< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Уява

План

  • 1. Значення уяви в житті людини
  • 2. Уява як пізнавальний психічний процес
  • 3. Образи уяви, прийоми їх створення
  • 4. Види та індивідуальна своєрідність уяви

Значення уяви в житті людини

Уява – це специфічно людський пізнавальний психічний процес, який називають також імажинативною діяльністю. Її значення в житті людини розкривають функції уяви.

Функції уяви

Евристична: уява – обов'язковий чинник усіх видів творчості.

Передбачення: забезпечує постановку цілі діяльності як ідеального образу майбутнього результату. Будинок, який людина планує побудувати, вона спочатку вимальовує в своїй уяві.

А надалі діє відповідно до цього уявного образу. Цю особливість називають випереджувальним відображенням.

Практична: людина створює світ культури поряд з існуючим світом природи. Кожен предмет культури є реалізованим задумом людини, аналоги якого в природі відсутні.

Пізнавальна: людина відкриває сутність явищ, недосяжних для органів чуттів. Наприклад, у неевклідовій геометрії доводяться твердження, які не можна перевірити практично, але які справджуються в уявних умовах. Її основоположник – М.К. Лобачевський – назвав свою теорію "уявлюваною геометрією".

Естетична: конструювання людиною прекрасного, втілення ідей про гармонійність, пропорційність у творах мистецтва.

Вплив на розвиток особистості через мрію та ідеал, які забезпечують постановку життєвих перспектив і є виразом життєтворчості.

Мрія – образ бажаного майбутнього. Вона спонукає людину до дій, мобілізує її зусилля.

Ідеал – це уявлення про найвищу досконалість, зразок, іцо визначає спосіб дій людини. Є складовою частиною світогляду; організовує й спрямовує діяльність людини.

Уява як пізнавальний психічний процес

Щоб розкрити сутність уяви, потрібно відповісти на два питання. По-перше, чи можна вважати уяву самостійним психічним процесом, у чому полягає принципова відмінність уяви, насамперед, у порівнянні з образним мисленням та уявленнями пам'яті? По-друге, чи можна вважати уяву пізнавальним процесом?

Проаналізуємо перше питання. Тривалий час психологи ототожнювали уяву або з образним мисленням, або з уявленнями пам'яті й самостійно не вивчали (Вольф, Рібо). Справа в тому, що традиційне розуміння уяви як створення нового чітко не розмежовує її з іншими пізнавальними процесами. Ці ж ознаки властиві й іншим пізнавальним процесам. Так, формування образу сприймання – це вже створення нового (О.М. Леонтьев). Образ пам'яті теж перетворюється з часом (активність збереження).

Щоб відрізнити образи уяви від уявлення, потрібно оцінити, наскільки творчим був процес побудови цих образів; наскільки принциповим є розрив образу із реальністю. Для уяви властиве більш якраве виявлення цих ознак. В уявленні людина прагне відтворити минулий досвід якомога ближче до реальності. У творчій уяві людина ставить мету створити образ новий, неіснуючий у реальності. Навіть у відтворювальній уяві ставиться мета побудувати образ реально існуючого, але того, чого не було в минулому досвіді (образ океану, якщо ми його не бачили). Розрізняється уява від інших психічних процесів і динамікою свого розвитку в онтогенезі, як це видно з рис.9.

Співідношення розвитку уяви та інтелекту в онтогенезі Умовні позначення: LK – розвиток уяви; RO – розвиток інтелекту; LR – віковий розвиток.

Рис. 9. Співідношення розвитку уяви та інтелекту в онтогенезі Умовні позначення: LKрозвиток уяви; ROрозвиток інтелекту; LRвіковий розвиток.

Як бачимо з рис. 9, розвиток уяви особливо інтенсивний на початкових етапах онтогенезу, а потім спадає. Розвиток інтелекту починається пізніше й поступово наростає.

А.В. Петровський вважає, що специфіка уяви порівняно з мисленням – у різному відображенні проблемної ситуації. Якщо воно чітке, кількість невідомих не перевершує можливості мислення для їх знаходження, то задача розв'язується на основі законів логіки (робота інженера-практика). Ситуація з багатьма невідомими, коли мислення неефективне, розв'язується за допомогою уяви (робота інженера-винахідника).

Деякі психологи протиставляють уяву іншим пізнавальним процесам. Адже останні – це відображення реально існуючих явищ, а уява – створює картини, що не існують у дійсності. Уява, справді, становить певний відхід від навколишньої реальності, але в ній завжди зберігається зв'язок з дійсністю. Цей зв'язок підтверджується наступними фактами.

  • 1. Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (пегас, сфінкс, кентавр).
  • 2. При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можна реально втілювати. Наприклад, зі 108 ідей, описаних у творах письменника-фантаста Ж. Верна, нереалізованими залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Беляева – три.
  • 3. Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.
  • 4. Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому боїться страхітливих казкових героїв. Л.С. Виготський назвав цей факт "законом емоційної реальності уяви".

Таким чином, аналіз поставлених питань призводить до висновку, що уява – самостійний пізнавальний психічний процес, у якому виявляється активний випереджальний характер пізнання людини.

Уява – своєрідна форма відображення об'єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, утворених у попередньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >