< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Договір морського круїзу

За договором морського круїзу одна сторона – організатор круїзу зобов'язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов'язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона – учасник круїзу зобов'язується сплатити за це встановлену плату.

Документом, що підтверджує наявність договору морського круїзу, є іменна путівка або інший прирівняний до неї документ, виданий організатором круїзу.

Учасник круїзу має право у будь-який час до початку круїзу відмовитися від договору морського круїзу. Учасник круїзу, який заздалегідь повідомив організатора круїзу про відмову від договору, має право одержати назад плату за круїз у порядку, розмірах і терміни, встановлені договором морського круїзу.

У випадку, коли організатор круїзу не може надати учасникові круїзу місце на судні, яке передбачено договором, або за згодою учасника круїзу таке ж місце на іншому судні, що за своїми характеристиками і комфортабельністю не нижче обумовленого, учасник круїзу вправі відмовитися від договору і повністю отримати назад плату за круїз.

Організатор круїзу має право відмовитися від договору морського круїзу у разі виникнення до початку круїзу обставин, зазначених у пунктах 1-4 статті 156 Кодексу торговельного мореплавства України.

Якщо ці обставини трапились після початку круїзу і привели до його припинення, договір анулюється. У цьому випадку організатор круїзу зобов'язаний повернути учаснику плату за невикористану частину круїзу і на вимогу останнього доставити його в порт відправлення. Організатор круїзу несе відповідальність за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров'я учасника круїзу, а також втратою або пошкодженням його речей відповідно до правил статей 193 Кодексу торговельного мореплавства

Договори щодо перевезень пасажирів автомобільним транспортом врегульовані ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт". Аналіз положень Постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" свідчить, що договірна форма врегулювання досліджуваних відносин урахована цим нормативно-правовим актом. Відповідно пп. 4 п. 7 вищезгаданої Постанови, дія цього нормативно-правового акта не поширюється на перевезення, які здійснюються транспортними засобами, які належать фізичним особам і використовуються ними для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.

Учасники бойових дій та особи, прирівняні до них згідно до п. 7 ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", діти війни, згідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", мають право на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості та ін. Правове регулювання відносин стосовно пільг та осіб, які ними наділені, на наш погляд, фактично не є приватноправовим, адже такі особливі суб'єктивні права надає, забезпечує та гарантує держава. Відносини щодо забезпечення проїзду автомобільним транспортом фізичним особам-пасажирам на пільговій основі не є цивільно-правовими та їх не можна вважати такими, що виникли на безоплатній основі з договору перевезення пасажирів автомобільним транспортом

Оскільки договір з перевезення пасажирів автомобільним транспортом є оплатним, його слід уважати двостороннім тому, що обидві сторони наділені системою суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Так, пасажир зобов'язаний оплатити проїзд та має суб'єктивне право на безпечний та комфортний проїзд до пункту призначення. Перевізник зобов'язаний забезпечити ці права пасажира та має право узяти з нього плату за проїзд. Одночасно із цим, такий зв'язок суб'єктивних прав та юридичних обов'язків втрачається у відносинах, що виникають з перевезення "пасажирів-пільговиків" на безоплатній основі. Це пояснюється тим, що пасажир наділений тільки правами. Проте, обов'язок щодо оплати за проїзд покладається не на пасажира, але ж на суб'єкта приватного права в особі держави або компетентного державного органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про автомобільний транспорт", послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.

Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.

Регулярні перевезення організовують відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування згідно з програмами розвитку автомобільного транспорту на відповідній території з метою задоволення потреби населення у перевезеннях з урахуванням пропозицій громадян, підприємств, установ, організацій і перевізників.

Регулярні спеціальні перевезення організовуються для перевезення працівників підприємств, установ та організацій, учнів, студентів, туристів, екскурсантів та інших організованих груп пасажирів. Регулярні спеціальні перевезення здійснюються на підставі договору, згідно з яким перевізник надає підприємству, установі та організації, яка виступає замовником транспортних послуг, послуги з перевезення організованої групи пасажирів за певним маршрутом і визначеним розкладом руху, протягом передбаченого договором строку.

До нерегулярних перевезень належать: туристично-екскурсійні; весільні та святкові; ритуальні; одноразові перевезення до місць відпочинку; інші перевезення.

Підприємства і організації автомобільного транспорту загального користування повинні здійснювати перевезення пасажирів і багажу в автобусах і легкових автомобілях, забезпечуючи безпеку пасажирів при користуванні автомобільним транспортом, необхідні вигоди для пасажирів, культурне обслуговування їх на автовокзалах (автостанціях), в автобусах і легкових автомобілях, своєчасне перевезення і збереження багажу пасажирів.

За договором перевезення пасажира автотранспортне підприємство або організація зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу – і за провіз багажу.

Пасажир має право:

  • • на безпечне і високоякісне перевезення;
  • • висувати вимоги до перевізника щодо виконання ним умов договору перевезення;
  • • перевозити тварин у встановленому законодавством порядку;[1]
  • • перевозити безоплатно одну одиницю багажу в разі поїздки на маршруті приміського сполучення за умови, що його роз міри не перевищують 100 × 50 × 30 сантиметрів, вагою від 10 до 40 кілограмів;
  • • гарантовано перевозити дві одиниці багажу з оплатою згідно з тарифом за кожну з них та безоплатно перевозити одну одиницю ручної поклажі у салоні транспортного засобу в разі поїздки на маршруті міжміського або міжнародного сполучення безоплатно перевозити ручну поклажу в кількості не більш як дві одиниці на міських та приміських маршрутах (ручна поклажа – вантаж, розміри якого не перевищують 60 × 40 × 20 сантиметрів, вагою до 10 кілограмів включно;[2]
  • • безоплатно перевозити з собою одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;
  • • купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною (із знижкою 25 відсотків вартості) у період з 1 жовтня до 15 травня;
  • • оголошувати цінність багажу;
  • • отримувати від перевізника, водія, працівника автостанції інформацію про послуги з перевезень;
  • • на компенсацію заподіяної шкоди;
  • • особи з обмеженими фізичними можливостями мають право на безоплатне перевезення засобів, призначених для особистого пересування (інвалідні візки, милиці тощо).

Пасажирам автобуса (таксі) забороняється:

  • • під час руху відволікати увагу водія від керування;
  • • відчиняти двері транспортного засобу до повної його зупинки;
  • • перешкоджати зачиненню дверей;
  • • розміщувати багаж у тих місцях, де це перешкоджає вільному пересуванню пасажирів уздовж салону;
  • • здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред'явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду);
  • • робити виправлення у квитку і передавати його іншій особі;
  • • перевозити багаж та ручну поклажу на сидінні;
  • • користуватись аварійним обладнанням без потреби;
  • • порушувати громадський порядок та курити в салоні автобуса чи в приміщенні автостанції.

За договором перевезення пасажира залізничним транспортом одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити вантаж до пункту призначення та видавати його особі, що має право на одержання багажу; при цьому пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні вантажу – і за провезення вантажу. Договір перевезення пасажиру та багажу посвідчується відповідно квитком і багажною квитанцією.

За загальним правилом, зазначений договір є платним, однак є певна група громадян, яким законодавством надається право на безоплатний проїзд (періодично або постійно) (наприклад, дитина у віці до семи років слідує за пасажиром безоплатно, якщо не займає окремого місця) або право на пільговий проїзд (наприклад, студентам). "Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом України" передбачені особливості перевезення окремих категорій багажу, вантажобагажу, окремих категорій пасажирів (автомобілів, вантажу НБУ, перевезення депутатів тощо).

Договір перевезення пасажира залізничним транспортом належить до консенсуальних договорів, при цьому порядок укладення договору перевезення пасажира відрізняється певною специфікою, яка полягає в тому, що зазначений договір належить до публічних договорів, у зв'язку з чим, залізниця зобов'язана вступити з пасажиром в договірні відносини та виконати таке перевезення. При цьому основні умови договору перевезення для всіх пасажирів, які придбали відповідні проїзні документи, повинні бути однаковими. За способом укладення договір перевезення пасажира залізничним транспортом належить до договорів приєднання, тобто його умови визначаються в стандартних формах, які розробляються відповідним органом виконавчої влади на підставі правових актів, і можуть бути прийняті пасажиром не інакше як шляхом приєднання до вже існуючої форми. На залізничному транспорті є окремі види договорів перевезення пасажирів, які поділяються на категорії: 1) в залежності від швидкості руху – на швидкісні, швидкі та пасажирські; 2) в залежності від відстані слідкування – дальні, міські та приміські.[3]

Укладення договору перевезення і факт оплати за проїзд підтверджується наявністю у пасажира квитка встановленої форми (зокрема, квитки видаються з зазначенням прізвища пасажира). У випадку здачі до перевезення багажу пасажиру видається багажна квитанція, що містить відомості про кількість та місць та масу багажу. Згідно правилам перевезення втрачений квиток не поновлюється, а при втраті багажної квитанції багаж видається на підставі письмової заяви пасажира.

Предметом договору перевезення пасажира (як окремого виду договору перевезення) є дії перевізника щодо доставки пасажира в пункт призначення, а при здачі пасажиром багажу – багажу, який повинен бути виданий уповноваженій на його отримання особі, а також дії пасажира по сплаті встановленої плати за проїзд та провіз багажу.

Особливість суб'єктного складу зазначеного договору полягає в тому, що в якості пасажиру виступає фізична особа, а в якості його контрагента – перевізника – виступає транспортна організація, яка за чинним законодавством визнається суб'єктом публічного права.

Пасажир згідно з чинним законодавством має право на: 1) безпечну і своєчасну доставку до місця призначення, вказаного в проїзному документі, обслуговування під час перевезення згідно з встановленими нормами; 2) поставлення вимог до перевізника щодо виконання ним умов проїзду згідно з договором про перевезення; 3) безплатне перевезення із собою 36 кг ручної поклажі; 4) переоформлення проїзного документа; 5) одержання від перевізника повної і своєчасної інформації про перелік послуг, що надаються, їх вартість, інформації про розклад руху поїздів та ін.; 6) перевідправлення багажу, повернення багажу на залізничну станцію відправлення; 7) відшкодування перевізником збитків за втрачений чи пошкоджений вантаж або вантажобагаж згідно з встановленим спеціальним законодавством порядком тощо.

Пасажир зобов'язаний: 1) сплатити залізниці встановлену плату за поїздку чи перевезення багажу (вантажобагажу); 2) здійснювати поїздку тільки за наявності проїзного документа; 3) дотримуватися на території залізниці та під час поїздки громадського порядку, Правил перевезення, протипожежних та санітарно-епідеміологічних правил тощо.

Обов'язки транспортних організацій поділяються на три групи: 1) забезпечити всім потенційним пасажирам рівні умови майбутнього договору перевезення; 2) створити мінімальну необхідну матеріальну базу для придбання пасажирського квитка; 3) сформувати систему інформаційного забезпечення для можливості кожної заінтересованої особи отримати вичерпні відомості щодо запланованої поїздки.[4]

Зазначені обов'язки транспортних організацій носять забезпечувально-організаційний характер (а стосовно майбутніх договорів перевезення пасажирів можуть розглядатися також в якості "переддоговірних" обов'язків), що докладно регламентуються спеціальним законодавством.[5] Перевізник має право: 1) відмовити пасажиру у перевезенні у випадках, передбачених законодавством; 2) розпорядитися багажем пасажира, якщо він не був витребуваний у встановлений

Правилами термін; 3) відмовитися у прийнятті вантажобагажу у випадках, передбачених правилами; 4) відмовити у посадці в поїзд при пред'явленні пасажиром недійсних проїзних документів тощо.

Основними обов'язками залізниці є: 1) здійснювати безпечне перевезення пасажира до пункту призначення, вказаного у проїзному документі; 2) перевезти багаж пасажира до пункту призначення, вказаного в провізному документі, та видати його пасажиру особисто або уповноваженій ним особі; 3) своєчасно доводити до пасажирів та осіб, які зустрічають, інформацію про прибуття поїзда та зміни у розкладі; 4) забезпечувати відповідність виборчих приміщень, будівель та рухомого складу до нормативних документів щодо їх експлуатації та надавати пасажирам, згідно з встановленими нормами, приміщення для очікування; 5) забезпечувати схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, а багажу та вантажобагажу – в сховищах та під час перевезення тощо. Коло основних обов'язків перевізника передбачено самим визначенням договору перевезення пасажира, проте цим обов'язки перевізника не обмежуються, що пояснюється наявністю забезпечених прав пасажира, зокрема, обов'язком залізниці є не лише доставити пасажира у пункт призначення, але й в період виконання вказаного обов'язку створити пасажиру безпечні і комфортні умови поїздки.[6]

За способом правового регулювання всі обов'язки перевізника можна поділити на дві групи: 1) обов'язки, що випливають із передбачених законодавством прав пасажирів, щодо забезпечення цих прав; 2) обов'язки перевізника, які встановлені і регламентовані безпосередньо транспортним законодавством.

Перевезення багажу та вантажобагажу. У випадку реалізації пасажиром свого права на здачу багажу перевізнику, у останнього виникає обов'язок щодо своєчасної доставки багажу до пункту призначення, забезпечення його збереження під час перевезення і видачі його уповноваженій особі. У випадку перевезення пасажиром лише ручної поклажі, його право на здавання багажу залишається нереалізованим, і відповідно, зобов'язань у залізниці з цього приводу не виникає. Законом визначені питання контролю перевезень і обслуговування пасажирів, який здійснюється посадовими та службовими особами залізниць, контролерами-ревізорами поїздів, працівниками технологічного контролю, ревізорами- інструкторами з контролю пасажирських поїздів щодо дотримання пасажирами та перевізником вимог Статуту залізниць України,[7] "Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом", "Правил поведінки громадян на залізничному транспорті", посадових інструкцій тощо.

Кожен учасник перевізного процесу несе відповідальність перед пасажиром, відправником вантажобагажу з моменту прийняття багажу чи вантажобагажу до перевезення і видачі багажної квитанції.[8] Кожна наступна залізниця чи суб'єкт підприємницької діяльності, який приймає багаж чи вантажобагаж, вступає тим самим у договір перевезення і покладає на себе всі обов'язки, які виникають при цьому. При незбереженні багажу та прострочення у його доставці, перевізник несе відповідальність, якщо не доведе відсутність своєї вини. Межі відповідальності перевізника залежать від оголошеної вартості багажу, а, якщо вона не була оголошена – розмір відшкодування визначається його вартістю. Крім того, перевізник зобов'язаний повернути провізну плату, стягнуту за перевезення втраченого, не збереженого, зіпсованого чи ушкодженого багажу. За прострочення доставки багажу сплачується штраф у певному відсотку від провізної плати, при цьому інші можливі збитки відшкодуванню не підлягають. За загальним правилом на перевізника не покладаються обов'язки щодо забезпечення їх збереження на шляху прямування, оскільки турбування про це покладається на пасажира (виняток – незаконні дії працівників транспортної організації або в результаті аварії на залізниці). Навпаки, законодавством на пасажира можуть покладатися певні обов'язки щодо перевезення ручної поклажі.

Крім того, в інтересах захисту прав пасажирів та покращення їх обслуговування на залізниці передбачена відповідальність перевізника за затримання відправлення та прибуття пасажира у пункт призначення у вигляді сплати штрафу, але при наявності вини залізниці. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження багажу і пошти. Він відповідає (у розмірі фактичної шкоди) за їх схоронність з моменту прийняття їх до перевезення і до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, порча або пошкодження багажу і пошти виникли внаслідок обставин, які перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало (ст. 127 Статуту залізниць України). Пасажир, що постраждав внаслідок затримання або прибуття транспортного засобу, вправі реалізовувати своє право на захист своїх порушених прав, що передбачені, зокрема, Законом України "Про захист прав споживачів",[9] вимагаючи при цьому відшкодування йому моральної шкоди.[10]

Ознаки договору перевезення повітряним транспортом ґрунтуються на прикладі ознак договору перевезення в цілому. Порядок здійснення перевезень пасажирів та багажу повітряним транспортом встановлюється Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу (далі – Правила).

[11] Ці Правила розроблено з урахуванням вимог Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 05 липня 2006 року № 1107/2006 про права інвалідів та осіб з обмеженою рухливістю при використанні повітряного простору, Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 11 лютого 2004 року № 261/2004 про запровадження загальних правил компенсації та допомоги пасажирам у разі відмови у перевезенні та скасування чи тривалої затримки рейсів, Регламенту Ради (ЄС) від 09 жовтня 1997 року № 2027/97 про відповідальність перевізника у випадку інциденту, із змінами, внесеними Регламентом (ЄС) Європейського Парламенту та Ради від 13 травня 2002 року № 889/2002, Монреальської конвенції 1999 року, Загальних умов перевезень пасажирів і багажу, встановлених Міжнародною асоціацією повітряного транспорту ("General Conditions of Carriage (passenger and baggage)", IATA), та резолюцій і рекомендованої практики Міжнародної асоціації повітряного транспорту (ІАТА).

Правила застосовуються до будь-якого міжнародного і внутрішнього перевезення пасажирів або багажу, яке здійснюється повітряним судном за плату або по найму, а також до перевезень повітряним транспортом, що здійснюються перевізником безкоштовно, до/з аеропортів, розташованих на території України. Ці Правила застосовуються до пасажира, який подорожує рейсом (рейсами) згідно з квитком. Визначення експлуатанта як перевізника на такий рейс є підтвердженням існування договору перевезення на такий рейс між цим перевізником і пасажиром, який зазначений у квитку.

Пасажирський квиток та багажна квитанція є підтвердженням укладення договору про перевезення та відображають його умови. Відсутність, помилковість в оформленні або втрата квитка та багажної квитанції не впливають на дійсність договору перевезення.

Квиток надає право пасажиру на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов'язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу, а також надати інші послуги, пов'язані з перевезенням, згідно з умовами договору перевезення, крім випадків, визначених у пункті 4 Глави 1 Розділу 4 Правил. Умови договору перевезення, що додаються до квитка, не повинні суперечити Монреальській конвенції, Повітряному кодексу України.

Особа не має права на переліт рейсом, а перевізник або особа, уповноважена перевізником, має право визнати квиток недійсним, якщо:

  • • особа пред'явить пошкоджений квиток або квиток, до якого було внесено зміни не перевізником або його уповноваженим агентом з продажу;
  • • встановлено, що квиток придбано за фальшивою/краденою або недійсною платіжною карткою (кредитною карткою);
  • • особа не пред'явить квиток, який містить польотний купон на відповідний рейс, усі інші невикористані польотні купони, а також пасажирський купон;

Квитки, що визнані недійсними з вини перевізника, за потреби пасажира в перевезенні підлягають переоформленню.

Квитки, визнані недійсними з причини, яка не залежить від перевізника, підлягають вилученню без переоформлення. У всіх випадках перевізником або особою, що представляє його інтереси, складається акт, копія якого надається пасажиру.

Особа, яка виявлена на борту повітряного судна без квитка або з квитком, який перевізник визнав недійсним, підлягає висадці з літака. Про виявлення на борту пасажирів без квитків складається відповідний акт та повідомляється підрозділ уповноваженого органу з питань цивільної авіації, до компетенції якого належить здійснення контролю за забезпеченням авіаційної безпеки.

Пасажир зобов'язаний зберігати квиток та інші перевізні документи до закінчення перевезення, а у разі виникнення у нього претензії – до часу її вирішення. Квиток та інші перевізні документи, що видаються пасажиру, повинні бути пред'явлені на першу вимогу уповноважених осіб експлуатанта (експлуатанта аеропорту, агента з обслуговування тощо).

У разі втрати або псування квитка (його частини) пасажиром перевізник за клопотанням пасажира може замінити такий квиток (його частину) шляхом видачі дубліката квитка за умови підписання пасажиром угоди про відшкодування перевізнику збитків до вартості оригіналу квитка, які зазнав або може зазнати перевізник у зв'язку з використанням оригіналу квитка третьою особою. Якщо пасажир не підписує таку угоду, перевізник, який видає дублікат квитка, має право вимагати від пасажира сплатити його повну вартість. Перевізник має право на стягнення з пасажира плати за послуги з оформлення дубліката квитка, якщо втрата або псування не були зумовлені недбальством перевізника (його агента). У разі втрати або псування квитка іншого перевізника дублікат квитка оформлюється тільки за наявності письмової згоди такого перевізника. Квиток може бути використаний для перевезення лише тієї особи, прізвище та ім'я якої зазначені у квитку.

Перевізник повинен надати пасажиру обслуговування згідно з оплаченим класом обслуговування. Перевізник (його агент з продажу) повинен повідомити пасажира під час бронювання та/або оформлення квитка щодо обслуговування, яке надається у відповідному класі.

Обслуговування пасажирів здійснюється, як в аеропорту, так і на борту повітряного судна.

Перевізник або агент з обслуговування повинен забезпечити пасажирів в аеропорту візуальною та/або акустичною інформацією щодо:

  • • часу відправлення та прибуття повітряного судна;
  • • місця, часу початку та закінчення реєстрації на рейс;
  • • затримок або скасування рейсів і причин затримок та скасування рейсів;
  • • способів і маршрутів переходу між терміналами аеропорту або проїзду між аеропортами та з аеропорту до міста;
  • • правил та порядку проведення передпольотного та післяпольотного огляду пасажирів і багажу;
  • • загальних правил виконання пасажирами вимог, пов'язаних з прикордонним, митним, імміграційним, санітарно- епідеміологічним, ветеринарно-санітарним, фітосанітарним та іншими видами контролю, відповідно до застосованих законів;
  • • місця розташування кімнати матері та дитини, поста правоохоронних органів, довідкової, медпункту, вбиральні тощо.

Перевізник надає пасажирам на борту повітряного судна комплекс послуг залежно від типу та облаштування повітряного судна, тривалості польоту, часу доби, протягом якої проходить політ, а також класу обслуговування, що зазначений у квитку. Обсяг послуг і порядок їх надання визначаються правилами перевізника. Перевізник має забезпечити:

  • • обладнанням пасажирського салону повітряного судна технічними засобами та системами забезпечення безпеки пасажирів; підтримку відповідного температурного режиму в салоні, засобами індивідуального користування для пасажирів (індивідуальне освітлення, вентилятор, столик для харчування, система прив'язних ременів безпеки, кисневих та димозахисних масок тощо);
  • • підтримку належного санітарно-гігієнічного стану салону повітряного судна;
  • • справність та укомплектованість обладнання, інвентарю та засобів обслуговування пасажирів;
  • • наявність місць для пасажирів з дітьми та місць з можливістю встановлювати люльки для немовлят;
  • • можливість розміщення хворих на ношах та інвалідів;
  • • надання послуг, які створюють комфорт та відповідають тривалості польоту.

Правила передбачають також порядок перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями або інвалідів; дітей та вагітних жінок (перевізник самостійно визначає, з якого віку приймати дітей до перевезення без супроводу дорослого пасажира; кожний дорослий пасажир має право на перевезення з собою тільки одного немовляти без надання окремого місця. При цьому одному дорослому пасажиру дозволяється перевозити з собою не більше двох немовлят – одного без надання окремого місця, а другого на окремому місці, з оплатою такого перевезення за правилами, що встановлені перевізником для перевезення дітей віком від 2 до 12 років. Немовля, для якого було оплачено окреме місце, повинно перевозитися в автомобільному кріслі для перевезення дітей, що сертифіковане для використання його на повітряному транспорті. У разі відсутності у пасажира такого автомобільного крісла і невиконання ним зазначених умов перевізник має право відмовити в перевезенні немовляти на окремому місці. Вагітні жінки можуть бути прийняті до перевезення повітряним транспортом за умови, що строк вагітності у них не перевищує 35 тижнів, а в разі багатоплідності – 32 тижнів. Пасажирам з дітьми до 2 років надаються місця, обладнані додатковою кисневою маскою); перевезення депортованих та недопущенні у країну пасажирів.

Для перевезення пасажирів та оформлення багажу перевізник або агент з обслуговування відповідно до договору перевезення забезпечує проведення реєстрації пасажирів та оформлення багажу із застосуванням автоматизованих систем контролю відправлень (DCS).

Пасажир допускається до перевезення за наявності квитка, оформленого відповідним чином, та документа, що посвідчує особу пасажира. Реєстрація пасажирів та оформлення багажу на рейси в аеропорту закінчуються не раніше ніж за 40 хвилин до часу відправлення рейсу за розкладом. Час закінчення реєстрації на інтернет-сайті перевізника повинен встановлюватися з урахуванням часу, необхідного для доставки (прибуття) пасажирів та багажу в аеропорт відправлення для посадки (завантаження) у повітряне судно та проходження необхідних перед польотом адміністративних формальностей та вимог, пов'язаних з прикордонним, митним, санітарно-карантинним, ветеринарним, фітосанітарним та іншими видами контролю відповідно до законодавства України.

Перевізник має право відмовити в перевезенні на будь- якому етапі перевезення, анулювати бронювання або зняти пасажира з борту повітряного судна, якщо така дія необхідна:

  • • у зв'язку з необхідністю виконання чинних законів країни відправлення, прибуття або транзиту;
  • • на вимогу відповідних державних органів України.

Затверджено Типовий договір[12] про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом та внесено зміни до Правил надання населенню послуг з перевезень міським електричним транспортом.

Зазначений Типовий договір затверджено на виконання вимог статті 11 Закону України "Про міський електричний транспорт", яка передбачає впровадження договірних відносин між підприємствами міського електротранспорту та органами місцевого самоврядування. Змінами до Правил надання населенню послуг з перевезень міським електричним транспортом та зазначеним Типовим договором упорядковуються договірні взаємовідносини замовників послуг на транспортне обслуговування населення міським електротранспортом (органів місцевого самоврядування) та перевізників – підприємств міського електротранспорту, запроваджується єдиний підхід до укладання таких договорів.

Головною особливістю у взаємовідносинах між замовниками та перевізниками, відповідно до зазначеного Типового договору, є впровадження оплати перевізнику транспортних послуг згідно обсягів фактично виконаної підприємством транспортної роботи (вагоно(тролейбусо)- кілометрів пробігу з пасажирами) відповідно до економічно обгрунтованої вартості одного вагоно(тролейбусо)-кілометра пробігу рухомого складу з пасажирами.

Взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг регламентуються Правилами користування трамваєм і тролейбусом[13] та Правилами користування метрополітеном. Правила користування Київським метрополітеном затверджено Київською міською радою 20 січня 1995 року; для Харківського та Дніпропетровського метрополітену є відповідні накази Міністерства транспорту та зв'язку України.

  • [1] Про затвердження Правил транспортування тварин: постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 р. № 1402 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
  • [2] Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту: постанова кабінету міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
  • [3] Про залізничний транспорт: Закон України від 04.07.1996 № 273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40.
  • [4] Залесский В. В. О защите прав пасажира в отношениях с транспортной организацией- перевозчиком / В. В. Залесский // Право и экономика. – 2000. – № 9. – С. 15.
  • [5] Брагинский М. И. Договорное право. Книга четвертая / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М.: "Статут", – 2004. – С. 305.
  • [6] Булгакова І. В. Транспортне право України: академ. курс.: підруч. /1. В. Булгакова, О. В, Клепкова – К.: Ін Юре. – 2005. – С. 237.
  • [7] Статут залізниць України: постанова Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14.
  • [8] Харитонов Е. О. Гражданское право Украины: учеб. / Е. О. Харитонов, Н. А. Саниахметова. – X.: Одиссей, – 2008. – С. 726.
  • [9] Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 № 1023-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30.
  • [10] Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. № 4.
  • [11] Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу: наказ

    Міністерства інфраструктури України від 30.11.2012 р. № 73S [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.

  • [12] Про затвердження Типового договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом та внесення змін до Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом: постанова Кабінету Міністрів України постановою від 14.11.2012 № 1045 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
  • [13] Про затвердження Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України: Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 09.10.2006 № 329 [Електронний ресурс]. – Режим доступу rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >