Укладання, форма та зміст договору перевезення.
У ЦК України (п. 1 ст. 928) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення – оплатний і двосторонній.
Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів.
Так, відповідно до статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник – пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків. Річний договір може укладатися також автотранспортним підприємством або організацією з постачальницько-збутовою або іншою організацією, що не є вантажовідправником або вантажоодержувачем. В цьому випадку у відповідності з договором зазначені організації користуються правами і несуть обов'язки та відповідальність, передбачені цим Статутом для вантажовідправників і вантажоодержувачів.
Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому – навігаційними (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).
Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.
Правове регулювання договору перевезення здійснюється главою 64 ЦК України, Законом України "Про транспорт" та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення.
Залежно від об'єкта перевезення законодавець розрізняє договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Крім того, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним транспортом, морським і внутрішнім водним, повітряним, автомобільним транспортом.
Розглянемо особливості укладення та виконання окремих видів договорів перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).
Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний (на морському транспорті) та відплатний.
Договір перевезення вантажу має публічний характер, однак за умови дотримання умов, які випливають зі змісту ст. 915 ЦК України: а) перевізником повинна виступати спеціалізована юридична особа, яка здійснює перевезення транспортом загального користування; б) згідно із законом, іншими нормативно-правовими актами або ліцензією, виданою цій організації, вона має здійснювати перевезення за зверненням будь-якої особи.[1]
Сторонами договору є перевізник і відправник. Перевізники – це ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і фізичні особи, яким вантаж належить або на праві власності, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем. Одержувачем може бути сам відправник або третя особа, на користь якої укладено договір.
Договір перевезення вантажу належить до договорів на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).
Істотною умовою договору є умова про предмет.
Предметом договору є послуги щодо доставки ввірених перевізникові матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг належать не лише саме переміщення вантажу, а й інші дії, зокрема, збереження, видача вантажу одержувачеві, завантаження та вивантаження.
Форма договору – письмова. Для укладення договору застосовують систему єдиного документу. Наприклад, залежно від виду документу розрізняють: а) систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту; б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті; в) систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті. У деяких випадках системи можуть бути комбіновані.
Договір перевезення вантажу належить до строкових договорів. За правилами ст. 919 ЦК, строк встановлюється договором, якщо інший строк не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а якщо таких строків немає – у розумний строк.
Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового договору в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (ст. 914 ЦК України).
Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін. При цьому, відповідному обов'язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої. Обов'язки перевізника можна поділити на основні, які передбачено законом, та додаткові, які може бути встановлено за домовленістю між сторонами в договорі.
Основні обов'язки перевізника:
- 1) доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві) (ст. 909 ЦК України);
- 2) надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, за умови їх придатності для перевезення цього вантажу (ч. 1 ст. 917 ЦК України);
- 3) забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу (ст. 924 ЦК України);
- 4) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві (ст. 919 ЦК України).
Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і виконання додаткових обов'язків:
- 1) здійснити завантаження (вивантаження) вантажу, в строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 918 ЦК України);
- 2) провести страхування вантажу (ст. 927 ЦК України);
- 3) повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу тощо.
Відправник зобов'язаний:
- 5) пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). Інакше перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч. 3 ст. 917 ЦК України);
- 6) сплатити провізну плату за перевезення вантажу в розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами; якщо розмір провізної плати не визначено – то розумну плату (ч. 1 ст. 916 ЦК України). У разі невиконання цього обов'язку перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання (ч. 4 ст. 916 ЦК України);
- 7) надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів.
Крім того, договором може бути покладено на відправника обов'язок повністю і раціонально завантажити транспортні засоби у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються до них (ч. 2 ст. 918 ЦК України).[2]
Основним обов'язком одержувача є обов'язок прийняти вантаж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення цієї умови одержувач повинен оплатити зберігання вантажу, причому плату може бути в декілька разів збільшено за наявності його вини. Відповідно, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому вантажу в пункті призначення. У разі невиконання перевізником обов'язку доставити вантаж на адресу його одержувача, останній має право пред'явити йому вимогу з приводу втрати вантажу, а у разі неналежного виконання ним обов'язку – вимогу з приводу нестачі, псування або пошкодження вантажу (ст. 924 ЦК України), а також вимогу з приводу прострочення доставки вантажу (ст. 923 ЦК України).
Сторони за договором перевезення вантажу несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені).
ЦК передбачає окремі випадки покладення відповідальності на перевізника за порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення вантажу:
- • за ненадання транспортного засобу (ст. 921 ЦК України);
- • за прострочення доставки вантажу (ст. 923 ЦК України);
- • за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу (ст. 924 ЦК України).
Крім того, законодавець передбачив правило про відповідальність відправника за невикористання наданого перевізником транспортного засобу (ст. 921 ЦК України).
У разі довгострокового прострочення доставки вантажу, тобто протягом ЗО днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами), вантаж вважається втраченим (ч. 2 ст. 919 ЦК України). Одержувачеві у цьому разі надається право вимагати відшкодування фактичної шкоди через незбереження вантажу (ч. 2 ст. 924 ЦК України). Однак одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).
