< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія особистості в індивідуальній психології А. Адлера

Альфред Адлер – австрійський психолог, розробник індивідуальної психології, основні положення якої наступні: – психічне життя особистості відзначається цілісністю;

  • – головним джерелом активності особистості виступає прагнення до домінування;
  • – положення домінування дозволяє особистості позбутись вродженого почуття неповноцінності;
  • – особливістю людини є її соціальна приналежність.

Від народження людина наділена двома суперечливими властивостями, що дають поштовх до розвитку її особистості. Це – почуття неповноцінності та соціальний інтерес. З одного боку, особистість бажає виділитись й досягти домінування серед

оточуючих людей, а – з іншого – прагне співпрацювати з ними. Прагнення до домінування реалізується за допомогою індивідуального і неповторного стилю життя, спрямованого на те, щоб досягти переваги над іншими або досконалості. Якщо за несприятливих обставин (фізична неповноцінність, надмірна опіка або відторгнення з боку батьків) людині не вдається виробити такого стилю, то почуття неповноцінності переростає у комплекс неповноцінності – перебільшення своєї безпомічності й неспроможності.

Індивідуальний стиль життя полягає у прагненні людини до досягнення особистісних цілей, що пов'язані із домінуванням чи досконалістю. Стиль життя складається у дитини до 4-5 річного віку та найбільш виразно виявляється в її установках й поведінці, що спрямовується на вирішення провідних життєвих задач, а саме: досягнення успішності в професії, знаходження співпраці й любові. Несприятливі умови виховання можуть порушувати процес вироблення у дитини індивідуального стилю. Тоді вроджене почуття неповноцінності переростає у комплекс неповноцінності – глибокі й стійкі, виснажливі переживання особистістю власної слабкості, неспроможності, недієздатності.

Соціальний інтерес тлумачиться Адлером як прагнення до співпраці з іншими людьми для досягнення спільних цілей. Соціальний інтерес має вроджену основу, але остаточно формується в процесі виховання. Сила соціального інтересу є показником психічного здоров'я, за його ослаблення виникають неврози, наркоманії, злочинність та інші девіації.

Стиль життя особистості розрізняється за типами, в основі яких лежать чотири установки: на керівництво, на отримання, на уникнення, на соціальну корисність.

Психотерапія повинна коригувати помилковий стиль життя, усувати неправильні цілі й формувати нові, які допоможуть реалізувати особистісний потенціал. Умови успішної психотерапії – розуміння пацієнта, посилення його саморозуміння та розвиток соціального інтересу. Методи психотерапії Адлера – інтерв'ю й аналіз дитячих спогадів.

Соціокультурна теорія особистості Карен Хорні (неофрейдизм)

Для послідовників Фрейда (представників неофрейдизму) властиве положення про провідну роль для особистості суспільно- культурних чинників, з якими вона перебуває у конфлікті. Основними представниками неофрейдизму є Г. Маркуле, В. Райх, Г. Салліван, К. Хорні та Е. Фромм.

К. Хорні після еміграції в США в 1932 р. переосмислила основні положення психоаналізу. Поштовхом для цього стало порівняння причин невротичних розладів особистості в США із пацієнтами в Європі. Вони виявились істотно різними. У результаті Хорні відмовилась від положення про біологічну зумовленість активності та розвитку особистості, характерного для фрейдизму. Натомість вона визнала провідними соціальні причини невротичних порушень особистості, які є специфічними для різних культур.

Хорні доводить, що вирішальним чинником розвитку особистості є взаємини між дитиною й батьками, які виникають з приводу головних прагнень дитини – до задоволення своїх бажань й забезпечення безпеки. Найважливішим для психічного здоров'я дитини є задоволення її потреби у безпеці Якщо батьки у будь-який спосіб блокують цю потребу, то в дитини виникає базальна тривога, що викликають почуття самотності, безпомічності й незахищеності, страху перед навколишнім. Особливо шкодять психічному здоров'ю дитини такі дії батьків, як глузування, невиконання обіцянок, надмірна опіка, помітна преференція щодо її братів і сестер.

У результаті неправильних взаємин з батьками в дитини виникають невротичні потреби, що покликані затамувати її базальну тривогу і слугують захисними механізмами. Невротичні потреби полягають у гіпертрофії (надмірному посиленні) потреб в любові й схваленні; у зовнішньому керівництві; у чітких обмеженнях, у владі, в експлуатації інших, у суспільному визнанні, у захопленні собою, у честолюбстві, у самодостатності й незалежності, у досконалості.

Переживання особистістю базальної тривоги у дитинстві веде до формування неврозів у дорослому віці.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >