< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості правового регулювання договору морського перевезення.

Здійснення морських перевезень відбувається через укладання договорів перевезення на які поширюються загальні положення про договори перевезення, що були висвітлені вище у посібнику. Правове регулювання такого види договору здійснюється відповідно до положень Глави 63 ЦК України, якщо це не суперечить суті зобов'язання, та законодавством України про захист прав споживачів. У ЦК України договорам перевезення присвячена Глава 64 "Перевезення", однак правове регулювання договорів перевезення здійснюється також іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, виданими відповідно до них (ч. 2 ст. 908 ЦК України).

Існує три правові режими, що регламентують перевезення вантажів, закріплені різними міжнародними договорами:

  • 1. Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються коносаментів, підписана 25 серпня 1924 року в Брюсселі, відома як Гаазькі правила. Конвенція застосовується до коносаментів або будь-яких подібних документів і до всіх вантажів, за винятком живих тварин і вантажу, що перевозиться на палубі судна.
  • 2. Протокол про зміну Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил, що стосуються коносаментів, підписаної в Брюсселі 25 серпня 1924 році, відомий у світі як Правила Вісбі. Основні положення Протоколу зводяться до такого: встановлено, що перевізник не може спростовувати дані коносамента, якщо коносамент переданий третьому добросовісному утримувачу; передбачена можливість продовження терміну позовної давності; встановлений термін для пред'явлення регресних позовів. Змінене правило про обмеження відповідальності перевізника: введена так звана "дуалістична система" – 10 тис. франків Пуанкаре за місце або одиницю або 30 франків за 1 кг ваги брутто втраченого або пошкодженого вантажу, залежно від того, яка сума вища.
  • 3. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про морське перевезення вантажів, прийнята в Гамбурзі в 1978 році, зі вступом в силу 1 січня 1992 році, оформила третій правовий режим у сфері морського перевезення вантажів, гідно з Конвенцією, перевізник несе відповідальність за збиток, що є результатом втрати або пошкодження вантажу, а також затримки в його доставці, якщо не доведе, що він, його службовці або агенти вжили всіх заходів, щоб уникнути обставин, що викликали втрату, пошкодження або затримку і їх наслідки. На відміну від Гаазьких правил основне правило про відповідальність сформульоване в позитивній формі і включає орієнтовний перелік обставин, що звільняють перевізника від відповідальності. Додатково встановлено, що перевізник несе відповідальність і за затримку в доставці. Разом з тим перевізник більше не звільнятиметься від відповідальності при "навігаційній помилці". З принципу відповідальності за вину зроблене лише одне виключення: перевізник не несе відповідальності в тих випадках, коли втрата, пошкодження або затримка в доставці виникли в результаті заходів по рятуванню життя і розумних заходів по рятуванню майна на морі. Одне виключення зроблене також з презумпції вини перевізника, а саме, якщо втрата або пошкодження вантажу відбулися в результаті пожежі, перевізник несе відповідальність лише в тому випадку, якщо особа, яка заявляє вимогу, доведе, що пожежа виникла з вини перевізника, його службовців або агентів.

Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію були розроблені в Йорку (Англія, 1864 рік) і переглянуті в Антверпені (1877 рік), звідки і походить їх назва. У 1990 році Міжнародний морський комітет на конференції в Парижі прийняв новий текст ст. 6 Правил "Порятунок" і рекомендував посилатися на їх змінену редакцію, як на Йорк-Антверпенські правила 1974 року, змінені в 1990 році. Йорк-Антверпенські правила є докладним зведенням ухвал щодо того, які збитки можуть вважатися загальною аварією і як повинен визначатися їх розмір. Своєрідність Йорк-Антверпенських правил полягає у тому, що вони є не законом і не міжнародним договором, а лише кодифікованими одноманітними звичаями міжнародного мореплавства. Йорк-Антверпенські правила самі по собі не мають ніякої обов'язкової сили, їх застосування залежить у кожному конкретному випадку від включення умов про це у коносамент, чартер або аварійну підписку.[1]

  • [1] Договір морського перевезення вантажу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: sawy.in.ua/tema-6-dogovir-morskogo-perevezennya-vantazhu/
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >