< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Мислення

План

  • 1. Загальна характеристика мислення
  • 2. Форми мислення та їх вивчення в психології
  • 3. Мотивація та детермінація мислення
  • 4. Операції мислення, розумові дії
  • 5. Мислення як розв'язання задач
  • 6. Види та індивідуально-психологічні особливості мислення

Загальна характеристика мислення

Пізнання починається із відчуття та сприймання. Інформація, сприйнята за допомогою органів чуттів, узагальнюється, осмислюється, тобто є матеріалом мислительної діяльності. Мислення через відчуття і сприймання пов'язане із зовнішнім світом. Через це його називають опосередкованим відображенням. У ході мислення людина пізнає дійсність більш глибоко, виходить за межі своїх чуттєвих вражень й виявляє такі предмети й явища, зв'язки між ними, що безпосередньо не сприймаються. Так, Д.І. Менделєєв залишив у своїй системі хімічних елементів порожні клітинки для тих елементів, які будуть відкриті у майбутньому. Сьогодні передбачення видатного вченого підтверджується – клітинки заповнюються новими елементами. Елементарні частки не можна побачити навіть у найпотужніший мікроскоп, але вчені вивчають їх через дослідження їх слідів.

Чуттєві (відчуття, сприймання) й раціональні (мислення) компоненти пізнавальної діяльності людини нерозривно пов'язані і взаємозумовлені. Суперечність між ними дозволяє людині проникати вглиб явищ, розкривати їх сутність та істинні зв'язки між ними. Прикладом є так звані випадки наукових парадоксів, сутність яких передає приказка "очам своїм не вірю". Тобто висновки з міркувань суперечать тому, що людина безпосередньо сприймає. Так, довгий час панувала думка, що Земля є центром Всесвіту, не рухається, а зірки обертаються довколо неї. Вчених, що довели протилежне – Д. Бруно та Г. Галілея – сучасники ладні були стратити, бо вважали, що вони знущаються або неприховано глузують з науки. Адже всі бачать, що Земля нерухома, а зірки переміщуються небом. У цьому й полягав парадокс, у висновках з якого сучасна наука не сумнівається.

Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Людське мислення неможливе без мовлення. Примітивне мислення тварин стосується лише предметів, які безпосередньо їх оточують, і характеризується як ситуативне. Слово допомагає абстрагуватись від наявної ситуації, зобразити її за допомогою мовних засобів. Цим мислення людини стає ситуативно незалежним. Думка формулюється і формується в мовленні. Слово допомагає зафіксувати думку, що дозволяє повернутись до неї, удосконалити її. Намагаючись сформулювати думку якомога точніше, людина знаходить у ній нові нюанси, суперечності. За допомогою слова найточніше передається інформація від людини до людини.

Мислення має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває його способами й засобами, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному їй етапі суспільного розвитку.

Форми мислення та їх вивчення в психології

Мислення вивчають різні науки. У філософії термін "мислення" виступає синонімом свідомості, психіки. Характерні дослідження історичного розвитку мислення людства в цілому. Логіка вивчає основні форми мислення – поняття, судження, умовиводи, які виступають результатами чи продуктами мислення. А психологію цікавить, насамперед, процес мислення, причини, що призводять до тих чи інших його результатів. Так, поняття трикутника всі діти повинні засвоїти однаково, але шляхи у кожного різні. Один учень цілком засвоює поняття на уроці, а другому ще потрібно працювати вдома. Психологія вивчає види й типи мислення, його розгортання у часі як процесу та як діяльності.

Кожен мислительний процес має свої результати, які включаються в його подальший перебіг. Ці результати не виступають окремим предметом психологічних досліджень. Вони відіграють роль зв'язної ланки між вивченням мислення у психології із вивченням його у логіці. У психологічному дослідженні результати мислення розглядають як наслідок завершення процесу, а не як готове утворення.

Сам процес мислення розкривається через співвіднесення його продуктів на різних етапах. Вивчати думку як процес – це значить показати, як розгортання мислення призводить до кінцевих результатів – до понять, суджень, умовиводів.

Думка – основна одиниця мислення. Процес становлення думки тісно пов'язаний із вираженням думки в мовленні. Думка і внутрішнє мовлення не тотожні. Ідеї можна виражати невербальними засобами: схемами, малюнками, цифрами тощо. Думка не складається зі слів. Те, що в думці існує одночасно (симультанно), те у мовленні розгортається послідовно (сукцесивно). Думка – це загальна схема змісту, який має бути виражений у висловленнях. Вона кодується в мовленні й завдяки цьому стає зрозумілою для інших. Думка існує у формі понять, суджень, умовиводів.

Поняття – це думка, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів (прикладом є поняття трикутника). Поняття відображає не просто сукупність явищ, чи одиничне явище, а вказує, що є у них спільного та відмінного з іншими предметами. Трикутник – фігура, така ж як квадрат, круг тощо і водночас відмінна від них наявністю трьох сторін, трьох вершин та кутів. Поняття передаються словами, але не кожне слово – поняття. Поняття охоплює цілу систему предметів – ширшу чи вужчу. За цією ознакою вирізняють видові, родові поняття та категорії (найширші). Поняття, що співвіднесене з єдиним об'єктом – одиничне ("Київ", "Сонце"), з класами предметів – родове ("фігура", "сила", "елемент"). У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища, в абстрактних – істотні ознаки об'єктів відокремлюються від самих цих об'єктів ("мужність", "добро").

Судження – це відображення зв'язків між предметами, або їх властивостями. Судження фіксує зв'язок між поняттями, стверджує наявність або відсутність певних ознак, властивостей у об'єктів: "залізо – метал". Це означає, що залізо має всі ознаки металів. Судження – це вираз, про який ми можемо сказати істинне воно, чи хибне. Воно буває одиничним ("Київ – столиця України"), частковим ("Деякі тварини – ссавці") та загальним ("Всі дерева – рослини").

Через зв'язок двох суджень можемо прийти до третього, яке не потребує досвідної перевірки. Наприклад:

  • 1. Всі учні навчаються.
  • 2. Петро – учень.
  • 3. Петро навчається.

Умовивід – це зв'язок між думками, в результаті якого із кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження. Завдяки умовиводам людина пізнає дійсність теоретично, опосередковано. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивним є умовивід, коли властивості деяких предметів з певного класу поширюються на всі предмети даного класу: 1) короп дихає зябрами; 2) короп – риба; 3) всі риби дихають зябрами.

У дедуктивному – властивості класу предметів переносяться на властивості конкретного представника цього класу: 1) усі риби дихають зябрами; 2) короп – риба; 3) короп дихає зябрами.

Умовивід за аналогією грунтується на перенесенні зв'язків, що існують між одними предметами, на зв'язки між іншими. Наприклад, давньогрецький математик Фалес Мілетський виміряв висоту єгипетської піраміди у такий спосіб. Коли довжина його тіні дорівнювала його зросту, він виміряв висоту тіні від піраміди.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >