Суб'єкти, наділені господарською компетенцією у сфері транпорту.

Центральні органи законодавчої та виконавчої влади як суб'єкти управління транспортом

Вся сукупність видів і засобів транспорту визначається транспортною наукою як єдина транспортна система. Єдину транспортну систему слід також розуміти як функціонально узгоджену сукупність видів транспорту, об'єднаних у національній соціально-економічній системі спільним виконанням вантажних і пасажирських перевезень з метою мінімізації часових, трудових, матеріальних і фінансових витрат.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України^[1].

Транспортний сектор України сьогодні – це значний і важливий сегмент економіки країни. Частка транспортного сектора у валовому внутрішньому продукті України складає близько 10%. Чисельність зайнятих працівників у цій галузі становить майже 8 % від загальної кількості зайнятого населення. Україна володіє 21 тис. км залізниць, 163 тис. км автомобільних доріг, майже 2,2 тис. км внутрішніх водних шляхів, 18 морських та 11 річкових портів, 32 аеропорти^[2].

Все вищезазначене має право на існування тільки за умови наявності ефективної системи управління цією сферою господарювання, а тому особливого значення набуває врегулювання статусу центральних органів законодавчої та виконавчої влади як суб'єктів управління транспортом.

Систему законодавчих і виконавчих органів у сфері управління транспортом складають:

1. Верховна Рада У країни.
2. Кабінет Міністрів України.
3. Міністерство інфраструктури України.
4. Урядові органи державного управління в окремих галузях транспорту.
5. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Кожний із зазначених органів здійснює управління в межах своєї компетенції та притаманними йому методами. Вищі органи законодавчої і виконавчої влади приймають відповідні закони, постанови, статути, інші нормативні акти, спрямовані на забезпечення діяльності різних видів транспорту і транспортної системи в цілому. Спеціально уповноважені транспортні органи та місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування забезпечують виконання законів, нормативних актів вищих органів влади й приймають свої нормативні акти, а також акти застосування норм права, спрямовані на безпосереднє виконання завдань, пов'язаних з перевезенням пасажирів і вантажів, з організацією роботи транспорту в цілому.

Верхню ланку у державній системі управління єдиною транспортною системою України займає Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Особливістю Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади є те, що її повноваження визначені ст. 85 Конституції України.

До компетенції Верховної Ради України з питань діяльності транспорту віднесено:

1) законодавче регулювання транспортних відносин;
2) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
3) визначення основних засад використання транспорту і зв'язку;
4) затвердження основних засад створення і функціонування органів виконавчої влади т місцевого самоврядування з питань транспорту;
5) затвердження основних напрямів транспортної політики України.
6) вирішення інших питань у сфері регулювання транспортних відносин, визначених законом.

В юридичній літературі органи виконавчої влади, що здійснюють управління транспортом поділяють на:

– органи управління загальної компетенції: Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад;
– органи управління спеціальної компетенції: Міністерство інфраструктури України, органи в окремих галузях транспорту (Укртрансінспекція, Укрзалізниця, Укрморрічінспекція,

Державіаслужба)^[3]

До відання Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади у сфері регулювання транспортних відносин належить:

– формування та реалізація державної політики з питань транспорту;
– координація роботи Міністерства інфраструктури України, а також усіх підпорядкованих йому органів та організацій щодо забезпечення транспортної діяльності;
– визначення тарифної політики на транспорті;
– визначення порядку ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;
– визначення діяльності транспортно-експедиційних організацій та виконання ними комплексу послуг;
– утворення й реорганізація центральних транспортних органів, призначення й звільнення їх керівників;
– забезпечення міжнародного співробітництва.

Крім цих напрямків, які є загальними для транспортного комплексу в цілому, Кабінет Міністрів України здійснює свою діяльність і в окремих галузях транспорту.

Так, відповідно до Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року для залізничного транспорту загального користування Кабінет Міністрів України:

1. визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту;
2. сприяє пріоритетному розвитку залізничного транспорту;
3. надає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах;
4. створює, реорганізовує, ліквідовує та визначає територіальні межі залізниць;
5. встановлює порядок з мобілізаційної підготовки залізничного транспорту.

Відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить:

– підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху;
– розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;
– фінансування, керівництво і контроль за виконанням державних програм;
– координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань та місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки;
– контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;
– визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки;
– встановлення єдиних вимог щодо проектування, будівництва, реконструкції, ремонту, утримання та охорони автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, затвердження програм їх будівництва;
– встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технічного стану транспортних засобів;
– визначення порядку видачі сертифікатів на здійснення діяльності, пов'язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і пасажирів, підготовкою водіїв, будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху;
– визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх обов'язкового технічного контролю та визначення обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб'єктами господарювання права на здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, а також переліку документів, що подаються для одержання такого права;
– визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху;
– встановлення правил приймання іспитів із знань Правил дорожнього руху і навичок керування транспортними засобами;
– встановлення єдиних вимог і затвердження типових навчальних програм.

Відповідно до Закону України "Про транспорт" у сфері водного транспорту Кабінет Міністрів України:

– веде облік і здійснює аналіз причин катастроф, аварій, пригод;
– здійснює контроль за укладенням договорів обов'язкового страхування певних суб'єктів перевезення;
– бере участь у розробленні проектів технічних регламентів;
– веде журнал обліку суден, зареєстрованих у Державному судновому реєстрі України та Судновій книзі України, розміщує зазначені дані на своєму офіційному веб-сайті;
– реєструє судна в Державному судновому реєстрі України з видачею свідоцтва про право плавання під Державним Прапором України (судновий патент) та реєструє судна в Судновій книзі України з видачею суднового білета і видає свідоцтва про виключення відповідних суден з Державного суднового реєстру України та Суднової книги України;
– здійснює контроль держави порту за відповідністю суден, що заходять у порти України, територіальне море та внутрішні води;
– здійснює контроль за проведенням підготовки, підвищення кваліфікації та проведення дипломувати плавскладу морських, річкових і маломірних суден, здійснює видачу посвідчення судноводія малого/маломірного судна, торговельного судна, посвідчення державного морського лоцмана, посвідчення державного річкового лоцмана, посвідчення лоцмана-оператора служби регулювання руху суден;
– здійснює видачу синопсиса судна;
– видає дозволи суднам на захід до річкових портів України під прапорами держав;

У сфері діяльності авіаційного транспорту Кабінет Міністрів України:

– затверджує положення про розмір державних зборів;
– встановлює визначені межі польотів, наприклад мінімальну висоту польоту;

вирішує спеціальні питання страхування.

У сфері діяльності трубопровідного транспорту Кабінет Міністрів України:

– визначає і встановлює порядок ліцензування діяльності в цій галузі;
– затверджує Правила охорони магістральних трубопроводів;
– визначає органи, які здійснюють управління майном підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту.

Місцевими органами управління загальної компетенції є місцеві державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

У ст. 20 вищезазначеного закону вказується, що місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Місцеві органи виконавчої влади та органи самоврядування здійснюють контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів, погоджують тарифи у приміських сполученнях, вирішують питання щодо пунктів зупинок, здійснюють закриття залізничних станцій для обслуговування пасажирів, автомобільних переїздів через залізничні колії.

Крім того, на місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування покладається організація виконання робіт з благоустрою привокзальних площ, спорудження та впорядкування під'їздів до залізничних станцій, забезпечення їх телефонним зв'язком та транспортним сполученням з населеними пунктами за місцем розташування станцій, запобігання правопорушенням на залізницях.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Слід зазначити, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

1. затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством;
2. залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту;
3. здійснення заходів щодо розвитку транспорту;
4. здійснення контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування транспорту.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства є Міністерство інфраструктури України (далі – Мінінфраструктури України). Правовою основою діяльності Мінінфраструктури є Положення про Міністерство інфраструктури України, затверджене Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 581/2011. Мінінфраструктури України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Мінінфраструктури України очолює Міністр інфраструктури України, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України за поданням Прем'єр- міністра України. Міністр має першого заступника та заступника Міністра – керівника апарату.

Структура Міністерства побудована таким чином: Патронатна служба Міністра, Юридичний департамент, Департамент стратегічного розвитку інфраструктури, Департамент управління об'єктами державної власності, Департамент міжнародного співробітництва, Управління аудиту та контролю, Управління безпеки на транспорті та дозвільних документів, Управління економічного розвитку та фінансів, Управління кадрової служби, Управління взаємодії з Верховною Радою України, органами державної влади та науки, Управління документообігу та IT-забезпечення, Відділи залізничного і автомобільного та водного транспорту, Сектор бухгалтерського обліку та звітності, бюджетного фінансування, Сектор з питань запобігання та виявлення корупції, Режимно-секретний сектор, Сектор мобілізаційної роботи.

Крім того, до складу Мінінфраструктури входять такі підрозділи: Укртрансінспекція, Укрзалізниця, Державіаслужба Укрморрічінспекція. Зазначені підрозділи здійснюють управління окремими підгалузями транспортного комплексу України, особливості діяльності яких будуть розкриті нижче.

Основними завданнями Мінінфраструктури України є:

– формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах транспорту;
– використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, дорожнього господарства;
– надання послуг поштового зв'язку;
– формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій;
– формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;
– участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної тарифної політики та політики державних закупівель у сфері надання послуг поштового зв'язку.

До сфери управління Мінінфраструктури належать підприємства, установи та організації, які затверджені Наказом Мінінфраструктури України "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 26 липня 2013 року № 548" від 5 червня 2014 року № 235.

У складі Мінінфраструктури функціонує також Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор), яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства.

Основними завданнями Укравтодору є:

1) реалізація державної політики у сфері дорожнього господарства та здійснення державного управління автомобільними дорогами загального користування;
2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері дорожнього господарства;
3) здійснення управління об'єктами державної власності^[4]. Таким чином, Міністерство інфраструктури України – це багатогалузеве міністерство, і реалізація поставлених перед ним завдань потребує вагомих зусиль. З усього вищенаведеного видно, що управлінський вплив Міністерства інфраструктури України значний і різнобічний, він стосується всіх транспортних ланок і являє собою постійний прояв відповідних функцій держави.

[1] Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 р. № 232/94 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.
[2] Державна служба статистики України // Офіційний сайт . – Режим доступу : ukrstat.gov.ua/
[3] Транспортне право України. Академічний курс : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / [М. Л. Шелухін, О. І. Антонюк, В. О. Вишневенька та ін.]; за ред. М. Л. Шелухіна. – К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2008. – С. 230.
[4] Про затвердження Положення про Державне агентство автомобільних доріг України: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 439 // Офіційний вісник України. – 2014. – № 75. – С. 23.