Від "Спільного ринку" до Європейського Союзу

У 50-х роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства. їх розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об'єднала кам'яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% плавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість перелічених вище західноєвропейських країн. Мета Співтовариства – створити "спільний ринок", забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом, створений у тому ж році, мав координувати розвиток атомної енергетики. У 1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.

Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння у Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інтеграції. З 1 липня 1968 року було запроваджено єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно проводилася єдина сільськогосподарська політика. З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Співтовариства, відмінена решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей. Введені єдині стандарти на багато видів продукції. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою.

З 1 січня 1999 р. на єдину валюту – євро перейшли 11 держав ЄС. Протягом кількох років євро було засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. У деяких країнах цінники були подвійні. З 2002 р. з'являться і готівкові євро.

Протягом тривалого часу правовою основою відносин між Україною та Європейським союзом є Угода про партнерство та співробітництво від 1994 року, що вступило в силу в 1998 році і діяло до 2008 року. Це угода поклала початок співпраці з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань, в рамках якого проводилися щорічні зустрічі керівників України та Євросоюзу та консультації міністрів. З 2009 року відносини між Україною і Євросоюзом розвиваються в рамках ініціативи ЄС "Східне партнерство".

У липні 2002 року Україна отримала "спеціальний статус сусіда", який передбачає полегшення режиму контрольованої міграції. Під час відвідування Італії 27-28 листопада 2002 року в Римі президент України Леонід Кучма закликав Європейський Союз визначити місце і роль України в майбутній Європі – за його словами, "країна в умовах невизначеності жити не може". Тодішній президент Єврокомісії Романо Проді заявив, однак, що Україні немає місця в розширеному ЄС; той же факт, за словами Проді, що українці чи вірмени почуваються європейцями, нічого для нього не означає, тому що точно також європейцями почуваються новозеландці.

У 2003 році президент України Кучма окреслив мету підписання угоди про асоціацію України з ЄС і таким чином формально почав процес євроінтеграції. У 2004 році Україна почала виконувати план "Шляхом європейської інтеграції", розрахований до 2013 року і спрямований на створення умов для вступу в ЄС. У 2004 році Європейська комісія прийняла план дій ЄС – Україна щодо поглиблення співпраці, зокрема, в таких сферах, як енергетика, транспорт, навколишнє середовище, полегшення візового режиму,тощо... З приходом до влади Віктора Ющенка на початку 2005 року євроінтеграційні процеси були позначені як пріоритети зовнішньої політики України на найближчі роки, однак процес зрушився з місця лише в 2007 році, коли постало питання про укладення ширшої угоди між Україною та ЄС. З 2007 року Єврокомісія розпочала переговори з Україною про нову базову угоду – "про асоціацію України та Європейського союзу". У 2008 році почалися переговори з підготовки угоди про поглиблену та всебічну зону вільної торгівлі (DCFTA) як частини Угоди про асоціацію.

У травні 2009 року Україна, поряд з п'ятьма іншими колишніми радянськими республіками, розпочала участь в новій ініціативі Євросоюзу – "Східне партнерство", головною метою якої задекларовано "створення необхідних умов для прискорення політичної та економічної інтеграції між Європейським союзом і зацікавленими країнами-партнерами" шляхом сприяння політичним та соціально-економічним реформам в країнах-учасницях "Східного партнерства". Основними пріоритетами реформ в країнах-партнерах та їх співпраці з ЄС названі такі області:

– демократія, вдосконалення системи управління та забезпечення стабільності;
– економічна інтеграція та конвергенція з галузевою економічною політикою ЄС, включаючи створення зон вільної торгівлі;
– енергетична безпека;
– розвиток контактів між людьми (лібералізація візового режиму та посилення боротьби з незаконною міграцією).

Віктор Янукович, який вступив на пост президента України в березні 2010 року, продовжив рух України в бік євроінтеграції. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв завіряв, що "прагнення до повномасштабного зближення з ЄС залишається незмінним стратегічним пріоритетом розвитку України та одним з ключових питань національної безпеки".

На саміті "Україна – ЄС" у листопаді 2010 року був підписаний протокол до Угоди про партнерство та співробітництво з основним принципам участі в програмах Євросоюзу, який передбачав, що представники України зможуть брати участь у статусі спостерігачів у програмах ЄС, а також входити до складу керівних комітетів тих програм, яким Україна надаватиме фінансову підтримку.

У лютому 2011 року Україна стала повноправним членом Європейського енергетичного співтовариства, метою якого є створення єдиного ринку електроенергії і газу країн ЄС і Південно-Східної Європи.

Надалі, проте, арешт лідера української опозиції Юлії Тимошенко в серпні 2011 року і судовий вирок у справі проти неї, оголошеної в жовтні того ж року, викликали однозначно негативну реакцію як США, так і Євросоюзу.

Текст нового документа був остаточно узгоджений ще в листопаді 2011 року, але у зв'язку з ускладнилися відносини між Євросоюзом і Україною його підписання кілька разів відкладалося, при цьому Євросоюз висунув українському керівництву ряд попередніх умов. Лише 30 березня 2012 главами делегацій України та Євросоюзу було парафіровано Угоду про асоціацію, 19 липня 2012 року – Угоду про поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі.

У липні 2012 року Україна та ЄС домовилися про внесення доповнень до угоди про спрощення візового режиму. У березні-квітня 2013 року Верховна рада України і Європарламент ратифікували ці домовленості.

Незважаючи на критику ситуації на Україні, що звучала з боку Євросоюзу протягом усього року, 10 грудня 2012 Рада закордонних справ Євросоюзу схвалила висновок щодо України, в якому висловив готовність підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі в листопаді 2013 року за умови, що Київ продемонструє рішучі дії і відчутний прогрес у реформуванні виборчого законодавства, вирішенні проблеми вибіркового правосуддя та продовженні реформ.

18 листопада 2013 відбулося засідання Ради Євросоюзу на рівні міністрів закордонних справ, на якому планувалося ухвалити остаточне рішення, чи підписувати Угоду про асоціацію з Україною на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада. Рада не змогла ухвалити рішення, оскільки Україна не виконала вимоги до неї вимоги, – при цьому було зазначено, що двері для України залишаються відкритими.
21 листопада 2013 Кабінет міністрів України повідомив про припинення підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС

Віце-прем'ер України Юрій Бойко заявив, що переговори про асоціацію будуть припинені до тих пір, поки не вирішиться питання про надання з боку Євросоюзу компенсацій від втрат України, які можуть статися від зниження торгівлі з РФ та іншими країнами СНД в разі підписання Україною цієї угоди . Інакше економіка України дуже серйозно постраждає і це відіб'ється на рівні життя населення.

Рішення кабінету міністрів викликало масові протести в Києві і ряді регіонів України, що призвело до відставки уряду Миколи Азарова, а згодом – до повної зміни влади.

2 березня 2014 нове керівництво України розпорядилося відновити процес підготовки до підписання угоди.
21 березня представники ЄС і Арсеній Яценюк підписали політичний блок Угоди – ту частину документа, яка стосується політичної взаємодії, питань безпеки та боротьби з тероризмом. Згідно з підписаним документом, політичний діалог повинен вестися в рамках ради асоціації на рівні міністрів закордонних справ та експертів. У сфері зовнішньої політики передбачено партнерство в області врегулювання регіональних конфліктів, участь України в цивільних і військових операціях ЄС з подолання кризових ситуацій, а також в навчаннях і тренуваннях.

Підписання економічного розділу було відкладено через побоювання, що створення зони вільної торгівлі може привести до негативних наслідків для промислових регіонів країни. Економічна частина Угоди була підписана через три місяці, 27 червня 2014. Вона передбачає створення зони вільної торгівлі і зачіпає такі питання, як доступ на ринки, торгівля енергоносіями, співпраця у сфері сільського господарства, транспорту, металургії, космосу, наукових досліджень, туризму, підприємницької діяльності, захист інтелектуальної власності, порядок розгляду спорів та умови оподаткування.

11 липня 2014 в Брюсселі пройшли перші тристоронні переговори РФ, ЄС і України щодо реалізації Угоди про асоціацію Євросоюзу і України. Сторони обговорили практичні питання реалізації угоди про вільну торгівлю, що входить в економічний блок Угоди про асоціацію, в контексті його впливу на торгівлю між Росією і Україною.
12 вересня 2014 на друге тристоронніх переговорах Україна-Росія-ЄС була досягнута домовленість про відстрочення імплементації угоди про створення глибокої всеосяжної зони вільної торгівлі в рамках асоціації України з ЄС до, як мінімум, кінця 2015 року і про збереження впродовж цього терміну режиму вільної торгівлі в рамках СНД. Росія наполягає на тому, щоб домовленість про відстрочення імплементації угоди про асоціацію України з ЄС була оформлена актами Верховної ради і Єврокомісії. Росія попередила, що в разі "повзучої" імплементації угоди Україна-ЄС це буде розглядатися як порушення домовленостей, і РФ залишає за собою право зняти режим преференційної торгівлі з Україною.
16 вересня 2014 Верховна рада схвалила законопроект про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, який в той же день був підписаний президентом Петром Порошенко.