Правове становище транспортних організацій.

В юридичній літературі транспортні організації розглядаються як складова транспортної системи України, без їх функціонування неможливе існування транспортної системи України, а отже здійснення транспортного процесу.

Транспортні організації як перевізники відповідно до законодавства наділяються цивільною та господарською правоздатністю, під якою розуміють здатність мати права і нести обов'язки. В Україні функціонують різні види транспортних організацій, які мають свої особливості, у зв'язку з чим доцільно окремо розглянути кожний вид окремо.

Значними особливостями відрізняється правове становище перевізника на залізничному транспорті. Перевізником за договорами перевезення вантажів і пасажирів тут є залізниця, яка визначається як статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.

Залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом України "Про залізничний транспорт", а також

Статутом. Затвердження статутів залізниць здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та Антимонопольним комітетом України.

Майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Управління майном підприємств залізничного транспорту загального користування здійснюється Укрзалізницею.

Рішення про закріплення транспортних засобів та їх безоплатну передачу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям та підприємствам без зміни форми власності приймаються Укрзалізницею.

Передача в оренду, обмін та надання безкоштовно в тимчасове користування, а також виведення з експлуатації рухомого складу і контейнерів що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюються залізницями та підприємствами залізничного транспорту загального користування за погодженням з Укрзалізницею.

Приватизація цілісних майнових комплексів, підприємств і структурних підрозділів, не пов'язаних з діяльністю залізниць, окремих інвентарних об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, що належать залізницям та підприємствам залізничного транспорту загального користування, здійснюється за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту та Укрзалізницею відповідно до чинного законодавства України з питань приватизації.

Виконуючі покладені на неї функції, залізниця наділяється законодавцем відповідними правами та обов'язками.

Права залізниць:

а) встановлювати межі зон підвищеної небезпеки;
б) у разі несвоєчасної оплати за перевезення стягувати з вантажовідправників (вантажоодержувачів) пеню;
в) вимагати від вантажовідправників та вантажоодержувачів безумовного додержання вимог і норм щодо використання засобів механізації навантажувально-розвантажувальних робіт, тари, спеціалізованих контейнерів, які виключають пошкодження рухомого складу, споруд та пристроїв колійного господарства і забезпечують схоронність вантажів.
г) вимагати повернення вантажу, що перебуває в чужому незаконному володінні, а також на відшкодування збитків, заподіяних розкраданням, знищенням чи його псуванням.
д) вимагати компенсацію у разі псування, знищення, розкрадання майна.

Обов'язки залізниць:

а) забезпечувати своєчасне якісне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти;
б) забезпечувати розвиток інфраструктури залізничного транспорту загального користування, транспортних послуг;
в) забезпечувати схоронність вантажів, що перевозяться;
г) здійснювати охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу залізничного транспорту загального користування.
д) відшкодовувати збитки користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов'язань^[1].
е) подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках продезінфіковані вагони та контейнери;

є) доставляти ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу.

Перевізники не мають права відмовляти пасажирові та відправникові вантажу в перевезенні, крім випадків, передбачених Статутом залізниць України.

Роль перевізника на морському транспорті виконує, як правило, судновласник.

Варто зазначити, що в чинному законодавстві України поняття судновласника наводиться у нормативно-правовому акті, який регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства.^[2]

Поняття "судновласник" не слід ототожнювати з поняттям "власник судна". Відповідно до ч. 2 ст. 20 КТМ України власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності, який має право здійснювати щодо судна будь-які дії, що не суперечать закону та іншим нормативно-правовим актам і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Зокрема, власник може відчужувати судно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування і розпорядження судном, а також розпоряджатися іншим способом. Однак, якщо власник передає своє судно у володіння і користування іншій особі, він тим самим втрачає статус судновласника і виключає себе із правовідносин з перевезення.

Натомість судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Таким чином, можемо зробити висновок, що судновласник – це або власник судна, або орендар, або інша особа, яка правомірно використовує морське судно. Судновласником може бути як фізична, так і юридична особа.

Варто звернути увагу на те, що фізична особа може і не мати статусу суб'єкта підприємницької діяльності для того, щоб бути судновласником^[3]. Про це свідчать норми, які містяться у підзаконних нормативно-правових актах. Зокрема, відповідно до п. 18 Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затв. постановою КМУ від 26 вересня 1997 року № 1069, в анкеті Державного суднового реєстру України зазначається:

а) ідентифікаційний номер згідно з Порядком про присвоєння судну назви та ідентифікаційного номера суднової станції супутникового зв'язку, що визначається Мінінфраструктури;
б) тип судна згідно з класифікацією, передбаченою Міжнародним кодексом щодо управління безпечною експлуатацією суден та запобіганням забрудненню;
в) юридична адреса судновласника, а для судновласників – фізичних осіб – зареєстроване місце проживання.

Таким чином, судновласником, а отже і власником, і орендарем може бути як юридична, так фізична особа, при чому незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім того, у наказі Міністерства транспорту та зв'язку України від 13 грудня 2006 року № 1151 "Про затвердження бланків типових реєстраційних суднових документів" теж містяться норми щодо характеристики судновласника. Зокрема, у цьому нормативно-правовому акті наводяться зразки типових реєстраційних суднових документів, в яких теж зазначено, що судновласником може бути і юридична особа, і фізична особа необов'язково суб'єкт підприємницької діяльності.

Основними суб'єктами діяльності водних транспортних правових відносин можна визнати пароплавство (судноплавну компанію) та порт.

В чинному законодавстві під судноплавною компанією або судновласником розуміється власник судна або будь-яку інша організація чи особа, яка прийняла на себе відповідальність за експлуатацію судна і погодилася прийняти на себе усі обов'язки і відповідальність, що покладаються на неї Міжнародним кодексом з управління безпекою, Положенням, або іншими актами.^[4]

Непрямим учасником морського перевезення вантажу є морський торговельний порт. Згідно з ч. 1 ст. 73 КТМУ порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать йому.

Морські порти є такими суб'єктами господарювання, що сприяють здійсненню процесу перевезення вантажів морським транспортом шляхом виконання вантажних операцій, здійснення контролю за безпекою мореплавства, а також забезпечують перевезення на власних морських суднах, виступаючи при цьому перевізником – стороною договору морського перевезення вантажу.

На території порту можуть діяти підприємства та організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів.

Для забезпечення безпеки мореплавства на морські порти покладається здійснення таких функцій:

1) забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден;
2) утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв'язку і електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту;
3) утримання у справному стані засобів навігаційного устаткування на підхідних каналах і акваторії порту;
4) контроль і підтримання оголошених глибин;
5) визначення районів обов'язкового використання буксирів;
6) забезпечення виконання вимог чинного законодавства України щодо охорони навколишнього природного середовища;
7) надання допомоги потерпілим;
8) вжиття ефективних заходів для прийняття з суден забруднених і стічних вод (для нафтоперевантажувальних портів також вод, що містять нафту), сміття та інших речовин, шкідливих для навколишнього природного середовища і здоров'я людини, а також зменшення обсягів утворення та для знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронения виробничих, побутових та інших відходів.

Морський порт забезпечує:

1) навантаження, розвантаження і обслуговування суден у порядку черговості їх приходу в порт.
2) перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно і у зворотному порядку, складські операції з вантажами;
3) обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти;
4) допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту;
5) інші види діяльності відповідно до статусу порту.

Очолює морський порт начальник порту.

Ще одним суб'єктом транспортних відносин у сфері надання послуг є автомобільне підприємство, яке є основною, первинною ланкою системи автомобільного транспорту України.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно- будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Головними завданнями автотранспортних підприємств є повне задоволення потреб народного господарства і населення в автомобільних перевезеннях, виконання планів перевезень автомобільним транспортом вантажів і пасажирів, регулярність пасажирського автосполучення, забезпечення збереження вантажів, що перевозяться, та своєчасної доставки їх у пункти призначення^[5].

До прав автомобільних підприємств належать:

– право надавати за договорами іншим підприємствам і організаціям автотранспортні засоби для перевезення пасажирів з оплатою за діючими тарифами;
– право організовувати супроводження і зберігання майна на шляху прямування;
– право здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування та надавати послуги в цій галузі;
– право на відшкодування збитків, які були завдані майну автотранспортного підприємства, а також право подавати претензії і позови тощо.

До обов'язків автомобільних підприємств належить:

– здійснювати перевезення пасажирів і багажу в автобусах і легкових автомобілях, забезпечуючи безпеку пасажирів, необхідні умови, культурне обслуговування та своєчасне перевезення;
– здійснювати доставления вантажів у встановлені терміни; – при перевезеннях автомобільними дорогами суворо дотримуватися вимог "Правил дорожнього руху" і "Правил користування та охорони автомобільних доріг та дорожніх споруд";
– відшкодовувати збитки, які були завдані майну громадян та юридичних осіб у порядку і розмірах, передбачених законодавством тощо.

Як уже було зазначено, основним напрямком діяльності автомобільних підприємств є здійснення ними автомобільних перевезень. Такі перевезення, згідно зі ст. 5 Статуту автомобільного транспорту УРСР розділяють на місцеві, міжміські; міжнародні, що відрізняються як за відстанню, так і за пунктами, між якими здійснюється переносний.

Наступною складовою єдиної транспортної системи є авіаційне транспортне підприємство.

Суб'єктами, які займаються діяльністю, пов'язаною з розробкою, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка отримала від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, який підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Іншими словами, особа, організація або підприємство повинно бути експлуатантом, тобто або безпосередньо експлуатувати повітряні судна або надавати свої послуги в цій галузі.

Визначення поняття "експлуатант" наводиться у ст. 1 Повітряного Кодексу України від 19 травня 2011 року, де зазначено що експлуатант – це юридична або фізична особа, яка експлуатує чи пропонує послуги з експлуатації повітряних суден. Таке ж визначення міститься і у аб. 15 п. 1.5 Правил реєстрації цивільних повітряних суден.

Отже, якщо узагальнити поняття "експлуатант", то можна стверджувати, що експлуатант – це суб'єкт авіаційної діяльності, який є власником або наймачем повітряного судна (суден), та який здійснює експлуатацію повітряного судна або пропонує свої послуги в цій галузі. Статус експлуатанта засвідчується сертифікатом, який дозволяє виконувати повітряні перевезення відповідно до вимог нормативних документів цивільної авіації. Умови та порядок проведення сертифікації експлуатантів встановлено законодавством.

Права експлуатантів:

– здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації відповідно до чинних нормативно-правових актів України;
– авторський нагляд за дотриманням і зберіганням придатності до польотів;
– встановлення правил повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення якості й ефективності перевезень і які не нижче відповідних існуючих нормативних вимог;
– відмовлення пасажиру в перевезенні в певних випадках;
– оскарження рішення.

Експлуатант повинен забезпечити:

а) виконання всіх вимог, правил, положень, що регулюють діяльність цивільної авіації;
б) забезпечення безпеки польотів та авіаційна безпека;
в) наявність усіх видів обов'язкового авіаційного страхування;
г) високий рівень професійної підготовки, перепідготовки, кваліфікації авіаційного персоналу, який забезпечує безпеку авіації;

ґ) наявність у підрозділах та службах експлуатанта чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регламентують авіаційну діяльність в Україні;

д) розроблення процедур, що потрібні для забезпечення безпеки авіації;
е) своєчасність відрахувань до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність згідно з чинним законодавством України;

є) виконання договірних зобов'язань;

ж) контроль за виконанням тих видів забезпечення, що здійснюються на договірній основі;
з) надання до Державіаслужби України достовірної інформації щодо своєї діяльності;
и) забезпечення пожежної безпеки^[6].

Таким чином, діяльність суб'єктів повітряних правових відносин визначається їхньою правоздатністю, тобто здатністю мати права й обов'язки. Ця правоздатність є спеціальною і визначає діяльність даних суб'єктів у межах авіаційної галузі.

[1] Про затвердження Статуту залізниць України : Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 // Електронний ресурс. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/457-98-n
[2] Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №№ 47, 48, 49, 50, 51, 52. – ст. 349.
[3] Тарасенко Л. Л. Особливості договору найму морського судна/ Л. Л. Тарасенко // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 3. – С. 1-8.
[4] Про затвердження Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті: Наказ Міністерства транспорту України від 20 листопада 2003 р. № 904 [Електронний ресурс]. – Режим доступу zakon4.rada.gov.ua/laws/show/zl193-03 – Назва з екрана.
[5] Про статут автомобільного транспорту: Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1967 р. № 401: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/401-69-n. – Назва з екрана.
[6] Про затвердження Правил сертифікації експлуатантів, що здійснюють експлуатацію цивільних повітряних суден (літаків) з метою виконання комерційних транспортних перевезень згідно з вимогами OPS 1: Наказ Міністерства транспорту і зв'язку Україні від 5 липня 2010 р. № 430: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0558-10. – Назва з екрана.