ФОРМУВАННЯ ЗАСАД РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ (90-ТІ РОКИ ХХСТ. )

Мета вивчення теми: показати спроби реформування української економіки в перші роки незалежності, економічну політику в другій половині 90-х років та на початку XXI ст.

Головні питання теми

• 1. Спроби реформування української економіки в перші роки незалежності,.
• 2. Економічна політика України в другій половині 90-х років.
• 3. Економічний розвиток України на початку XXI ст.

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)

Спроби реформування української економіки в перші роки незалежності

Проголошення незалежності України відкрило нову еру в її історії. Одним із найважливіших завдань, що постали перед першим всенародно обраним Президентом України Л. Кравчуком, Верховною Радою та урядом було забезпечити українському народові нормальні умови життя, піднести рівень його добробуту. Для цього потрібно було здійснити перехід від командної до ринкової економіки, що дало б змогу вивільнити творчу енергію народу та якісніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила "Основи національної економічної політики". У документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони.

Важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв Закон "Про приватизацію майна державних підприємств". Відповідно до нього та інших нормативних документів було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром". "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств було передано в оренду трудовим колективам. В Україні було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки ж кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол.

Деякі зрушення сталися і в аграрному секторі. Зокрема, зароджувалися фермерські господарства, чому сприяв Закон України "Про селянське (фермерське) господарство". Створювалися ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. На початку 1992 р. в Україні налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 р. – 26048 ферм. Найбільше було зареєстровано таких господарств у Миколаївській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях. Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі. У кожній області України ферми різнилися розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їх площа становила у середньому ЗО га; у Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській – 10-20 га; у Закарпатській – 5, Чернівецькій – 5, Івано-Франківській – 8, Львівській – 10 га. На одне господарство в Україні припадало 18-20 га. На початку 1993 р. на одну ферму припадало також 2 голови великої рогатої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 голів птиці.

У січні 1992 р. Верховна Рада ухвалила Закон "Про форми власності на землю", яким проголошувалася рівноправність усіх форм власності на землю. У Міжнародний валютний фонд було направлено розширену програму ринкових перетворень в Україні, яка була ним схвалена. Україна стала членом МВФ.

Разом з тим економічні перетворення відбувалися надзвичайно повільно. Український народ, тривалий час перебуваючи в колоніальному становищі, втратив колишні демократичні інститути і традиції самоврядування, а тому був змушений у процесі державотворення спиратися на реалії, успадковані від імперсько-тоталітарних структур, як у політиці, так і в економіці. Ознаками останніх були: тотальне одержавлення економік; панування монополізму, командних форм і методів управління; екстенсивний шлях розвитку господарства; структурна й територіальна диспропорційність республіканської економіки; її побудова на принципі незавершеності; значна мілітаризація економіки (у радянський час Україна, займаючи 2.6 % території СРСР, була причетна до виробництва 38 % його озброєнь та військового спорядження); катастрофічна екологічна ситуація; психологічний клімат колективної пасивності тощо. До проголошення незалежності, як уже зазначалося, 95% підприємств України були підпорядковані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (добувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28% становили галузі групи Б. Наша держава успадкувала від більшовицької імперії застарілий виробничий апарат. У 1966-1990 pp. тільки 25 % інвестицій було спрямовано на оновлення виробничих фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявного виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт. Потреба у відтворенні основних фондів економіки задовольнялася лише на 50%. На початку 90-х років термінової заміни потребувало 25 % промислового устаткування, у т. ч. 40 % машин і обладнання. У багатьох галузях промисловості використовувалися 65 % спрацьованих основних фондів. Все це суттєво послабило стартові можливості України на шляху до самостійного розвитку. До того ж, держапарат, чиновництво України значною мірою стали уособленням консервативної сили, яка готова швидше повернутися в минуле, ніж рухати реформи вперед.

Значною перешкодою на шляху переходу від тоталітаризму до демократії була відсутність цілісної концепції суспільної трансформації, тому багато прийнятих в Україні законів виявилися відірваними від життя і належним чином не спрацювали. У пострадянському просторі, за словами С. Кульчицького, створилася унікальна соціально-економічна ситуація, до якої не підходив увесь нагромаджений людством досвід реформ. Просуватися вперед можна було тільки методом проб і помилок, пристосовуючи законодавство не стільки до тривалої перспективи, скільки до пекучих проблем сьогодення. У колишніх союзних республіках чітко виявилася цілком зрозуміла закономірність: радикалізм нового законодавства був тим меншим, чим кращим виглядало поточне становище. Ситуація в Україні, зокрема, була кращою, ніж у Росії, особливо щодо продовольчого постачання населення. Відповідно серед української політичної верхівки переважали настрої на користь якомога повільнішого просування в реформах.

Небезпека такого підходу виявилася вже у січні 1992 р., коли Росія розпочала лібералізацію цін, внаслідок якої вартість газу в Україні за 1992 р. зросла у 100 разів, а нафти – у 300. У зв'язку з величезною залежністю української економіки від російських енергоносіїв це призвело до різкого зростання собівартості продукції, падіння виробництва, розкручування маховика інфляції. Кризу в промисловому виробництві поглибив розрив економічних зв'язків із колишніми союзними республіками, оскільки промисловість України виробляла не більш як 20 % кінцевого продукту. Більшість товарної продукції становили напівфабрикати або комплектуючі, призначені для продовження виробничого процесу в інших республіках. Проте ситуація погіршувалася не стільки через зруйнування старих структур, скільки через те, що вони не були замінені новими. На відміну від російських лідерів, українські не виявляли бажання проводити радикальну економічну реформу. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, вони зберігали попередню вертикальну систему управління господарством, систему держзамовлення, централізований розподіл найважливіших ресурсів. У промисловості та сільському господарстві продовжував домінувати державний сектор.

Після вимушеного, услід за Росією, відпуску цін у січні 1992 р. в Україні проводилась відверто проінфляційна політика, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння реальних доходів переважної більшості населення. Уряд практично не робив спроб удатися до жорсткої грошово-кредитної політики. У результаті восени 1992 р., під кінець перебування В. Фокіна на посаді Прем'єр- міністра, місячна інфляція перейшла рубіж 50 %, тобто стала гіперінфляцією. Порівняно з попереднім роком національний дохід за 1992 р. становив 85 %, обсяг промислової продукції – 91 %, продукція сільського господарства – 89%. Найбільший спад спостерігався у транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості. Особливо вибухового характеру набуло зростання цін на товари широкого вжитку, які в 1992 р. піднялися більш як у 30 разів.

Верховна Рада України 13 жовтня 1992 р. затвердила нового Прем'єр- міністра Л. Кучму, колишнього директора найбільшого воєнного заводу "Південмаш". У листопаді новий уряд прийняв принципове рішення про вихід з рубльової зони. В країні була введена власна національна валюта – карбованець, що давало змогу оздоровити фінансову систему і на основі її стабілізації зупинити падіння виробництва. Однак у своїй політиці Л. Кучма акцентував увагу на відновленні порядку й адміністративної системи управління економікою, а не на впровадженні ринкових елементів. На початку 1993 р. Прем'єр дістав від Верховної Ради надзвичайні повноваження на найближчі шість місяців для здійснення свого плану економічних реформ. Проте до якихось позитивних змін в економіці це так і не привело. В перші місяці намітилось деяке сповільнення спаду виробництва, однак воно було досягнуте дорогою ціною – посиленням кредитної емісії, безперервною роботою друкарського верстата. Інфляція до осені сягнула 70 % на місяць. Намагання уряду Кучми стабілізувати становище шляхом відновлення командно- адміністративної системи управління державними підприємствами, введення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило Україну від цивілізованої економіки. 21 вересня 1993 р. Верховна Рада задовольнила прохання Кучми щодо звільнення його від обов'язків Прем'єр-міністра. Уряд очолив сам Президент, а обов'язки Прем'єр-міністра виконував Ю. Звягільський.

Політика нового Кабінету Міністрів полягала у посиленні регуляцій і податків. Вона, за словами історика Я. Грицака, зробила майже неможливою нормальну економічну активність – українські громадяни, які, скажімо, заробляли щомісяця еквівалент 100 американським доларам, мали віддавати державі у вигляді податку 90 % цієї суми. Така ситуація вела або до гіпертрофованого зростання "тіньової економіки", або до подальшого обмеження виробничої та комерційної діяльності. Зосередивши у своїх руках велику владу, Л. Кравчук виявив мало політичної волі для реформування країни. Його нерішучість у впровадженні змін пояснювалася небажанням зачіпати інтереси старої номенклатури, яка прихильно поставилася до української незалежності. Щоправда, така позиція новонавернених "незалежників" пояснювалась здебільшого не якимись високопатріотичними мотивами, а прагматичним розрахунком: позбавившись московської опіки, вони стали господарями ситуації в Україні. Зокрема, зберігаючи за собою керівні пости, ця т. зв. "еліта" могла казково наживатися в умовах гіперінфляції за рахунок дешевих державних кредитів (у 1993 р. рівень інфляції в Україні становив 10 200% і, за оцінкою Світового банку, був найвищим у світі).

У 1992-1993 pp. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи було неможливим, а тим більше за нестримного зростання цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств ставати неплатоспроможними. Вони не мали фінансових можливостей для виявлення належної уваги до технічного розвитку, впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж, більшість заводів і фабрик стали боржниками, загалом їх борг становив 247 трлн. крб. І держава була неспроможна надати належну допомогу розвиткові важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачувала Росії та іншим країнам за енергоносії. Така ситуація ставала дуже небезпечною, адже 68 % загального обсягу товарного виробництва припадало саме на важку промисловість.

Таблиця 1

Спад виробництва в усіх галузях економіки України в 1990-1993 pp., %

Як видно з табл. 1, криза охопила і аграрний сектор України. У 1990-1993 pp. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на Ά. Зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, птиці. Такою ж залишалася тенденція і в 1994 р. Це призвело до того, що в 1993 р. у колгоспах реалізація великої рогатої худоби на забій скоротилася проти 1990 р. на 43%, свиней і птиці – на 57, овець і кіз – на 49%.

Таблиця 2

Обсяг продукції сільського господарства і харчової промисловості України в 1990-1993 pp., %

Дані табл. 2 ілюструють загальну кризу державного сектора сільського господарства України. Можна стверджувати, то у 1990-1993 pp. виробництво багатьох сільськогосподарських продуктів за обсягом було відкинуто на 1S-20 років назад. На 1 січня 1994 р. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 р., воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У 1991-1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільськогосподарських культур становила 14203,7 тис. га, що на 1282,2 тис га (або на 8.3 %) менше, ніж за останні 5 років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, на 23 % – льону, на 4.7 % – овочів, на 33,3 % – кукурудзи.

У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачали мільйони доларів на закупівлю ембріонів і кормів, аби в перспективі створити м'ясне стадо, а з другого – українські селяни не могли продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. А населення в цей час споживало все менше харчових продуктів.

Занепад сільського господарства мав для української держави надзвичайно негативні наслідки, оскільки експорт продукції цієї галузі був одним із основних джерел валютних надходжень країни (табл. 3.).

Таблиця 3

Експорт продуктів харчування з України у 1990-1993 pp.

Всеохопна економічна криза не сприяла й інтенсивній торгівлі протягом першої половини 90-х років. У 1993 р. Україна торгувала із 180 країнами світу, але регулярні торгові зв'язки було встановлено лише з деякими із них. Продавали товарів більше, ніж купували – відповідно на 5,588 і 4,045 млрд, дол. США. Понад 20 % торгових операцій становив бартер.

Таблиця 4

Експортно-імпортні операції в Україні у 1993 р.

Таблиця 5

Негативні тенденції зниження споживання основних продовольчих товарів жителями України на одну людину

У 1994 р. економіка країни опинилася на межі краху. ВВП, порівняно з попереднім роком, впав на 23 %, виробництво промислової продукції знизилося на 27,8 %, сільськогосподарської – на 16,5 %. Капітальні вкладення за 1992- 1994 pp. зменшилися на 57 %. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою. В жовтні дефіцит бюджету сягнув 18.5% ВВП. Ціни порівняно з 1991 р. зросли у 102 рази. Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі (станом на 1993 р. середня заробітна плата в Україні становила близько 8 дол. США). Істотно знизився рівень життя населення. За даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на одну людину з кожним роком катастрофічно знижувалося.

Політика Л. Кравчука, яка була спрямована на зміни без змін, виявилася неефективною. Як наслідок, на позачергових президентських виборах він зазнав поразки. Новим Президентом було обрано колишнього Прем'єр- Міністра Л. Кучму.