< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державний фінансовий контроль як форма практичної реалізації контрольної функції фінансів

Будь-який процес, навіть стабільний і налагоджений, вимагає проведення контролю за його реалізацією. В умовах постійних змін параметрів керованої системи роль контролю зростає, оскільки підвищується необхідність в оперативному реагуванні на зміни, що вносяться, в адаптації контрольних систем до мінливого середовища, а також у використанні результатів роботи останніх.

Державний фінансовий контроль є невід'ємною складовою системи управління державними фінансами. Потреба у дієвому державному фінансовому контролі в Україні зумовлена необхідністю забезпечення належного формування й ефективного використання фінансових ресурсів держави для реалізації її функцій. Від ефективності державного фінансового контролю залежить ефективність соціально-економічного розвитку країни, регіонів загалом, а також економічних суб'єктів зокрема.

Останнім часом в Україні здійснюються серйозні кроки в частині розвитку теоретичної бази, вдосконалення законодавчого та методичного забезпечення з метою побудови дієвої системи державного фінансового контролю в умовах ринку. Недосконалість теоретичної бази і є однією з ключових проблем, яка потребує негайного вирішення, яка передбачає, перш за все, визначення поняття державного фінансового контролю, мети, завдань і сфери дії державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль є складною, багатоаспектною категорією, специфіка якої полягає в тому, що вона є результатом накладання контрольної функції державного управління на контрольну функцію фінансів. Саме тому в трактуванні державного фінансового контролю серед одних дослідників домінує фінансова складова, серед інших – управлінська ("адміністративна"), що ускладнює розуміння самої сутності останнього. В Україні недосконале законодавство в досліджуваній сфері тільки посилює невизначеність поняття "державний фінансовий контроль".

Дослідженням питань державного фінансового контролю присвятили свої праці такі автори, як: Ф. Ф. Бутинець [93], Є. В. Дейнеко [55], Л. В. Дікань [57; 94; 158], І. М. Іванова [78], E. С. Карпов [80], В. К. Симоненко, О. I. Барановський, П. С. Петренко [157]. Однак питання стосовно визначення державного фінансового контролю, як невід'ємного елемента фінансових відносин у державі досліджено недостатньо. Це визначає та обґрунтовує актуальність теми дослідження.

Метою даного дослідження є теоретичне обґрунтування визначення поняття державного фінансового контролю як форми практичної реалізації контрольної функції фінансів. Із цією метою було поставлено наступні завдання: розкрити сутність фінансів; визначити зміст розподільної та контрольної функцій фінансів; окреслити напрями практичної реалізації контрольної функції фінансів; уточнити визначення поняття "державного фінансового контролю" як форми практичної реалізації контрольної функції фінансів; розкрити мету, завдання та сферу дії державного фінансового контролю.

Складність розуміння сутності державного фінансового контролю значною мірою обумовлена багатоаспектністю самої категорії фінансів, реальних фінансових відносин та їх специфічних властивостей.

Тому пріоритетним у даному дослідженні є розгляд сутності фінансів.

Категорія фінансів відображує суспільно-політичну та соціально- економічну систему в певних умовах, в складі якої функціонує фінансова система. Будучи історичною категорією, фінанси зазнають змін у міру розвитку економіки та суспільства.

Поняття "фінанси" використовується у світі вже більше шести століть. У різні історичні періоди воно визначалося по-різному, і на сьогодні немає єдиної позиції з приводу того, що ж таке фінанси і що повинна вивчати фінансова наука.

У цьому зв'язку необхідно розглянути еволюцію теоретичних поглядів на сутність фінансів.

Узагальнені уявлення про сутність фінансів у різні історичні епохи подані в табл. 1.1.

Слід зазначити, що фінансові відносини виникли задовго до того, як з'явився термін "фінанси", – в епоху рабовласницьких держав, коли були сплачені перші обов'язкові платежі в грошовій формі. Першою науковою роботою, яка присвячена фінансовим відносинам, вважається праця афінського філософа Ксенофонта "Доходи міста Афін" (на рубежі III-IV ст.) [152].

Таблиця 1.1

Еволюція теоретичних поглядів на сутність фінансів у різні історичні епохи

Історичний період

Теоретичний погляд на сутність фінансів

XIII – XV ст.

Грошовий платіж, завершення грошового платежу

XVI-XIX ст.

Наука про державні доходи та витрати

Кінець XIX – початок XX ст.

Наука про капітал (або грошову форму капіталу)

Початок XX ст. і на теперішній час у зарубіжній літературі

Наука про управління коштами (грошовими потоками)

3 1940-х pp. у вітчизняній літературі (дві концепції: розподільча та відтворювальна)

Наука про сукупність економічних відносин, що мають специфічні властивості

Незважаючи на те, що фінансові відносини виникають одночасно з появою держави, державу не можна вважати першопричиною фінансів. Будь-які економічні відносини з'являються в результаті певних закономірностей суспільного розвитку, а не з волі або долі суб'єкта, хоч і такого важливого, як держава.

Слід зазначити, що перші платежі державі могли нерідко носити і безгрошовий, натуральний характер. Тому є спірним питання, чи можна в цьому випадку стверджувати, що існували саме фінансові відносини. Очевидно, як у всякі сучасної мови є своя прамова, так і у сучасних фінансових відносин був свій історичний прообраз – натуральні платежі.

До такого прообразу виконання зобов'язань перед державою спробували повернутися в 1990-ті pp. у нашій країні. У цей період використовувалися різноманітні залікові схеми: держава не оплачувала державне замовлення, а виконавець замовлення не платив податки в бюджет, в результаті пенсіонери отримували не пенсії, а борошно; з працівниками організацій розраховувалися продукцією, що випускається тощо.

Під таку практику навіть намагалися підвести теоретичну базу, називаючи в публікаціях “новими ринковими формами бюджетного фінансування", поки експерти міжнародних фінансових організацій поставили в якості умов надання чергового траншу законодавчу заборону на негрошові форми виконання податкових зобов'язань.

У науковій літературі немає єдності думок про те, коли вперше став використовуватися термін "фінанси" та з якої мови він походить. Одні автори стверджують, що цей термін виник у XIII – XV ст. в торгових містах Італії, а в подальшому отримав міжнародне поширення [120]. Інші автори стверджують, що це поняття було введено в побут французьким ученим Ж. Боденом, який у 1576 році видав роботу "Шість книг про республіку" [110]. Немає також єдиної думки щодо первинного значення терміну "фінанси".

"Термін "фінанси" виник з франц, finances від finer – "оплачувати" або лат. finantia – "завершення, наказ про виплату"

Етимологічний словник Фасмера [180]

Слово "фінанси" в 1400-ті pp. виникло з середньовічного французького "finance" – "закінчення, врегулювання заборгованості", з середньовічного латинського "finis" – "платежі за розрахунками, штрафи або податки". В англійську мову це слово прийшло з французької мови в значенні "викуп" (середина XV ст.), "оподаткування" (кінець XV ст.). У значенні "управляти грошима" вперше зафіксовано в англійській мові в 1770 р. Дієслівна форма пов'язана з терміном "капітал" (financed, financing), вперше зафіксована в 1827.

роп line etymology dictionary – etymoline.com [228]

З розпадом феодалізму та поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення почали набувати грошові доходи та витрати держави, а частина натуральних зборів зменшувалася.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави та ресурсами його голови: монархи розпоряджалися коштами держави як своєю власністю. Тільки у зв'язку з відділенням державної казни від власності монарха (XVI – XVII ст.) виникають поняття: державні фінанси, державний бюджет, державний кредит.

Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата, існують об'єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.

До початку XVIII ст. під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, наприклад: земства, міської громади тощо. Таким чином, фінанси пов'язували з передаванням частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного значення.

У XVIII ст. трактування поняття "фінанси" як державного господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного рівня почали називати союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами знаходження коштів і їх витрачання цими союзами під час виконання покладених на них функцій.

Таким чином, протягом XVI – XIX ст. у багатьох країнах (у тому числі і в Росії) поняття "фінанси” трактували як науку про державні доходи та витрати.

Із XIX століття в економічній літературі поняття "фінанси" поширюється на грошові операції окремих компаній, фірм, банків, а не тільки на державні доходи та витрати. При цьому досить часто ототожнюються терміни "банківський капітал" і "фінансовий капітал". Фінанси також розглядаються як грошова форма капіталу або як синонім капіталу. Досить відомим є той факт, що кожному фактору виробництва відповідає свій ринок. У даному випадку такому фактору, як капітал, відповідає фінансовий ринок. Таке тлумачення фінансів зустрічається й у сучасних авторів, які спеціалізуються на проблемах фінансового ринку, управління фінансами корпорацій, ринковій оцінці їх вартості [184, с. 29-33]. Нерідко в літературі науку про фінанси пов'язують з прийняттям інвестиційних рішень і визначенням вартості грошей (приведена вартість грошового потоку) [30; 199].

Виникнення більшості зарубіжних наукових економічних шкіл пов'язане з необхідністю вирішення конкретної економічної проблеми. Прикладний характер розробки економічних теорій зумовив розгляд фінансів у зарубіжній літературі як засіб вирішення завдань на макро- та мікрорівнях. Тому в багатьох сучасних зарубіжних і деяких вітчизняних економічних словниках і навчальній літературі фінанси визначаються як наука з управління грошовими потоками або розглядаються як один з економічних інструментів державного регулювання [25: 51]. Визначення фінансів як методу управління грошовими коштами зустрічається в радянській науковій, а також довідковій літературі в 1920 – 1930-ті pp.

"Фінансице наука про те, яким чином люди управляють витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу".

Боді З., Мертон Р. [25]

"Фінансице процес формування фондів або капіталу для здійснення будь-яких витрат. Споживачі, фірми і органи влади не мають достатньо ресурсів для здійснення покупки або вчинення інших операцій, в той час як вкладники та інвестори зацікавлені у вкладеннях своїх коштів для отримання відсотків і дивідендів. Фінансице процес переміщення фондів від сберігачів до користувачів у формі кредитів, позик або інвестування капіталу через посередників (агентів), включаючи банки, ощадні асоціації, небанківські організації- такі, як кредитні спілки чи інвестиційні компанії'.

Енциклопедія "Британіка" [226]

"Фінансице гроші та ринки, але фінансице ще й люди".

Брейли Р., Майерс С. [30]

З 1940-х років вітчизняні економісти починають розглядати фінанси як економічну категорію. Уперше фінанси як систему економічних (виробничих) відносин визначив Дьяченко В. П. у монографії "До питання про сутність і функції радянських фінансів". Однак слід зазначити, що ще на початку XX ст. професор Московського університету Озеров I. X. писав, що "фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, які виникають на ґрунті добування союзами публічного характеру матеріальних засобів" [110].

Із цього часу в наукових колах виникла дискусія щодо появи та дії фінансових відносин та їх специфічні риси, що дозволяють виділити фінанси як самостійну категорію з різноманіття економічних відносин. Так, в рамках трудової теорії вартості сформувалися дві основні концепції сутності фінансів: розподільча та відтворювальна.

Ці концепції знаходять своє відображення в сучасній економічній і фінансовій літературі (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Узагальнення теоретичних поглядів дослідників-економістів на сутність фінансів у рамках основних сучасних концепцій (розроблено авторами)

Автори

Визначення поняття "фінанси"

1

2

Розподільча концепція

Василік О. Д., Павлюк К. В. [38]

Економічна категорія, яка відображує сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій

Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюн М. С., Славкова А. А. [182]

Система економічних відносин, які виникають з приводу розподілу та перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту, а за певних умов – і національного багатства з метою формування фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання та держави та використання їх на розширене відтворення та задоволення інших суспільних потреб та інтересів

Глущенко В. В., Глущенко А. С., Глущенко О. В. [47]

Економічна категорія, яка відображує створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту

Дробозина Л. А. [67]

Економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення

Поляк Г. Б. [139]

Економічні відносини, здійснювані переважно в грошовій формі між основними господарюючими суб'єктами – підприємствами, домашніми господарствами та державою.

Ці економічні відносини здійснюються:

  • 1) з приводу перерозподілу доходу суспільства на користь одного з них;
  • 2) для забезпечення адекватного виконання державою функцій, яких потребує суспільство;
  • 3) у процесі нееквівалентного обміну на основі боргових зобов'язань в умовах невизначеності та ризиків.

Фінанси – це грошові відносини господарюючих суб'єктів, включаючи державу, в результаті яких дохід суспільства змінює свою структуру шляхом збільшення його в руках одного суб'єкта за рахунок вилучення (нееквівалентного) цієї частини в іншого

Якщо форма активів змінюється з грошової на товарну при еквівалентному обміні між господарюючими суб'єктами, то через грошову природу ці відносини навряд чи можуть бути віднесені до фінансових

Фінансово-кредитний енциклопедичний словник [51]

Економічна категорія, яка характеризує процеси створення, розподілу, перерозподілу грошових коштів держави, регіонів, юридичних і фізичних осіб у процесі формування їх доходів, витрат, накопичень, і грошові відносини, які виникають при цьому

Відтворюввльна концепція

Опарін В. М. [124]

Фінанси – це сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією та розміщенням фінансових ресурсів, а також з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов – і національного багатства

Кудряшов В. П. [99]

Це діяльність суб'єктів, пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених завдань.

Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства

Як видно з табл. 1.2, прихильники розподільчої концепції (їх більшість) пов'язують виникнення та функціонування фінансів тільки зі стадією розподілу, не заперечуючи взаємозумовленість останньої з процесами виробництва, обміну та споживання. У рамках відтворювальної концепції фінанси розглядаються як категорія, діюча на всіх стадіях суспільного виробництва, в тому числі і на стадії обміну. Наслідком цих протилежних позицій є різний склад фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, що здійснюють комерційну діяльність. За розподільчою концепцією основні види фінансових ресурсів – прибуток і амортизаційні відрахування – є джерелом реінвестування або інвестування в нефінансові та фінансові активи. За відтворювальною концепцією грошові операції фактично збігаються з фінансовими, а фінансові ресурси – з грошовими коштами. Але в цьому випадку недоцільно розглядати "фінанси" як категорію, відмінну від грошей. З іншого боку, прихильники відтворювальної концепції ближчі до деяких сучасних підходів щодо фінансів як грошових потоків, в яких не ставиться завдання поділу сутності явища та зовнішніх форм його прояву.

Таким чином, фінанси – науковий термін, у визначенні якого на сьогоднішній день немає єдиної точки зору. Різноманітність тлумачення фінансів пояснюється різними завданнями використання цього поняття (академічний або прикладний підхід), різними науковими філософськими та економічними школами.

Враховуючи все викладене вище, хотілося б відзначити, що в даний час, незважаючи на абсолютно різні умови розвитку наукових фінансових шкіл в Україні та в інших державах світу та різноманіття визначень поняття "фінанси", простежуються загальні положення, які об'єднують уявлення про фінанси: фінанси завжди пов'язують з рухом грошових коштів, а на макрорівні – з процесом розподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) або валового національного продукту (ВНП). Саме тому головним завданням даного наукового дослідження є визначення сутності фінансів як економічної категорії.

Так, у вітчизняній економічній літературі прийнято розглядати економічне поняття (або економічну категорію) як особливу сукупність економічних відносин, маючи на увазі, що за будь-якою операцією в економіці лежать відносини між окремими суб'єктами і розвиток таких відносин визначається певними об'єктивними закономірностями. З даною позицією важко не погодитись, оскільки в епоху ринкових перетворень у нашій країні було багато прикладів, коли проблеми в економіці виникали через те, що фінансова практика ігнорувала основні економічні закони, а світова фінансова криза змусила багатьох теоретиків і практиків згадати про класиків трудової теорії вартості, які стверджували, що виробництво первинне щодо процесу розподілу.

"Суспільство в цілому не може створити умови для майбутнього споживання за допомогою одних лише фінансових операцій, воно може зробити це тільки шляхом розширення фізичного обсягу поточного виробництва".

Дж. М. Кейнс [82]

У вітчизняних авторів прийнято розглядати у взаємозв'язку фінансові відносини, в яких беруть участь різні економічні суб'єкти. Так, одні автори серед економічних суб'єктів, між якими виникають фінансові відносини, виділяють державу та суб'єктів господарювання (підприємства) [40; 67; 120]. Інші автори всі економічні суб'єкти, між якими існують фінансові відносини, називають суб'єктами господарювання і відносять до них державу, підприємства та домогосподарства [139]. Треті – серед суб'єктів економіки, між якими виникають фінансові відносини, виділяють державу, юридичних осіб, фізичних осіб (домогосподарства), міжнародні організації, інші держави [47; 51; 99; 186].

Однак більшість дослідників сходиться на думці, що серед економічних суб'єктів, між якими існують фінансові відносини, необхідно виділяти наступні: 1) державу (в особі органів державної влади, місцевого самоврядування); 2) фірми (або суб'єкти господарської діяльності); 3) окремі домогосподарства (сім'ї) (рис. 1.1) [18; 99; 120; 147; 175].

Економічні суб'єкти фінансових відносин (узагальнено з урахуванням практики організації фінансових відносин в Україні) [203; 205; 229]

Рис. 1.1. Економічні суб'єкти фінансових відносин (узагальнено з урахуванням практики організації фінансових відносин в Україні) [203; 205; 229]

Підхід до визначення економічних суб'єктів фінансових відносин, зображений на рис 1.1, заслуговує на увагу, оскільки дозволяє відобразити світові процеси, пов'язані із взаємопроникненням підходів до управління фінансами різноманітних суб'єктів економіки. Суб'єкти господарювання, які здійснюють комерційну діяльність (так звані комерційні організації), запозичують окремі елементи управління фінансами в органів державної влади. Разом з тим окремі елементи фінансового менеджменту, притаманного комерційним організаціям, впроваджуються в управління державними та місцевими фінансами.

Отже, випливає висновок про те, що за будь-якою фінансовою операцією стоять економічні відносини, ці відносини і є вираженням терміна “фінанси". Проте варто визначитися з тим, які ж саме риси (або специфічні ознаки) дозволяють виділити фінансові відносини, а також показати їх відмінності від усіх інших економічних відносин.

По-перше, це грошовий характер досліджуваних відносин. Фінансові операції завжди здійснюються в грошовій формі. Під час цих операцій спостерігається самостійний, без зустрічного руху товарів, рух грошових коштів (розподіл прибутку між акціонерами, платежі до бюджетів різноманітних рівнів бюджетної системи, розміщення тимчасово вільних коштів у фінансові активи тощо). У сучасних теоріях не прийнято розділяти функції грошей як засіб обігу або платежу, але якщо визнати такий поділ, то фінансові відносини пов'язані саме з функцією грошей як засобу платежу.

Друга ознака фінансових відносин – їх розподільчий характер. Створені товари та послуги в сучасному світі не можуть споживатися тільки їх виробниками. Але й отримана виручка від їх реалізації не може в повному обсязі використовуватися тільки на потреби даного виробництва, вона підлягає розподілу: між власниками, коли частина коштів надходить у вигляді податків державі, частина коштів розміщується на фінансовому ринку; отримані в ході такого розподілу доходи надалі також розподіляються (перерозподіляються). Усі фінансові операції передбачають переміщення грошових коштів від одних суб'єктів економіки до інших: від суб'єктів господарювання та домогосподарств до держави та навпаки; між суб'єктами господарювання; між суб'єктами господарювання та домогосподарствами тощо.

За допомогою такого переміщення відбувається розподіл вартості вироблених товарів і послуг (вона виражається таким макроекономічним показником, як валовий внутрішній продукт).

Валовий внутрішній продукт (англ. Gross Domestic Product), загальноприйняте скороченняВВП (англ. GDP) – це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг (тобто призначених для безпосереднього вживання), вироблених за рік у всіх галузях економіки на території держави для споживання, експорту та накопичення, незалежно від національної приналежності використаних факторів виробництва. Уперше це поняття було запропоновано в 1934 р. Саймоном Кузнецьом [223].

Обсяг ВВП України за 2013 р. склав у поточних цінах 1 454 931 млн грн. Дані про обсяги ВВП України та про методи його розрахунку можна отримати на сайті Державного комітету статистики України [207].

Розподіл – це процес формування та використання грошових доходів різноманітних економічних суб'єктів (домогосподарств, суб'єктів господарювання, держави), в результаті якого відбувається спрямування вартості створених у суспільстві товарів і послуг на споживання та накопичення. У результаті розподілу вартості вироблених товарів і послуг відбувається формування грошових доходів у економічних суб'єктів: домогосподарств, суб'єктів господарювання та держави. Основними формами доходів домогосподарств виступають заробітна плата, підприємницькі доходи та доходи від власності, у суб'єктів господарювання – прибуток: У держави – податки.

Процес розподілу є стадією суспільного відтворення, що об'єднує виробництво, обмін і споживання (рис. 1.2). Кожна стадія суспільного відтворення пов'язана з рухом вартості, зміною власників, тобто відображує економічні відносини між окремими суб'єктами. Фінансові операції, забезпечуючи розподіл вартості, є зовнішнім проявом певної сукупності економічних відносин, яку, абстрагуючись від особливостей кожної конкретної операції, називають фінансами.

Стадії суспільного відтворення

Рис. 1.2. Стадії суспільного відтворення

В окремі періоди часу в світі використовувалися і негрошові форми розподілу (наприклад, розподіл продуктів харчування за картками у воєнні та повоєнні періоди), які не належать до фінансових відносин. Таким чином, фінансові відносини є тою частиною розподільних відносин, яка виражається в грошовій формі. Тому доцільно говорити про те, що фінансові відносини знаходяться на перетині грошових і розподільних відносин у загальній системі економічних відносин [167].

Формування грошових доходів домогосподарств, суб'єктів господарювання, держави відбувається не тільки за рахунок розподілу валового внутрішнього продукту, як стверджує більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників [30; 47; 110; 124; 139], а й за рахунок надходжень від зовнішньоекономічної діяльності (наприклад, зовнішні запозичення та ін.) [110].

Процес розподілу охоплює також накопичення минулих років, здійснювані в грошовій формі (накопичені амортизаційні відрахування, нерозподілений прибуток минулих років, залишки коштів на рахунках відповідного бюджету на початок року, заощадження домогосподарств, надходження від приватизації державного майна тощо). Формування та використання грошових накопичень означає, що фінансові операції опосередковують не тільки розподіл валового внутрішнього продукту, виробленого в поточному періоді, але й частину національного багатства [110; 139; 227]. Крім того, формування доходів у різних економічних суб'єктів здійснюється також в порядку перерозподілу, пов'язаного з грошовими надходженнями від одного суб'єкта до іншого (наприклад, соціальні виплати домогосподарствам, суб'єктам господарювання тощо).

Це дозволяє виділити третю ознаку фінансових відносин, коли в результаті здійснення фінансових операцій у економічних суб'єктів (домогосподарств, суб'єктів господарювання, держави) у процесі розподілу формуються грошові доходи, надходження та накопичення, які забезпечують їх функціонування та використовуються для вирішення економічних і соціальних завдань. Грошові доходи, надходження та накопичення домогосподарств, суб'єктів господарювання, органів державної влади та місцевого самоврядування прийнято називати фінансовими ресурсами.

Таким чином, фінанси як економічна категорія є грошовими розподільчими відносинами з формування та використання фінансових ресурсів держави, суб'єктів господарювання та домогосподарств з метою вирішення соціально-економічних завдань.

Авторське бачення визначення фінансів як економічної категорії відрізняється від існуючих визначень (див. табл. 1.2) тим, що враховує всі основні ознаки фінансів (або фінансових відносин): грошовий характер, розподільчий характер, а також третю ознаку, пов'язану з формуванням і використанням фінансових ресурсів всіма економічними суб'єктами фінансових відносин.

Деякі дослідники третю ознаку фінансів економічної категорії визначають як "фондовий характер фінансових відносин" або стверджують, що "фінанси пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів (або фондів фінансових ресурсів)" [38; 99; 139].

Щодо останнього визначення слід зазначити, що автором у визначенні фінансів усвідомлено вживається формулювання "пов'язані з формуванням фінансових ресурсів" з тим, щоб врахувати сучасні погляди вчених-економістів з приводу існування фінансових ресурсів не тільки у фондовій, а й у нефондовій формі.

Сутність економічної категорії проявляється в її функціях, тобто функція є формою прояву сутності. Шляхом виконання функцій відбувається об'єднання абстрактної сутності категорії з практичними формами її реалізації. Більшість економістів [18; 182; 199] вважає, що фінансам притаманні дві функції – розподільча та контрольна, як зображено на рис. 1.3.

Державний фінансовий контроль як форма практичної реалізації контрольної функції фінансів (розроблено авторами)

Рис. 1.3. Державний фінансовий контроль як форма практичної реалізації контрольної функції фінансів (розроблено авторами)

* Умовні позначення: фп – фінансовий потік

Сутність розподільчої функції фінансів деталізовано наведена на рис. 1.3. Вартість валового внутрішнього продукту як результат валового виробництва без урахування проміжного споживання розпадається на первинні доходи (прибуток; доходи від власності; чисті податки на виробництво й імпорт (непрямі податки); заробітна плата та нарахування на неї у вигляді відрахувань на соціальне страхування; змішані доходи індивідуальних підприємців, підсобних особистих господарств, членів кооперативів) та амортизацію (область І на рис. 1.3), які є основою формування фінансових ресурсів суб'єктів господарської діяльності, держави та домогосподарств (термін "змішані доходи" використовується, якщо не можна розділити дохід від підприємницької діяльності та винагороди за працю – доходи підсобних господарств, індивідуальних підприємців, членів кооперативів).

У формуванні фінансових ресурсів економічних суб'єктів беруть участь також надходження, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішні запозичення; дивіденди з цінних паперів іноземних емітентів; пенсії, право на які отримані під час роботи за кордоном та інші надходження) (область II на рис. 1.3).

Процес перерозподілу стосується руху коштів (фінансового потоку) між економічними суб'єктами (область III на рис. 1.3). Перерозподіл відбувається переважно через бюджетну систему – надходження до бюджету прямих податків на прибуток організацій, доходи фізичних осіб; державні та муніципальні запозичення; грошові надходження суб'єктам господарювання у порядку державної фінансової підтримки, домогосподарствам – у вигляді соціальних виплат (пенсій, стипендій, допомог – трансфертів).

У процесі розподілу та перерозподілу бере участь і частина національного багатства (нагромадження минулих років: заощадження, амортизаційні відрахування, виручка та надходження від продажу майна тощо) (область IV на рис. 1.3).

Сформовані доходи та нагромадження економічні суб'єкти використовують з метою споживання (наприклад, витрати бюджетних установ соціальної сфери), а також спрямовуються на подальше накопичення (інвестиції та заощадження) (область V на рис. 1.3).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що участь фінансів у розподілі та перерозподілі новоствореної вартості та частково – вартості минулих років є досить складним процесом, який характеризується значною мобільністю створюваних і витрачуваних грошових доходів – фінансових потоків. Специфічною особливістю фінансових потоків (на відміну від грошових) є їх безеквівалентний характер. Отже, саме фінанси породжують незалежний рух грошей, у чому криються передумови незба- лансованості національного господарства.

Фінансові потоки охоплюють не тільки розподіл і перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання, державою та домогосподарствами, але й між рівнями державної влади та місцевого самоврядування, між суб'єктами господарювання різних сфер і видів діяльності, між окремими соціальними групами, між територіями та галузями, всередині галузей і навіть окремих господарств. Нарешті, механізм грошових накопичень дозволяє говорити про розподіл у часі (зокрема, створення резервів у сприятливі періоди й їх витрачання за настання відповідних подій).

У разі характеристики участі фінансів у процесі розподілу важливо зауважити наступне. Процес розподілу вартості є похідним від процесу її створення, проте від того, як буде розподілена вартість, залежить новий виробничий цикл. Ігнорування об'єктивних економічних закономірностей в організації фінансових відносин загрожує негативними наслідками для економічної системи в цілому. Оскільки в розподілі беруть участь усі економічні суб'єкти, то, змінюючи його кількісні пропорції, можна впливати на економічні та соціальні процеси. Отже, одним із головних завдань фінансової політики є пошук оптимального співвідношення між валовим нагромадженням і валовим споживанням.

Таким чином, беручи активну участь у розподілі та перерозподілі створеної вартості, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли під час первинного розподілу, в пропорції кінцевого використання. Отже, поряд з розподільчою фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами, каналами розподілу та їх цільовим використанням.

Основу контрольної функції становить рух фінансових ресурсів (фінансовий потік), який відбувається у фондовій та нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображувати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві, і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту та своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних економічних суб'єктів, економне й ефективне використання коштів. Головною контрольною пропорцією є пропорції між валовим нагромадженням і валовим споживанням.

Контрольна функція діє не ізольовано, вона тісно пов'язана з розподільчою [182, с. 23].

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Сутність фінансового контролю зводиться до перевірки точного дотримання фінансового законодавства, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, кредитно-банківською системою, а також взаємних зобов'язань підприємств за розрахунками та платежами [78, с. 17]. Фінансовий контроль, залежно від суб'єкту, що його здійснює, можна поділити на державний контроль (який, у свою чергу, включає загальнодержавний та відомчий (внутрівідомчий)) та недержавний контроль (який включає аудиторський контроль, внутрішньогосподарський та суспільний).

Фінансовий контроль існує в будь-якому суспільстві, що обумовлено необхідністю впорядкування економічних, розподільчих, фінансових, бюджетних, податкових та інших відносин. Значні соціально-економічні перетворення, що відбувалися в Україні в останні роки, відповідним чином позначилися на трансформації змісту, функцій, методів і механізмів саме державного фінансового контролю. Державний фінансовий контроль реалізується в різних напрямах, але від імені та в інтересах держави [78, с. 38].

На думку авторів, державний фінансовий контроль є одним з найважливіших видів фінансового контролю, що здійснюється державою, а також проявом контрольної функції фінансів, через яку реалізуються фінансові відносини (див. рис. 1.3). Державний фінансовий контроль як форма реалізації контрольної функції фінансів є самостійною функцією держави та суб'єктів господарювання, має свої, тільки йому притаманні відносно обмежені, цілі, завдання та сферу дії.

Так, на думку авторів, головною метою державного фінансового контролю в сучасних ринкових умовах слід вважати підвищення ефективності управління державними фінансовими ресурсами.

У процесі досягнення головної мети основними завданнями державного фінансового контролю можна визначити такі: забезпечення стійкості фінансової системи та дотримання фінансових інтересів усіх суб'єктів фінансової системи; створення умов для зростання фінансових ресурсів у всіх сферах і ланках фінансової системи; забезпечення результативності фінансової політики держави; виконання суб'єктами господарювання своїх фінансових зобов'язань, перш за все – перед органами державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення прозорості (транспарентності) фінансових потоків, у першу чергу – в бюджетній сфері; посилення відповідальності всіх суб'єктів фінансових відносин за дотримання правових норм у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави; попередження та припинення правопорушень в фінансовій сфері; формування антикорупційного середовища та забезпечення фінансової безпеки держави.

Щодо сфери дії державного фінансового контролю, то слід зазначити, що державний фінансовий контроль охоплює не тільки державний сектор економіки. Він розповсюджується на суб'єктів господарювання всіх форм власності переважно шляхом перевірки дотримання ними податкового законодавства, виконання державних і муніципальних замовлень, цільового використання субсидій, субвенцій, бюджетних кредитів та бюджетних асигнувань, а також доцільності надання та законності використання податкових пільг. Таким чином, сферою дії (або об'єктом) державного фінансового контролю виступають усі грошові відносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів господарювання, пов'язані із формуванням і використанням фінансових ресурсів держави.

Усе наведене вище доводить, що адаптація вітчизняного державного фінансового контролю до ринкових умов відбувається перш за все шляхом перегляду його сутності та змістовного наповнення. Неправильна трактовка державного фінансового контролю може завадити ефективності контрольних мір з боку держави. У зв'язку з цим під час визначення поняття державного фінансового контролю пропонується робити упор на фінансову складову та розглядати досліджуване поняття не тільки як функцію державного управління, а й як форму практичної реалізації контрольної функції фінансів.

Відхід державного фінансового контролю в управління бюджетним процесом призведе до злиття контролера та виконавця, що поставить під питання його незалежність. Злиття контрольних і правоохоронних або судових функцій у сфері фінансового контролю призведе до того, що карати буде той, хто перевіряє. За такої ситуації виникає необ'єктивність висновків контролера, його націлювання на правоохоронні функції.

Таке становище можна нейтралізувати не тільки переосмисленням сутності державного фінансового контролю в частині домінування фінансової складової, але й впровадженням у практику та закріпленням на законодавчому рівні прогресивної форми державного фінансового контролю – державного аудиту.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >