< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сторони договору морського перевезення.

Перевезення вантажів здійснюється за договором морського перевезення вантажу, за умовами якого перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Учасниками процесу перевезення вантажу морським транспортом (далі – прямі учасники) є суб'єкти господарювання, що безпосередньо здійснюють морські перевезення. Такими є сторони договору морського перевезення вантажу: відправник, перевізник, одержувач.

Відправником за договором морського перевезення вантажу згідно зі ст. 133 КТМ України є особа, яка доручає перевізнику перевезти вантаж з порту відправлення у порт призначення і зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Правовий статус відправника при цьому поєднується з таким учасником перевезення, як фрахтувальник. Частина 2 вищезазначеної статті говорить про те, що фрахтувальником і фрахтівником визначаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер). Однак, поняття договору фрахтування судна міститься у ст. 203 КТМ України, яка визначає сторонами договору судновласника і фрахтувальника, а не фрахтівника і фрахтувальника, а ст. 134 КТМ України відносить чартер до документів, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, а не договору фрахтування. Таким чином, в особі відправника на законодавчому рівні поєднано правовий статус відправника і фрахтувальника.

Відправник – це сторона в договорі морського перевезення вантажу, від імені якої вантаж подається до перевезення і яка зазначена відправником у перевізних документах незалежно від того, хто фактично здійснив відправку і навантаження. Предметом зобов'язань відправника є подання вантажу для перевезення у належному стані, оформлення транспортних документів своєчасно і повного. Згідно з п. 3 ст. 1 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року, вантажовідправником є будь-яка особа, якою або від імені якої укладено договір морського перевезення вантажу з перевізником, або будь-яка особа, якою або від імені якої вантаж фактично здано перевізнику у зв'язку з договором морського перевезення.

Отже, слід визнати, що предметом зобов'язань відправника є подання вантажу для перевезення, а фрахтувальника – використання судна для перевезень або інших цілей торговельного мореплавства.

Правовий статус відправника характеризується такими ознаками: по-перше, відправник вступає у договір перевезення від свого імені; по-друге, предметом зобов'язань відправника є надання вантажу разом з перевізними документами перевізнику; по-третє, відправник повинен бути зазначений як такий у перевізних документах. Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення правовідносин між відправником і перевізником, є передача вантажу останньому. Відправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або інших законних підставах.[1]

Перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів морським транспортом, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги.

Існує два підходи у визначенні правового статусу перевізника: відповідно до першого, перевізник і фрахтівник є сторонами договору морського перевезення вантажу; відповідно до другого, – перевізник є стороною договору перевезення, а фрахтівник – стороною договору фрахтування, однак предмет зобов'язань однаковий – і одна, й інша сторона здійснюють переміщення вантажу.

Визначення правового статусу перевізника слід розглядати у порівнянні з правовим статусом фрахтівника. При цьому не є помилковим віднесення їх обох до учасників процесу морського перевезення, їх об'єднує право використовувати судно для здійснення морських перевезень. Це дає підстави вести мову про судновласника або власника судна згідно зі ст. 20 КТМ України. Зміст цієї статті визначає судновласником юридичну або фізичну особу, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна чи використовує на інших законних підставах; власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Конвенція ООН про морське перевезення вантажів[2] визначає терміни "перевізник" і "фактичний перевізник". Згідно зі ст. 1 перевізником є будь-яка особа, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір морського перевезення вантажу. Фактичним перевізником є будь-яка особа, якій перевізником доручено здійснити перевезення вантажу або частину перевезення, і включає будь-яку іншу особу, якій доручено здійснити перевезення. Конвенцією передбачено, що в тих випадках, коли здійснення перевезення або частини його доручено фактичному перевізнику, навіть якщо це відображено в умовах договору морського перевезення, перевізник залишається відповідальним за все перевезення. Щодо перевезення, яке здійснюється фактичним перевізником, перевізник несе відповідальність за дії і упущення фактичного перевізника та його службовців і агентів, які діяли в межах своїх службових обов'язків. У тих випадках і в тій мірі, в якій і перевізник, і фактичний перевізник несуть відповідальність, ця відповідальність є солідарною.

Таким чином, поняття "перевізник" і "фактичний перевізник" не є тотожними: перевізником є будь-який суб'єкт господарювання, від імені якого укладено договір морського перевезення вантажу. Фактичним перевізником є такий господарюючий суб'єкт, якому перевізник доручив здійснити все перевезення або його частину.

Правове становище перевізника може характеризувати його особливий статус – статус національного перевізника, який надається згідно з "Положенням про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника".

Статус національного перевізника надається судноплавній компанії, якщо вона відповідає наступним вимогам:

  • • має оформлену відповідно до законодавства ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом;
  • • є юридичною особою України та використовує для перевезень флот під Державним Прапором України;
  • • діяльність компанії відповідає вимогам КТМУ та законодавству України;
  • • пройшла перевірку Міжнародної аудиторської організації.

Статус національного перевізника надається судноплавним компаніїїм на конкурсних засадах за поданням Укрморрічфлоту на підставі рішення Мінтрансу. Судноплавна компанія, якій надано статус національного перевізника, повинна забезпечувати: перевезення вантажів за державним замовленням; першочергове виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України; виконання окремих завдань Кабінету Міністрів України щодо перевезень морськими та річковими судами; належний рівень безпеки судноплавства; виробничу діяльність відповідно до вимог захисту навколишнього природного середовища. Національний перевізник має право на одержання вантажів в українських та іноземних портах для перевезень, пов'язаних з виконанням: державних програм або економічних проектів; зовнішньоторговельних контрактів на поставки товарів пріоритетного (стратегічного) експорту; експортних вантажних поставок у рамках державних квот; експортних вантажних поставок для вітчизняних підприємств, яким надаються державні субсидії; імпортних поставок, що фінансуються за рахунок державних або іноземних кредитів, які надаються під гарантії Кабінету Міністрів України. Судноплавна компанія, яка має статус національного перевізника, може бути позбавлена цього статусу у разі невиконання вищенаведених вимог. Рішення про позбавлення статусу національного перевізника приймається у такому ж порядку, що і його надання.

Судноплавні компанії, що мають статус національного перевізника, а саме: ВАТ "Українське Дунайське пароплавство"[3], АСК "Укррічфлот" має офіційний статус Національного перевізника України, та сертифікована за міжнародним стандартом якості ISO 9001 (Система управління якістю та безпекою). Також Компанія є членом Братиславських Угод та активним учасником Конференції Директорів

Дунайського Пароплавства (КДДП); СК "Укрферрі"[4], ТОВ "Вівал Марій".

Одержувачем вантажу, згідно з положеннями ст. 133 КТМ України, є особа, яка уповноважена на одержання вантажу. В юридичній літературі склалися три наукові позиції з питання правового статусу одержувача:

  • • одержувач як третя особа, на користь якої укладено договір морського перевезення вантажу;
  • • одержувач разом з відправником є однією стороною в договорі морського перевезення вантажу;
  • • одержувач є самостійною стороною в договорі морського перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 133 КТМ України одержувач визначається як самостійна сторона договору, яка має певні зобов'язання. Подібна конструкція міститься у ст. 1 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року, яка визначає три сторони договору морського перевезення вантажу: перевізник (фактичний перевізник), вантажовідправник, вантажоодержувач – особа, що уповноважена на отримання вантажу. Одержувач має права і обов'язки, відмінні від прав і обов'язків відправника та перевізника. Він вступає в договір від свого імені, а тому від свого імені несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Таким чином, одержувач – це такий суб'єкт господарювання, який відповідно до умов договору морського перевезення вантажу має право вимагати видачі вантажу і зобов'язується сплатити провізну плату, якщо того вимагають умови договору. Одержувач є самостійною стороною договору морського перевезення вантажу. Непрямими учасниками процесу перевезення є суб'єкти, які сприяють виконанню договору морського перевезення вантажів. Такі суб'єкти визначено окремою групою, оскільки вони: по-перше, не є сторонами договору морського перевезення вантажу, по-друге, сприяють здійсненню морського перевезення, оскільки мають господарську компетенцію. Непрямі суб'єкти не беруть безпосередньо участі в договорі перевезення, їх повноваження витікають з інших договірних засад або з їх функціонального призначення.[5]

  • [1] Клепікова О. Правовий статус учасників процесу морського перевезення вантажів [Електронний ресурс] / О. Клепікова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вил. 74-76. – С. 150-154. – Режим доступу: nbuv.gov.ua/j-pdWKNU_Yur_2007_74-76_41.pdf.
  • [2] Конвенция Организации Объединенных Наций о морской перевозке грузов 1978 года (Гамбургские правила) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
  • [3] Про надання ВАТ "Українське Дунайське пароплавство" статусу національного перевізника: наказ Міністерства транспорту України від 29.10.2001 № 729 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
  • [4] Про надання судноплавній компанії "Укрферрі" статусу національного перевізника : наказ Міністерства транспорту України від 26.04.2002 № 284 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua/. – Назва з екрана.
  • [5] Клепкова О. Правовий статус учасників процесу морського перевезення вантажів [Електронний ресурс] / О. Клепкова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вип. 74-76. – С. 150-154. – Режим доступу: nbuv.gov.ua/j-pdi7VKNU_Yur_2007_74-76_41.pdf
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >