання у одній майстерні ремісників різноманітних фахів, пов'язаних між собою послідовним виконанням всіх операцій по виготовленню порівняно складного продукту – гетерогенна мануфактура;
• - за допомогою об'єднання у одній майстерні ремісників одного фаху і наступного розчленування однорідних робіт на більш детальні операції, закріплені за окремими робітниками – органічна мануфактура.

Існували два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) і централізована.

Розсіяні (децентралізовані) мануфактури розвивалася в основному в

XVI – першій половині XVII ст. Грунтувалася вони на сільських промислах і дрібному ремеслі. Робітники при даному типі виробництва, не зважаючи на їхню просторову відособленість, були пов'язані поділом праці. В основному свого розвитку набули у сукняному та полотняному виробництві.

Слід зазначити, що "розсіяна" мануфактура, одержала особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові обмеження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого виробництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані мануфактури.

Завершеної форми мануфактури набули пізніше у другій половині

XVII ст. у вигляді централізованих мануфактур. Вони характеризувися територіальною єдністю виробництва. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збуту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Перехідною формою від розсіяної до централізованої мануфактури було існування змішаних мануфактур, яка передбачала поєднання основних рис розсіяної і централізованої, коли початкова обробка здійснювалася надомниками, а основна – у майстернях мануфактурного типу.

В процесі розвитку мануфактурного виробництва просте товарне виробництво переросло в ринкове, поглиблювався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейський та світовий ринки товарів і грошей. Відбілися радикальні зміни в організації світової торгівлі (з'явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі).

Таким чином були створенні умови переходу до машинної стадії розвитку капіталізму у промисловості (спрощення трудових операцій, вдосконалення інструментів, підготовка кадрів робочих різних фахів).

Особливості мануфактурного розвитку у країнах Західної Європи. Головну роль в період мануфактурного розвитку відігравали мануфактури Голландії та Англії. Європейські феодальні країни були вилучені із світового рину і перетворились на країни продавці продукції своїх аграризованих економік. Мануфактурну стадію у розгорнутій формі пройшли Нідерланди, Англія і Франція.

Голландія була батьківщиною мануфактурного виробництва (міжнародного значення набули текстильна промисловість та кораблебудування), переважали централізовані мануфактури.

У Франції кількість мануфактур була незначною, і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі, Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізму та меркантилізму захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.

Німеччина відставала від Голландії, Англії та Франції (обумовлено політичною роздробленістю та існуванням кріпосничих порядків) співіснували розсіяні, централізовані та вотчинні мануфакіури.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• - вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфактури відносять суконну та цукрову мануфактури;
• - посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період правління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

• - купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану – купцям);
• - селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіл кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток