< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фінансово-господарський контроль: роль і значення у забезпеченні фінансової безпеки держави

Усі форми організації соціуму на будь-якому рівні потребують відповідного контролю. Усім об'єктам суспільної діяльності – від маленької фірми до держави в цілому – необхідний облік та контроль. Відсутність контролю або його надмірність призводить до руйнування такого об'єкта.

Особливого значення проблеми організації контролю набувають в епоху глобалізації світового господарства. Економічна криза, на думку вітчизняних і зарубіжних учених, продемонструвала насамперед кризу ідеології ліберальної ідеї саморегулювання ринку та викликала потребу у докорінному переосмисленні механізмів і моделей державного впливу на економічні та соціальні процеси. Нагромадження зовнішньої та внутрішньої заборгованості свідчить не лише про нераціональність структури та рівня розвитку окремих елементів і підсистем економіки, а й яскраво відображує недоліки та прорахунки в господарському механізмі країни, що негативно позначається на фінансовій безпеці держави.

Світова криза ще раз підтвердила, наскільки нестабільна та вразлива економіка, побудована на спекулятивному капіталі та на базі фінансових "пірамід". Адже ринкова економіка за своєю природою є двосекторною, тобто складається із реального та фінансового секторів. Реальний сектор є первісним і базовим, необхідним для забезпечення умов людського існування. Стійкого економічного зростання можна досягти лише за рахунок ефективності реального сектора економіки, побудованого на творчих результатах людської праці. А сучасні фінансово-економічні, а по суті – політико-економічні кризи є закономірною відплатою за аморальне прагнення окремих регіонів, країн, верств населення забезпечити власний добробут за рахунок паразитування на ілюзорному фінансовому секторі економіки, який часто стає джерелом суспільної нестабільності. Тому головними критеріями ефективності будь-якої економіки світу мають бути не прибуток і навіть не зростання валового внутрішнього продукту, а вирішення питань розвитку людського потенціалу, захист законних інтересів громадян, створення комфортних і безпечних умов їх життєдіяльності, підтримка національних інтересів і забезпечення фінансової безпеки держави. Інструментарієм цієї теорії повинні стати комплекс політико-правових та організаційно-управлінських засобів, метою яких є збереження населення країни, поліпшення якості життя людей, забезпечення сталого економічного розвитку. Успіх такої стратегії управління залежатиме передусім від критичної маси інтелекту, нагромадженої в народі і, насамперед, – у представників державної влади, депутатів, керівників системи науки та освіти, церковних діячів, інтелігенції.

Цілком зрозуміло, що кожна держава має свої специфічні інтереси, а тому інтереси окремих країн в екологічній сфері можуть не збігатися. І очевидно, що інтереси суспільства в цілому може презентувати лише одна інституція – держава, яка створює для цього спеціальні органи управління.

Основними способами забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні є моніторинг, контроль і нагляд. Моніторинг, контроль і нагляд – найважливіші функції державного управління. Саме через них забезпечується відповідність діяльності державних органів правовим основам, визначеним законами України. Без організації та здійснення контрольних функцій неможлива ефективна робота як усього державного апарату, так і окремих його органів та недержавних структур.

На жаль, чинне законодавство України не завжди чітко розмежовує поняття моніторингу, нагляду та контролю.

Під поняттям "моніторинг" розуміють оперативну інформаційно- аналітичну систему спостережень за динамікою показників, які характеризують стан функціонування об'єкта спостереження.

Термін "нагляд" можна визначити як юридичний аналіз стану справ щодо додержання законності та дисципліни в суспільстві, який здійснюється уповноваженими органами із застосуванням відповідних, наданих їм законодавством форм, але безпосереднього втручання в оперативну й іншу діяльність юридичної, фізичної чи посадової особи або окремого громадянина. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" [141] сьогодні наглядові функції покладаються лише на прокуратуру України, яка здійснює нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розрахункову діяльність, дізнання, досудове слідство та нагляд за додержанням законів під час виконання рішень у кримінальних справах та застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Інші органи, незважаючи на їх назву та функції, здійснюють контроль (повний чи неповний), а не нагляд. А дії таких органів, як пожежна інспекція, санітарна служба та деяких інших, які законодавець називає наглядом (що закріплено в назвах цих органів – органи пожежного нагляду, органи санітарно-епідеміологічного нагляду тощо), мають усі ознаки контролю.

Контроль же, який є самостійною функцією управління, виступає засобом установлення зворотних зв'язків, завдяки якому керівний орган (суб'єкт управління) отримує інформацію про стан керованого об'єкта (об'єкта управління) та про хід виконання прийнятих рішень. Це дає можливість своєчасно реагувати на відхилення в роботі підконтрольного об'єкта від заданої програми та вносити відповідні корективи в його діяльність. Як засіб специфічного управлінського впливу на керовані об'єкти, контроль включає в себе такі стадії:

  • а) констатацію фактів і перевірку виконання планів, завдань, прийнятих рішень;
  • б) критичне оцінювання фактів або ступеня досягнення підконтрольним об'єктом якісних і кількісних показників;
  • в) розроблення заходів щодо поліпшення роботи й усунення виявлених недоліків.

Предметом будь-якого контролю є стан і поведінка об'єктів управління. Ця поведінка може бути описана системою показників, за допомогою яких можна встановити якісний стан об'єкта. Окрім того, кожний об'єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє. Тому завдання контролю полягає і в тому, щоб виявити чинники, які істотно впливають на поведінку об'єкта контролю. Визначивши об'єкт контролю й істотні фактори, що впливають на його поведінку, встановлюють необхідні параметри об'єкта та їх відповідність до мети управління. Від правильного визначення цих параметрів значною мірою залежить результат контролю.

Таким чином, контроль можна визначити як систему спостереження та перевірки процесу функціонування та фактичного стану об'єктів управління з метою визначення обґрунтованості прийнятих управлінських рішень і результатів їх відхилень від вимог цих рішень, інформації про ці явища керівних органів та усунення несприятливих ситуацій. Отже, контроль виконує інформаційну та корекційну функції.

На інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюється пошук і збирання інформації про об'єкт управління, порівнюється фактичне виконання з накресленими цілями. А на корекційному етапі встановлюють спосіб і розроблюють конкретні заходи щодо усунення виявлених розбіжностей, приймають рішення для нормалізації діяльності підконтрольного об'єкта.

Різні види контролю мають власну специфіку, характерні відмінності, які визначаються в завданнях, засобах та способах здійснення контролю. Тому в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різноманітні критерії: природа суб'єктів контролю, їх завдання, зміст контрольної діяльності, характер контрольних повноважень тощо. Але в більшості випадків фахівці класифікують контроль за суб'єктами, які його здійснюють.

Так, державний контроль полягає в спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також в запобіганні та виправленні помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Він є однією з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави і здійснюються виключно державними органами та їх посадовими особами. Така форма контролю поширюється на соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управління. Державний контроль – один з найважливіших елементів основного способу забезпечення законності та дисципліни, дисциплінуючого чинника в діяльності державного апарату й інших підконтрольних державних структурах та поведінки громадян.

В Україні державний контроль (нагляд) здійснюється на таких засадах [140]:

пріоритетності безпеки у питаннях життя та здоров'я людини, функціонування та розвитку суспільства, середовища проживання та життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами та цілями у сфері господарської діяльності;

підконтрольності та підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

гарантування прав суб'єкту господарювання;

об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю);

наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю);

відкритості, прозорості, плановості та системності державного нагляду (контролю);

неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю);

невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

дотримання умов міжнародних договорів України;

незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян.

Контроль як соціальна функція існує в системі державного управління незалежно від суспільно-політичного устрою та типу економічних відносин. Однак зміст і місце контролю в системі управління зумовлюються характером суспільно-економічних відносин і політичною організацією держави.

Специфікою державного контролю є те, що він охоплює всі сторони діяльності суспільства, але здійснюється від імені та виключно в інтересах держави. Слід приділити увагу основним чинникам, які зумовлюють розвиток державного контролю на сучасному етапі становлення нашої країни. По-перше, це глобалізація проблем, вирішення яких полягає у застосуванні науково-обґрунтованих підходів, що базуються на достовірній інформації, отриманій з використанням системи надійного контролю. По-друге, розвиток сучасних ринкових відносин в економіці в напрямі підвищення виробництва й якості продукції вимагає розвитку контролю. По-третє, необхідність підвищення якості контролю пов'язане з реформуванням усієї системи державного управління, що потребує удосконалення методики контрольної діяльності, розвитку різноманітних прийомів і техніки контролю.

Однак сутність контролю не може бути всебічно розкрита поза сферою управління, яку він обслуговує, тому що не існує контролю взагалі, а є контроль конкретного змісту та конкретних форм. Залежно від сфери управління, яку він охоплює, виділяють такі галузі контролю: адміністративний, технічний, фіто-санітарний, екологічний та інші.

Однією з основних складових системи державного контролю є фінансово-господарський (економічний) контроль, призначений забезпечувати сталий розвиток господарського комплексу країни, стабільну діяльність її фінансової системи та, відповідно, надійне функціонування інших систем управління, безпосередньо або опосередковано пов'язаних з економічними та фінансовими відносинами. Предметом застосування фінансово- господарського контролю є комплекс господарських процесів і фінансових відносин у сфері матеріального виробництва та невиробничої сфери. Таким чином, під предметом фінансово-господарського контролю слід розуміти господарські процеси та фінансові операції суб'єктів господарювання, юридичних і фізичних осіб, спеціальних суб'єктів фінансової діяльності, органів державної влади та місцевого самоврядування, які розглядаються з позицій законності, доцільності та економічної ефективності забезпечення збереження власності, правильності формування та використання фондів грошових коштів, достовірності обліку та звітності, їх повноти та відповідності встановленим стандартам.

Значення фінансово-господарського (економічного) контролю у забезпеченні сталого розвитку нашої держави дедалі зростає. Про підвищення значущості контрольної діяльності зазначено в Лімській декларації керівних принципів аудиту державних фінансів [106], перша стаття якої проголошує, що "запровадження контролю є невід'ємною складовою управління громадськими фінансовими ресурсами".

Фінансово-господарський контроль є одним з найважливіших видів контролю, що здійснюється в Україні. Однак його тлумачення в економічній літературі акцентується, як правило, лише на окремих аспектах його прояву.

Деякі автори поділяють фінансово-господарський контроль на окремі уособлені сегменти: фінансовий контроль і господарський контроль. Інші фахівці взагалі розглядають фінансовий контроль лише як один з етапів бюджетного процесу [170]. Таку ж думку поділяють і автори Науково- практичного коментаря до Бюджетного кодексу України [88], де сутність фінансового контролю розглядається з позиції виконання ним функцій забезпечення стабільного бюджетного процесу на всіх його стадіях.

Л. Фещенко визначає фінансовий контроль як систему нагляду за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ та організацій [181], тобто покладає функції фінансово-господарського контролю на органи фінансового контролю. Цікавою в цьому сенсі є позиція Калюги Є. В., яка лише у першому параграфі монографії "Фінансово-господарський контроль у системі управління" [79] розглядає питання системи державного фінансового контролю, а інші розділи та параграфи книги присвячені проблемі вдосконалення господарського контролю. Більш того, вона зазначає, що господарський контроль посідає особливе місце в системі фінансового контролю [79, с. 21], тобто поєднує функції фінансового та господарського контролю.

Окремі автори наголошують, що фінансовий контроль є результатом практичного використання контрольної функції фінансів, тобто слугує засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту та національного доходу. На думку І. Іванової, це дуже вузьке бачення сутності фінансового контролю. Вона вважає, що фінансовий контроль є важливим елементом системи управління державними, природними і трудовими ресурсами та майном [78, с. 12]. Отже, І. Іванова значно розширює сферу застосування фінансового контролю.

Відтак, можна погодитись з твердженням таких вчених, як Білуха Μ. Т., Куркін М. В., Лушкін В. А., Соловйов Г. А., що основним видом контролю, спрямованим на виявлення й усунення негативних факторів розвитку продуктивних сил та фінансових відносин з метою їх цілеспрямованого регулювання у цілях забезпечення фінансової безпеки держави, є фінансово-господарський (економічний) контроль [24; 92; 104, 163].

Широка сфера застосування фінансово-господарського контролю дозволяє суттєво та ефективно впливати на всі економічні процеси, стежити за: дотриманням фінансової безпеки держави; збалансованістю державного та місцевих бюджетів; досягненням фінансової самостійності окремих регіонів, секторів і галузей народного господарства; забезпеченням фінансової стійкості суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій; захищеністю фінансово-економічних інтересів громадян і суспільства.

Фінансово-господарський контроль є однією з необхідних умов успіху економічних реформ, що запроваджені в Україні, та розвитку ринкових засад нашої економіки.

Треба зауважити, що фінансово-господарський контроль стає об'єктивним та дієвим лише тоді, коли суб'єкт контролю є зовнішньою структурою відносно до підконтрольного об'єкта, а в адміністративному підпорядкуванні займає вищу сходинку, ніж об'єкт, що контролюється. Саме тому більшість органів фінансово-господарського контролю є центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується як безпосередньо Кабінетом Міністрів України (Державна фіскальна служба України), так і відповідними членами Кабінету Міністрів. Наприклад, діяльність Державної казначейської служби, Державної служби фінансового моніторингу та Державної фінансової інспекції спрямовується Міністром фінансів України [138].

Утім не можна не звернути увагу і на позицію П. Нікіфорова та С. Івасюка [122], які стверджують, що в ринковій економіці, де немає єдиного монопольного власника, відносини між державним бюджетом і підприємствами різних форм власності не можуть бути віднесені до категорії лише фінансових відносин. У такій системі, на думку цих авторів, поняття "фінансово-господарський контроль" за своїм змістом є більш об'ємнішим, ніж поняття "державний контроль". Цю тезу вони аргументують тим, що в цьому випадку йдеться не про формальну зміну термінів, а про зміну економічного змісту. У цих умовах фінансово- господарський контроль може активно використовувати інструменти, що перебувають за межами державної влади (проведення незалежного та внутрішнього аудиту, корпоративний контроль і контроль власника, громадський контроль). А відтак, вони наголошують на потребі економічній науці у переосмисленні всієї системи поглядів на фінансово-господарський контроль. Тому, на погляд авторів, правильною є думка, що за сучасних умов вагомого значення набуває нова гілка фінансово-господарського контролю – забезпечення фінансової безпеки України. Для виконання цієї функції система фінансово-господарського контролю повинна застосовувати нові, сучасні форми діяльності: моніторинг, аналіз, прогнозування, інформаційну та психологічну підтримку виконання рішень.

На сучасному етапі реформування економіки України система фінансово-господарського контролю повинна бути сконцентрована на вирішенні таких завдань з контролю:

за суб'єктами підприємницької діяльності, об'єднаннями і організаціями будь-яких організаційно-правових форм, форм власності та видів діяльності щодо дотримання ними нормативно-правових актів, що регулюють відносини, які виникають у процесі їх фінансово-господарської підприємницької діяльності, включаючи організацію систем внутрішньогосподарського планування, регулювання, обліку, аналізу, контролю (аудиту); виконанням установлених платежів до державного та місцевих бюджетів; достовірністю фінансової та податкової звітності;

бюджетних установ, державних підприємств, організацій з державною участю чи особливо пов'язаних із діяльністю держави (що використовують

у своїй діяльності державну власність; виконують державні замовлення та державні завдання, щодо яких надані державні гарантії та інші забезпечення; використовують надані державою фінансові та матеріальні ресурси; мають надані органами державної влади податкові, митні та інші пільги та преференції) щодо ефективності та доцільності їх діяльності як взагалі, так і за окремими напрямами та сегментами;

за виконанням планових завдань з надання державних послуг і дотриманням нормативів фінансових витрат;

за станом використання державного майна, нематеріальних об'єктів, запасів та резервів; за своєчасністю та повнотою розрахунків за виконання державних замовлень;

за законністю та правильністю квотування (уведення кількісних і вартісних обмежень за певними товарами, роботами, послугами) і дотримання експортних та інших квот;

за правильністю надання та використання податкових та інших фінансових пільг і преференцій суб'єктам господарювання;

за дотриманням установленого законодавством порядку обігу державних коштів у кредитній системі, включаючи розрахунково-касове обслуговування, депозити, розміщення цінних паперів, кредитування банками під гарантії державних органів тощо;

за забезпеченням надходжень до доходної частини державного бюджету податкових, митних та інших платежів;

за повнотою та своєчасністю виконання банківською системою відповідних операцій з перерахування бюджетних коштів;

за доцільністю залучення державою, підприємствами й організаціями та цільовим спрямуванням й ефективністю використання зовнішніх і внутрішніх позик;

за станом обслуговування та погашення зовнішнього та внутрішнього боргів, за своєчасністю, повнотою та порядком погашення іноземними державами, їх юридичними особами, міжнародними організаціями та міждержавними утвореннями своїх заборгованостей перед Україною;

за законністю і економічно-обґрунтованим розподілом усіх видів платежів та асигнувань затвердженого бюджету; правильністю й обґрунтованістю розрахунків кошторисних призначень; повнотою, своєчасністю та структурною відповідністю цільовим призначенням дохідних і видаткових статей бюджету та кошторисів позабюджетних фондів держави;

за дотриманням головними розпорядниками й отримувачами бюджетних коштів умов їх виділення, розподілу, отримання та за використанням отриманих фінансових ресурсів;

за законністю, доцільністю й ефективністю проведення змін форм власності;

за забезпеченням фінансової політики держави.

Також до завдань фінансово-господарського контролю відносять:

надання органам, які призначили контрольні дії, інформації про результати проведеного контролю;

проведення профілактичної роботи з метою підвищення фінансової дисципліни;

співробітництво й обмін досвідом з контролюючими органами іноземних держав і міжнародними організаціями, що займаються питаннями економічного контролю;

підготовка та підвищення кваліфікації кадрів у сфері фінансово- господарського контролю.

Усі ці завдання контролю повинні реалізовуватися з дотриманням певних принципів. Принципи контролю можна визначити як загальновизнані правила дій посадових осіб контролюючих органів під час проведення контрольних процедур. Такі принципи встановлюють суворі вимоги, згідно з якими втілюються основні економічні та соціальні закономірності сфери контролю.

Основними міжнародними керівними принципами фінансово-господарського контролю є;

Незалежність, яка полягає в тому, що органи контролю можуть виконувати свої завдання об'єктивно й ефективно лише за умови незалежності від підконтрольних їм органів і захищеності від зовнішнього впливу. Рішення контрольного органу не можуть відкликатися. Вони можуть оскаржуватися лише в установленому правовому порядку. Безперечно, незалежними мають бути керівники органів контролю, і така незалежність повинна бути гарантована законодавчо. Окрім того, моральна та правова незалежність має підкріплюватись фінансовою незалежністю органів контролю, тобто ці органи повинні бути забезпечені фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них завдань.

Законність полягає в тому, що кожний контролюючий орган повинен здійснювати свою діяльність на підставі конкретних законодавчих актів, головним з яких є Конституція України.

Об'єктивність базується безпосередньо на принципах законності та незалежності. Усі виявлені порушення законодавства повинні бути обов'язково підтверджені посиланням на конкретні нормативно-правові акти, положення яких були порушені. Не припускається вплив на прийняття рішень про виявлені факти порушень законодавства міжособистісних стосунків із працівниками об'єкта, що перевіряється. Якщо працівник контролюючого органу не впевнений в об'єктивності власної оцінки господарської діяльності об'єкта, що перевіряється, він має право просити замінити його на час перевірки іншим працівником.

Безперервність означає, що процес контролю має носити характер сталості та безперервності. Таке систематичне виконання контрольних функцій зумовлюється безперервним характером господарських і фінансових процесів.

Науковість і компетентність означає використання останніх досягнень науки та техніки, передового досвіду в процесі проведення контролю. У сучасних умовах науково-технічного прогресу контрольний процес повинні здійснювати висококваліфіковані фахівці, які мають глибоку професійну підготовку та спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів контролю.

Плановість означає, що необхідно завчасно опрацювати план контрольних заходів і суворо дотримуватися його реалізації в рамках відведеного на це часу. Контрольні заходи повинні проводитися згідно із затвердженою завчасно програмою, а також на підставі опрацьованого правового документу про порядок здійснення контрольних функцій.

Ефективність та економічність – один із найбільш значущих принципів, оскільки слід чітко оцінювати витрати, пов'язані з проведенням контрольних заходів, ефективністю відволікання людей від поточної роботи, величиною і тяжкістю виявлених порушень законодавства, у тому числі перевірку виправлення раніше виявлених порушень. Тобто треба передбачати здійснення контролю з якнайменшими витратами та мінімальною кількістю працівників, які мають навички контрольної роботи. Оскільки чим нижчі грошові витрати та чим вищий результат контрольних заходів, тим вища ефективність контролю.

Важливим моментом під час здійснення фінансово-господарського контролю є коректне дотримання принципів конфіденційності та гласності.

Із метою забезпечення законних прав та інтересів господарюючих суб'єктів, особливо недержавних форм власності, чинне законодавство

України, зокрема стаття 232 Кримінального кодексу [214], передбачає кримінальну відповідальність за розголошення комерційної таємниці для осіб, яким така інформація стала відома у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, в тому числі під час здійснення контролю. Чинним законодавством комерційна таємниця визначається як відомості, пов'язані з виробництвом, управлінням, фінансами, які не є державною таємницею, але розголошення (передавання) яких може зашкодити інтересам цього підприємства. Перелік і зміст відомостей, що складають комерційну таємницю, і порядок їх захисту встановлює керівник підприємства.

Але своєю постановою Кабінет Міністрів України [215] визначив і відомості, які не можуть відноситися до комерційної таємниці, зокрема: установчі документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю чи окремими її видами;

інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення й оплати податків, а також документи про оплату податків і обов'язкових платежів;

відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату, а також про наявність вільних робочих місць;

документи про платоспроможність підприємств та інші.

Згідно з чинним законодавством, підприємства зобов'язані надавати такі відомості представникам офіційних контролюючих органів за наявності в них відповідним чином оформлених дозволів на проведення перевірок фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до принципу гласності з метою профілактики та попередження виявлених недоліків, усунення причин, які призвели до їх виникнення, результати контролю мають бути висвітлені в засобах масової інформації, про них мають бути проінформовані керівництво та колективи підприємств, що були перевірені. Якщо виявлені порушення мають ознаки злочинів, інформація про них, яка була отримана під час здійснення контролю, повинна передаватися правоохоронним органам для подальшого розслідування, юридичної оцінки та винесення відповідних рішень.

У ринкових умовах значно ускладнюються фінансові відносини, а отже підвищується роль фінансової складової в організації економічного контролю, що позначається на результатах практичного використання розподільчої та регулювальної функції фінансів в інтересах підвищення ефективності всього господарського комплексу країни. Тому саме за допомогою фінансово-господарського контролю держава прагне забезпечити краще використання основних виробничих фондів, об'єктів інтелектуальної власності й оборотних коштів, зниження собівартості та збільшення рентабельності виробництва, підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції та виявлення додаткових ресурсів для забезпечення фінансової безпеки нашої країни.

Фінансово-господарський контроль охоплює діяльність усіх підприємств, установ та організацій. А оскільки ця діяльність є дуже різноманітною, це зумовлює широку класифікацію фінансово-господарського контролю.

Складовими елементами фінансово-господарського контролю є контрольні перевірки, аудит, інспектування (ревізії) і судово-економічні експертизи, які досліджують той самий предмет (фінансово-господарську діяльність підприємств, установ та організацій), використовують ті самі контрольні прийоми та процедури. Вони виявлять негативні явища в господарській діяльності з метою їх усунення та недопущення в майбутньому. Окрім того, вони використовують однакові джерела інформації (первинні облікові документи, реєстри бухгалтерського та податкового обліку, фінансову, статистичну та іншу звітність підприємств) та спираються на ті самі законодавчі та нормативно-правові акти з питань фінансово-господарської діяльності.

Проте поміж контрольною перевіркою, аудитом, ревізією та судово- економічною експертизою є суттєві відмінності, зумовлені їх юридичною природою, метою та завданнями.

Контрольні перевірки проводяться для загального ознайомлення з фінансово-господарською діяльністю об'єкта, який перевіряється, або для дослідження окремих її сторін (наприклад, податкові перевірки). Вони не потребують використання складних методик і глибоких професійних знань та навичок контрольної роботи (наприклад, перевірка стану складських чи касових приміщень). Висновки таких перевірок оформлюються, як правило, довідками, вони не мають юридичної сили, а пропозиції щодо усунення виявлених недоліків – рекомендаційні. Але податкові перевірки оформлюються, як правило, актами, в яких систематизовано викладаються всі випадки порушень податкового законодавства, а за їх наслідками приймаються відповідні рішення про застосування санкцій до платників податків.

Аудит – це форма контролю, яка забезпечує належну оцінку діяльності підконтрольних підприємств, установ, організацій та ставить за мету надання рекомендацій щодо їх удосконалення. Нині аудит в Україні проводять як підрозділи Державної фінансової інспекції, так, як уже зазначалося, і підрозділи внутрішнього аудиту, які створюються в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади як самостійні децентралізовані органи державного внутрішнього контролю. Причому аудитори перевіряють не тільки законність проведення господарських операцій підконтрольних об'єктів, а й аналізують ефективність їх діяльності.

У разі встановлення факту порушення законодавства під час проведення аудиту державний аудитор невідкладно інформує про це керівника підрозділу (служби), який призначив аудит.

За результатами поданої державним аудитором інформації орган Державної фінансової інспекції надсилає керівникові суб'єкта господарювання письмові вимоги щодо усунення виявлених фактів порушення законодавства із зазначенням зворотного інформування про вжиті заходи щодо їх усунення.

Різновидом фінансово-господарського контролю є державний фінансовий аудит, який полягає у перевірці й аналізі фактичного стану справ щодо законного й ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильного ведення бухгалтерського обліку та достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Аудит також можуть проводити і незалежні аудиторські фірми (аудитори). Під час проведення незалежного аудиту досліджуються тільки питання, які обумовлені в договорі із замовником. Науково обґрунтовані висновки аудитора можуть використовуватися власником для поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства й усунення недоліків, особливо в розрахунках з державним бюджетом. Для зовнішніх контрагентів висновок незалежного аудитора є достовірною та об'єктивною інформацією. Однак такі аудиторські перевірки не виключають виконання функцій державними органами, їх підрозділами та посадовими особами, що уповноважені законами України на здійснення державного фінансово- господарського контролю.

Щоб підтвердити виявлені в ході державного аудиту факти порушення законодавства та належно їх документувати, керівник підрозділу (служби), який призначив проведення такого аудиту, повинен забезпечити проведення інспектування (ревізії). Інспектування (ревізія) проводиться згідно з чинним законодавством державними та відомчими контролюючими органами для виявлення недоліків у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств, які підлягають перевірці, та порушень чинного законодавства та нормативно-правових актів. Висновки ревізій Грунтуються на документально достовірних доказах, мають адресність щодо матеріальної й юридичної відповідальності й обов'язкові для виконання підприємствами, які перевіряються. Основним недоліком цього виду аудиту є те, що інспектування проводиться, як правило, через значний проміжок часу після здійснення операцій. А це значно ускладнює, а в багатьох випадках унеможливлює усунення недоліків та їх наслідків.

Законодавство України [218] розмежовує два різновиди державного фінансово-господарського контролю: нефіскальний (державний фінансовий аудит) і фіскальний (інспектування у формі ревізії), що здійснюється з метою виявлення фактів порушень законодавства, встановлення винних у цих порушеннях посадових і матеріально-відповідальних осіб.

Проте зустрічні звірки, які здійснюються органами Державної фінансової інспекції, не є контрольними заходами та проводяться у разі потреби та на підставі направлення, виписаного керівником контролюючого органу.

Судово-економічні експертизи є засобом використання спеціальних знань у сфері бухгалтерського та податкового обліку, економічного аналізу та фінансово-господарського контролю в процесі дослідження окремих недоліків у діяльності перевіюваних підприємств, які виявлені інспектуванням (ревізією), для документального обґрунтування позовних вимог, що подаються до правоохоронних або судових органів. Експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність.

Висновок експерта – це докладний опис проведених ним досліджень і зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим, суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновок експерта є самостійним видом доказів. Він не є обов'язковим для особи або органу, які здійснюють провадження, але незгода з ним повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку [98].

Існування різних видів контролю зумовлено складністю його функцій на різних рівнях управління. Так, залежно від підпорядкування об'єкта та суб'єкта контролю його поділяють на два види: внутрішній та зовнішній.

Зовнішній контроль проводять органи державного, муніципального, громадського та не залежного контролю на непідлеглих їм підприємствах, установах і організаціях.

Внутрішній контроль здійснюють спеціалізовані контролюючі органи на підприємствах своєї системи, а також працівники економічних служб суб'єкта господарювання в процесі перевірки власних структурних підрозділів. Система внутрішнього контролю визначає всі внутрішні правила та процедури контролю, запроваджені керівництвом для досягнення сталого та ефективного функціонування підприємств та організацій з метою забезпечення їх фінансової безпеки.

Як будь-яка наука, фінансово-господарський контроль має свій, притаманний йому метод – спосіб дослідження, що характеризується сукупністю специфічних принципів, шляхів і засобів, які визначають шляхи встановлення істини. Метод фінансово-господарського контролю для досягнення своєї мети використовує загальнонаукові та розрахунково- аналітичні принципи дослідження, а також специфічні прийоми документального та фактичного контролю, засоби узагальнення та реалізації результатів перевірки.

Загальнонаукові методичні прийоми, що використовуються у контрольно-ревізійній діяльності, включають аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, аналогію та моделювання, абстрагування та конкретизацію, спостереження та експеримент.

Сьогодні для дослідження складних явищ у фінансових і господарських відносинах, які можуть викликати загрози або спричинити небезпеку будь-якому об'єкту, контроль починає використовувати також методи дослідження таких наук, як логіка, філософія, математична статистика, соціологія, психологія, інформатика та інші науки. Адже тільки використання наукових методів допоможе з'ясувати питання, чи існує зв'язок між рівнем тіньової економіки та фінансовою стійкістю підприємства, рівнем заробітної плати та розкраданням та привласненням фінансових ресурсів, курсом національної валюти та фінансовою безпекою банківської системи, проведенням рекламної кампанії та обсягами надання страхових послуг. Лише глибокі наукові дослідження можуть дати відповіді на ці питання.

Серед економічних розрахунково-аналітичних прийомів треба виділити:

економічний аналіз;

статистичні розрахунки;

економіко-математичні методи дослідження.

Економічний аналіз – це дослідження системи якісних і кількісних параметрів, які характеризують господарську діяльність підприємств та організацій з метою розкриття, причинних зв'язків, що зумовлюють фінансові результати їх роботи. Проведення економічного аналізу є важливою передумовою прийняття раціональних управлінських рішень.

Використання прийомів економічного аналізу у контрольно-ревізійній практиці є ефективним засобом виявлення окремих невідповідностей у ході протікання господарських процесів, що знайшли своє відображення в обліковій та статистичній інформації. Економічний аналіз широко застосовується для кількісної оцінки окремих причин, що викликають на відхилення від нормального ходу протікання виробничих і фінансових процесів.

Але виявлені економічним аналізом негативні тенденції лише вказують напрями детального контролю. Докази фактичної наявності загроз фінансовій безпеці підприємств, установ, окремих регіонів і державі в цілому та їх кількісність встановлюються власними методичними прийомами фінансово-господарського контролю, які включають засоби документального та фактичного контролю.

За інформаційним забезпеченням фінансово-господарський контроль поділяється на документальний та фактичний.

Документальний контроль виявляє законність і достовірність інформації про здійснення господарських і фінансових операцій тільки за даними первинної облікової документації, реєстрів бухгалтерського та податкового обліку, форм фінансової звітності, в яких вони знайшли відображення. Джерелами інформації для документального контролю є: первинні облікові документи, включаючи технічні носії інформації;

регістри бухгалтерського обліку (відомості, журнали-ордери, книги, машинограми тощо);

дані оперативно-технічного обліку;

бухгалтерська та статистична звітність;

планова, нормативна, проектно-конструкторська, технологічна і інша документація.

Усі документи, з якими працює контролер (аудитор), можна поділити на доброякісні та недоброякісні. Так, недоброякісні документи з так званими "матеріальними" підробками (в яких є видимі незаконні виправлення, підчистки, витравлення, наприклад: чек з підробленим підписом) можуть бути виявлені різноманітними криміналістичними експертизами.

Наприклад, судово-почеркознавча експертиза на сучасному рівні її розвитку може встановити:

ким із числа посадових осіб даного підприємства зроблені записи на відповідному документі;

чи написано текст і проставлено підпис під ним тією ж самою особою;

чи зроблено підпис навмисно зміненим почерком тощо.

Технічні експертизи документів дозволяють встановити:

спосіб виготовлення бланка документа;

відповідність бланка встановленій формі;

чи вставлялися у початковий текст документа доповнення та у який спосіб;

чи одночасно були зроблені декілька примірників одного й того ж документа;

що було виконано раніше: текст чи відбиток штампу, текст документа чи підпис тощо.

Судово-авторознавча експертиза дозволяє вирішити такі питання: чи є автором документа конкретна особа;

одна чи різні особи є авторами різних документів, які досліджує контролер.

Серед основних способів документального контролю можна виділити: формальну й арифметичну перевірку документів; нормативно-правову оцінку господарських операцій, що відображені у документах;

логічний контроль об'єктивної можливості виконання документально оформлених господарських операцій;

вибіркові та суцільні спостереження;

зустрічну перевірку документів і записів в облікових регістрах шляхом їх зіставлення із взаємопов'язаними даними підприємств та організації, з якими підприємство, що перевіряється, має господарські зв'язки;

спосіб зворотного рахунку, що ґрунтується на попередній експертній оцінці матеріальних витрат, з метою подальшого визначення (зворотнім рахунком) необґрунтованих списань сировини та матеріалів на виробництво окремих видів продукції;

оцінювання законності й обґрунтованості господарських операцій за даними кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та інше.

У контрольній практиці склалися два варіанти дослідження документів: за обліковими записами та звітними показниками. Перший іде

від первинних документів через регістри аналітичного та синтетичного обліку до показників балансу та звітності. Це так званий індуктивний метод, який застосовується переважно для організації внутрішнього контролю.

Під час здійснення зовнішнього контролю ефективнішим є дедуктивний метод. У ньому послідовність контрольних дій іде від загальних показників бухгалтерської та статистичної звітності через регістри синтетичного та аналітичного обліку до вибіркового або суцільного дослідження первинних документів. Це дає змогу вдаліше відібрати коло документів і облікових записів, що будуть піддані детальному вивченню, зосередити увагу на вірогідних порушеннях і недоліках. Це, в свою чергу, дає можливість скоротити кількість документів, що перевіряються, і строки проведення ревізій та перевірок.

Реалізація функцій економічного контролю здійснюється за допомогою певних процедур. Так, процедури дослідження облікової інформації можна підрозділити на три групи:

процедури дослідження окремого документа;

процедури дослідження кількох документів, що відображують одну й ту саму чи взаємопов'язані операції;

процедури перевірки відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку.

Використання в фінансово-господарському контролі документальних методичних прийомів і процедур дозволяє об'єктивно та точно визначити фінансовий стан об'єкта контролю, дати кількісну та якісну оцінку наявних і потенційних загроз його фінансовій безпеці.

Фактичний контроль – це вивчення стану об'єктів, що перевіряються, на основі даних органолептичних прийомів (огляду, вимірювання, підрахунків). До основних прийомів фактичного контролю належать: інвентаризація, огляд, контрольні замірювання робіт, вибіркові та суцільні спостереження, технологічний контроль, контрольні придбання товарів, експертизи, лабораторні аналізи та експерименти, службове розслідування, отримання письмових пояснень.

Але основним прийомом фактичного контролю фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій є інвентаризація. Без проведення інвентаризацій не можна точно та об'єктивно оцінити фінансовий стан будь-якого об'єкта контролю будь-якої форми власності, забезпечити достовірність інформації про його фінансово-господарську діяльність.

Основними завданнями проведення Інвентаризації є:

  • а) виявлення фактичної наявності основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;
  • б) встановлення надлишку або нестачі цінностей і грошових коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
  • в) виявлення товарно-матеріальних цінностей, що частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також невикористаних матеріальних цінностей і нематеріальних активів;
  • д) перевірка дотримання умов і порядку зберігання матеріальних цінностей, а також правил утримання й експлуатації основних фондів;
  • е) перевірка справжності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень; сум грошей у касах, на розрахункових, валютних та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі; дебіторської та кредиторської заборгованості; незавершеного виробництва; витрат майбутніх періодів; резервів майбутніх витрат і платежів.

Під формою фінансово-господарського контролю слід розуміти конкретну організацію контрольних дій, спрямованих на здійснення функцій контролю. У цьому аспекті виділяють такі форми контролю: попередній, поточний (оперативний) і заключний (ретроспективний).

Попередній контроль здійснюється перед виконанням господарських і фінансових операцій з метою запобігання незаконним діям і нераціональним витратам. Такий контроль здійснюють усі органи державного, муніципального та господарського управління, а також власники або їх уповноважені особи. Функціональні служби суб'єктів господарювання попередньо перевіряють законність господарських операцій шляхом накладання віз на договори, кошториси, документи про витрачання товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів. Власники підприємств на стадії проектування перевіряють розрахунки щодо конкурентоспроможності продукції, яка буде випускатися, та ефективність маркетингової стратегії, а державні контролюючі органи – фінансову та економічну захищеність проектів.

Поточний (оперативний) контроль здійснюється в процесі виконання господарських операцій з метою виявлення відхилень для оперативного усунення негативних чинників. Найбільш повно відповідає вимогам оперативного (поточного) контролю нормативний облік витрат і чітка нормативно-правова регламентація виконання всіх господарських та фінансових операцій. Особливістю поточного контролю є регулярний аналіз витрат за чинними нормами, бази оподаткування – за нарахованими сумами податків та оперативне виявлення відхилень від норм.

Найбільш повним і глибоким підходом до вивчення виробничої та фінансової діяльності підприємства відзначається ретроспективний (остаточний) контроль, завдяки якому можна виявити та усунути недоліки попереднього і поточного контролю.

Ретроспективний контроль за глибиною та охопленням сфер діяльності підприємств, установ та організацій можна розділити на рахункові перевірки звітності (камеральні перевірки), тематичні перевірки та ревізії (інспектування).

Рахункова перевірка – це сукупність спеціальних методів контролю за достовірністю податкової, фінансової звітності та балансів підприємства. Можна виділити три основні етапи контролю в процесі проведення рахункової перевірки:

  • 1) перевірка узгодженості показників різноманітних форм звітності;
  • 2) перевірка звітних показників за записами у реєстрах податкового та бухгалтерського обліку;
  • 3) перевірка обґрунтованості облікових записів за даними первинних документів.

Така послідовність робить рахункові перевірки ефективним способом контролю за станом податкового та бухгалтерського обліку на підприємстві, сприяє зміцненню звітної дисципліни та усуненню недоліків у процесі організації облікового процесу. Різновидом рахункової перевірки є камеральна перевірка.

Камеральною вважається документальна перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у поданій звітності підприємства, у приміщенні контролюючого органу.

Тематичні перевірки (обстеження) проводяться з визначеного кола питань або з одного питання (теми) шляхом ознайомлення на місці з окремими ланками господарської та фінансової діяльності підприємства, установи чи організації. Саме до таких перевірок, на думку авторів, належать: документальні перевірки фінансових органів, які проводяться на підставі поданих декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної й іншої звітності, реєстрів податкового або бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом; первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку та пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів; перевірка щодо виконання вимог чинного законодавства.

Інспектування здійснюється шляхом проведення ревізій, які ґрунтуються на перевірці первинних документів, реєстрів податкового та бухгалтерського обліку, податкових розрахунків, фінансової та статистичної звітності; фактичної наявності грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей. Ревізія (інспектування) є методом ретроспективного контролю, який уможливлює всебічне оцінювання виробничої та фінансово- господарської діяльності підприємства.

За повнотою дослідження господарських і фінансових операцій економічний контроль поділяють на вибірковий, суцільний та комбінований.

Вибірковий контроль передбачає дослідження певної частини документів і записів у облікових реєстрах, які відображують окремі господарські операції за той чи інший проміжок часу та стосуються певних виробничих і фінансових процесів, обраних на підставі науково обґрунтованих рекомендацій.

Суцільний контроль передбачає дослідження всіх первинних документів і облікових реєстрів, у яких відображені всі господарські операції за весь період, що перевіряються.

Комбінований контроль полягає в тому, що одна частина документів та інформації перевіряється суцільно, інша – вибірково.

Фінансово-господарський контроль щодо його статусу в системі управління, який виражається в обсязі владних повноважень, можна поділити на такі типи: державний, муніципальний, незалежний, громадський та контроль власника.

Суб'єктами (органами) державного контролю є структури державної влади і управління, що мають певні контрольні повноваження, які мають законодавчий характер.

Муніципальний контроль здійснюють місцеві органи самоврядування або утворені ними комісії.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюється аудиторськими фірмами (аудиторами, які мають ліцензії на право аудиторської діяльності на території України).

Згідно з чинним законодавством деякі громадські організації (трудові колективи, профспілки) також мають певні повноваження у сфері економічного контролю (наприклад, використання фонду оплати праці тощо), здійснюючи громадський контроль.

Роздержавлення економіки України призводить до створення різноманітних об'єднань та асоціацій, заснованих на різних формах власності (державної, колективної, змішаної). Контрольні підрозділи цих структур здійснюють контроль власника.

Загальна схема класифікації фінансово-господарського контролю наведена на рис 3.1. Ця класифікація не є вичерпною, і фахівці та вчені можуть поділяти економічний контроль за іншими ознаками. Але більшість органів фінансово-господарського контролю є державними установами. А тому їх діяльність повинна повністю регламентуватися Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" [140].

Схема класифікації фінансово-господарського контролю

Рис. 3.1. Схема класифікації фінансово-господарського контролю

На жаль, дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного, митного контролю за дотриманням бюджетного та податкового законодавства; контролю за дотриманням порядку проведення розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, використанням державного та комунального майна, банківського та страхового нагляду; інших видів спеціального державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання на ринку фінансових послуг; державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; проведення процедур, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також оперативно-розшукової діяльності, провадження дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства та правосуддя. Тобто сьогодні штучно розмежовуються правові засади державного господарського та фінансового контролю, які, як вже зазначалося, є неподільними елементами єдиного економічного контролю.

Тому, вважається за необхідне термінове узгодження положення всіх законодавчих актів таким чином, щоб у Законі "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" були чітко прописані основні принципи державного контролю в усіх сферах як фінансової, так і господарської діяльності, порядок здійснення контрольних дій, загальні правила й обов'язки як органів державного нагляду (контролю), так і суб'єктів господарювання, що перевіряються, а також процедури оскарження рішень державних контролюючих органів і порядок громадського захисту суб'єктів господарювання.

Державний контроль здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання, його відокремлених підрозділів або в приміщенні органу державного контролю – у випадках, передбачених законом.

Усі контрольні заходи проводяться в робочий час суб'єкта господарювання, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Законами України встановлюється також вичерпний список органів, які уповноважені здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності. За твердженням Міністра юстиції України [140], кількість відомств, що здійснюють контролюючі функції, вже в 2012 році було скорочено з 69-ти до 11-ти.

Але в "Переліку державних інспекцій та інших контролюючих органів", яким у 2014 р. передбачалось надати дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців, затвердженому постановою КМУ [216], уже налічується 56 організацій.

Посадовій особі органу державного контролю забороняється здійснювати державний контроль щодо суб'єктів господарювання, з якими (або із службовими особами яких) посадова особа перебуває в родинних стосунках.

У разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного контролю та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

Перед початком здійснення державного контролю посадова особа органу державного контролю вносить запис до відповідного журналу суб'єкта господарювання (за його наявності). Усі контрольні заходи повинні проводитися в присутності керівника або уповноваженої особи суб'єкта господарювання.

Періодичність планових перевірок суб'єкта господарювання органом державного контролю встановлюється залежно від ступеня ризику такого суб'єкта, критерії якого також визначає орган контролю. За цими критеріями всі суб'єкти господарювання належать до одного з трьох ступенів ризику: високого, середнього та незначного.

Орган державного нагляду (контролю) оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) шляхом розміщення інформації в мережі Інтернет у порядку, визначеному законодавством. Залежно від ступеня ризику орган контролю визначає перелік питань для проведення планових контрольних заходів. Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п'ятнадцяти робочих днів.

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного контролю видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід та предмет перевірки.

На підставі наказу оформлюється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного контролю (із зазначенням прізвища, імені та по батькові) і засвідчується печаткою.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного контролю зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного контролю, і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направпення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати контроль суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного контролю до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили всі необхідні документи.

Статтею 166 – 21 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" [88] визначені порушення встановленого законом порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а саме:

порушення строків здійснення державного нагляду (контролю): порушення періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю);

проведення заходів державного контролю за відсутності підстав, установлених законом;

проведення планових заходів державного нагляду без своєчасного письмового повідомлення або з порушенням строків такого повідомлення, якщо необхідність і строк зазначеного повідомлення встановлені законом;

проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) без погодження центрального органу виконавчої влади, якщо отримання такого погодження є обов'язковим відповідно до закону;

здійснення заходів державного контролю без застосування акта перевірки, який містить перелік питань щодо проведення перевірки з виконання вимог законодавства;

порушення встановленого законом порядку відбору продукції; проведення перевірки з дотримання вимог законодавства, нагляд (контроль) за дотриманням якого не належить до повноважень органу контролю, встановлених законом;

висунення вимог щодо надання документів, інформації, зразків продукції, що не стосуються здійснення заходу державного нагляду;

ненадання або надання з порушенням установленого законом строку акта перевірки, складеного за результатами заходу державного контролю, призводить до накладання штрафу на посадових осіб органу державного нагляду (контролю) від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення, караються накладанням штрафу на посадових осіб від ста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного контролю в разі виявлення порушень вимог законодавства складає акт. На підставі цього акта протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Посадові особи державного органу контролю під час здійснення контрольних заходів зобов'язані:

повно, об'єктивно й неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб'єктами господарювання;

не втручатися та не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного контролю, якщо це не загрожує життю та здоров'ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб'єкта господарювання, яка стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного контролю;

ознайомити керівника суб'єкта господарювання чи його заступника або уповноважену ним особу з результатами державного контролю в строки, передбачені законом;

надавати суб'єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного контролю.

Орган державного контролю в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного контролю має право:

вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

відбирати зразки продукції, призначати експертизу, отримувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень і недоліків;

накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом. Припис – обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного контролю до суб'єкта господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видає та підписує посадова особа органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного контролю – обов'язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видає та підписує керівник органу контролю або його заступник.

Розпорядження може передбачати застосування до суб'єкта господарювання санкцій, передбачених законом.

Органи державного контролю на письмовий запит суб'єкта господарювання надають йому письмові консультації з питань здійснення державного контролю щодо вимог, дотримання яких перевіряють ці органи.

Громадські організації мають право здійснювати захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Суб'єкти господарювання можуть залучати третіх осіб з метою захисту своїх прав і законних інтересів у ході здійснення заходів державного контролю. Третіми особами є юридичні та фізичні особи (адвокати, аудитори, члени громадських організацій та ін.), залучень суб'єктами господарювання або органами контролю в ході здійснення контрольних заходів.

Подібна організація фінансово-господарського контролю в нашій країні дає змогу забезпечити і Раду національної безпеки та оборони, і комітети Верховної Ради, і Кабінет Міністрів та центральні органи виконавчої влади, і місцеві адміністрації та органи місцевого самоврядування, і аналітичні відділи підприємств, установ та організацій інформацією про реальні показники їх фінансово-економічного стану й явища у зовнішньому середовищі, які можуть вплинути на фінансову безпеку цих структур, і розробити необхідні заходи щодо сталого розвитку як усієї держави, її окремих регіонів і галузей господарства, певних господарських і фінансових структур, так і окремих членів нашого суспільства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >