СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ НА ЕТАПІ ІНФОРМАЦІЙНО- ТЕХНОЛОГІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КІНЕЦЬ XX – ПОЧАТОК XXI СТ.)

Мета вивчення теми: показати якісні зміни в структурі й динаміці економічного розвитку світового господарства в епоху інформаційних технологій, "економічні дива"; з'ясувати особливості консервативної та соціал- демократичної тенденцій в розвитку світової економічної думки на даному історичному етапі.

Головні питання теми

1. Третя хвиля НТП.
2. Постіндустріальний розвиток провідних економік світу.
3. Неоліберальний (консервативний) напрям сучасної економічної теорії.
4. Економічні концепції соціал-демократії

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)

Третя хвиля НТП

Економічна криза 70-х років і загроза вичерпання ресурсів активізували пошук нетрадиційних шляхів розвитку. Наука гідно відповіла на виклик часу. За 10-15 років було зроблено багато важливих наукових відкриттів і винаходів – більше, ніж за всю попередню історію людства. Ці відкриття дозволили зробити висновок про початок третьої наукової революції і хвилю технічного прогресу (перша – наприкінці XVIII століття, друга – наприкінці XIX століття).

Почалося господарське освоєння навколоземного космічного простору, були синтезовані неіснуючі раніше в природі матеріали, були створені промислові роботи, що могли практично цілком замінити людину на виробництві, персональний комп'ютер перетворив і збільшив потоки інформації, у медицині почалася пересадка органів.

Досягнення науки і техніки разом з високим рівнем розвитку політичних, економічних, соціальних інститутів дозволили країнам Заходу вийти на небачений досі рівень економічного розвитку – рівень задоволення різноманітних, у тому числі абсолютно нових, потреб більшої частини свого населення.

Постіндустріальний розвиток провідних економік світу

Розвиток техніки призвів до прогресуючого витіснення фізичної праці з промисловості і сільського господарства. До кінця XX століття в сільському, лісовому і рибному господарстві економічно розвинутих країн залишилося працювати не більш 10% зайнятих у національному господарстві (у середньому 5-7%) і біля 10% ВВП. Праця робітників сільського господарства була у високій мірі механізованою, широко застосовувалися автоматизовані системи і комп'ютери. У промисловості і будівництві було зайнято не більш 25% і вироблялося не більш 33% ВВП. Більш 65% зайнятих працюють у сфері різноманітних послуг: інформаційній, діловій, соціальній, побутовій, туризмі й індустрії розваг. Тут виробляється від 55 до 65% ВВП. Це свідчить про завершення індустріального етапу в розвитку західних країн: США, Великобританії, Франції, Німеччині, Японії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Австрії, Ізраїлю й ін. Але скороченню числа і частки, зайнятих у промисловості цих країн, сприяв також перенос виробничих потужностей, особливо "екологічно сумнівних", у країни із середнім рівнем економічного розвитку із дешевою робочою силою, такі як Туреччина, Південна Корея, Індонезія, Бразилія, Мексика. Таїланд.

Країни Латинської Америки, Східної Європи, Україна і Росія знаходяться на етапі переходу до постіндустріальної структури виробництва і зайнятості.

Китай і Індія лише нещодавно вступили в стадію зрілого індустріалізму, а більшість африканських країн її ще не досягла. Тому говорити про завершення індустріального етапу в рамках усього людства поки ще дуже рано.

• Індустрією стає мода

Кравці завжди вважались кваліфікованими ремісниками. Але, починаючи з видання наприкінці XVIII століття першого часопису мод, створення одягу поступово стає більше, ніж просто ремеслом. Законодавцями моди, як і раніше, залишалися європейські королівські будинки, чиї офіційні постачальники складалися як з окремих майстрів (кутюр'є), так із цілих фірм (наприклад, "Фаберже"). Вони набирали все більшої сили.

Наприкінці XIX століття великий вплив на моду здійснювали окремі знамениті особистості: світські леви і левиці, акторки, співачки, танцівниці, куртизанки і т.д. і т.п. На початку XX століття на зміну королівським будинкам як законодавцям моди приходять фахові будинки мод, становлення яких пов'язано з ім'ям прекрасної француженки Коко Шанель, що зробила революцію як у жіночому костюмі, так і в організації "модної" індустрії. Вона остаточно ліквідувала корсети і нижні спідниці, рішуче укоротила сукні і ввела в жіноче убрання всі найпрактичні елементи чоловічого костюму (піджаки, штани, жилети, сорочки), зробивши його максимально простим і зручним.

Саме ця простота крою, при істотному скороченні витрат матеріалу, дозволила поставити виробництво одягу "на потік" і зробити покупку готової сукні нормою, доступною абсолютній більшості людей.

Сучасна індустрія моди являє собою триступінчату систему. На вершині піраміди знаходяться декілька десятків кутюр'є, що очолюють будинки високої моди або є їх офіційними представниками.

Вони декілька разів на рік подають колекції "від кутюр", де все виготовляється вручну й у єдиному примірнику – Баланси-ага, Живанши, Пако Рабан, Юдашкин і т.д. Діяльність більшості будинків збиткова, і вони тримаються на плаву тільки завдяки "решті" парфумерним, ювелірним, тютюновим і іншим високоприбутковим компаніям суміжних областей свого імені.

Далі йде фірма, що спеціалізуються на виготовленні готового одягу в основному визначеного напрямку – спортивного, ділового, джинсового і т.д. Очолюють або просто працюють у них модельєри високого класу, що регулярно розкручують свої імена показами одягу класу "прет-а-порте" (готова сукня) – "Рокко Барокко", "Келвин Кляйн", "Тому Клайм" і т.п. Не настільки вже й високі прибутки цих компаній забезпечуються за рахунок низької еластичності попиту, що забезпечує високу норму прибутку – 200% до базових витрат.

У підніжжі піраміди знаходяться звичайні фабрики, що випускають значні партії недорогого одягу, розрахованого на масового споживача. Норма прибутку тут дуже невисока – як правило, не більш 25%, але за рахунок гігантського обігу маса прибутку обчислюється мільярдами доларів.

Люди, так чи інакше зайняті пошиттям одягу і виготовленням аксесуарів, складають дуже незначну частину (10-15%) від загальної кількості зайнятих в індустрії моди. Інші – журналісти, фотографи, моделі, візажисти, реквізитори, іміджмейкери, дослідники попиту і смаків споживачів, бухгалтери й економісти "лише" сприяють просуванню товару від продавця до покупця.