< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія діяльності О.М. Леонтьева

Теорія діяльності розроблена у другій половині XX ст. у працях Олексія Миколайовича Леонтьева.

Особистість – це внутрішня складова діяльності, неповторна єдність, що інтегрує психічні процеси й керує ними, це неподільне психологічне новоутворення, що формується у життєвих зв'язках людини у результаті розвитку її діяльності. Особистість виникає у суспільстві і потрібна для життя у ньому. Особистість – суб'єкт суспільних зв'язків.

Вирізняється зовнішня й внутрішня діяльність, які обидві мають суспільно-історичну природу й спільну будову. Зовнішня діяльність є генетично первинною, від неї походить внутрішня психічна діяльність свідомості людини. Визначальною ознакою діяльності є предметність. Тобто діяльність спрямована на предмет і відбувається з урахуванням його властивостей. Предмет є зовнішнім об'єктом матеріальної дійсності, який відбивається у свідомості людини у формі образу.

Взаємопов'язаними елементами діяльності виступають потреба, мотив, мета, умови. Потреба визначає діяльність, мотив - дії, умови – операції. Дія не дозволяє реалізувати мотив, тому людина повинна уявляти, як окрема дія впливає на задоволення мотиву.

О.М. Леонтьев (1972) досліджує появу особистості як в історії людства, так і у розвитку дитини. Суспільні зв'язки реалізуються через сукупність багатоманітних діяльностей. Ієрархічне співвідношення діяльностей, що за своєю сутністю є співвідношенням мотивів, найповніше характеризує особистість. О.М. Леонтьев визначає критерії появи особистості у розвитку дитини. Вчений зауважує, що в онтогенезі особистість з'являється двічі. Вперше - коли у дитини з'являється полімотивація й підпорядкування мотивів (у дошкільника). Вдруге – коли виникає її свідома особистість (підліток).

Становлення особистості ототожнюється зі становленням особистісних смислів. Центральна проблема психології особистості – самосвідомість, усвідомлення себе у системі суспільних зв'язків

Походження, розвиток й функціонування свідомості зумовлені певним рівнем розвитку діяльності людини. Зміна будови діяльності людини веде до зміни будови її свідомості. З появою дій як головної "одиниці" діяльності, виникає й основна, суспільна за своєю природою, "одиниця" психіки – смисл для людини того, на що спрямована її активність. Кожна окрема дія у структурі діяльності відповідає рівням усвідомлення.

Поступово, з розвитком діяльності в історії людства виникає розділення праці й спеціалізація. Це означає, що окремі дії виділяються і стають самостійною діяльністю, зберігаючи разом з тим зв'язок із діяльністю, яка її породила. Наприклад, раніше сокиру від початку до кінця виготовляла одна людина, а згодом виникають професії й відповідні до них різновиди діяльності з виготовлення кожного окремої деталі сокири. Тепер для людини, яка виготовляє певну деталь, саме вона стає кінцевою метою, а раніше це був тільки один з етапів на шляху до виготовлення сокири, яка й була кінцевою метою. Те, що раніше було мотивом, стало метою – відбувся "зсув мотиву на ціль", за висловом О.М. Леонтьева.

Філософсько-психологічна концепція (С.Л. Рубінштейн)

У життєдіяльності людини Сергій Леонідович Рубінштейн вирізняє три різних психологічних утворення – пізнання, діяльність, ставлення, що забезпечують різні напрямки зв'язків людини з дійсністю.

Психіка і свідомість є знаряддями для особистості. Зв'язок свідомості і діяльності опосередковується особистістю. Завдяки свідомості особистість долає власні межі. Свідомість є способом особистішої регуляції утворюваних у діяльності зв'язків, що включає регуляцію психічних процесів, регуляцію взаємин, та регуляцію діяльності та всього життя суб'єкта. Свідома особистість якісно по-новому організовує свої зв'язки з дійсністю. Вона сама будує умови свого життя і свої зв'язки зі світом.

Особистість варто розглядати не лише як суб'єкт діяльності, але і як суб'єкт життєвого шляху й певний психологічний фундамент людини, під який вона змінює навколишні умови, самостійно організовує своє життя, несе за нього відповідальність. У цьому процесі формується її індивідуальність.

У структуру особистості, що запропонував Рубінштейн, входять три складові діяльності – потреби, здібності, спрямованість.

Особистість – це те, чого людина прагне (спрямованість), що вона може (здібності) та чим вона є (характер). Ці блоки утворюють динамічну цілісність, яка виявляється у життєдіяльності.

Кожна особистість з різним успіхом реалізує себе. Хтось досягає зрілості майже у дитинстві, а хтось залишається дитиною і у старості. Хтось більшою мірою залежить від зовнішніх обставин, а хтось створює свій внутрішній світ й мало залежить від оточення. А хтось свідомо впливає на події свого життя, реалізуючись таким чином.

Особистість, яка не здатна впливати на умови свого життя, є неспроможною реалізувати себе.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >