< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність за правопорушення, яке призвело до заподіяння майнової чи моральної шкоди. Внаслідок різних обставин при порушенні транспортних правил особі може бути завдана як майнова, так і матеріальна шкода, що тягне цивільну відповідальність.

Відповідно до чинного законодавства та відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, заходи захисту також застосовуються і в разі оспорювання права. Зокрема, відповідно до ст. З Цивільно-процесуального кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Як бачимо, метою звернення до суду є не тільки захист порушених прав, але й поновлення і визнання оспорюваних прав. У даному випадку особа, яка звернулася до суду, стверджує, що інша особа порушує її права, або оспорює наявність у неї суб'єктивного матеріального права.

Підстави і випадки застосування цивільно-правової відповідальності є різноплановими. Вони можуть бути пов'язані із порушенням транспортних зобов'язань, правил експлуатації транспортних засобів, порушенням правил дорожнього руху, стандартів та норм, відносин пов'язаних із заподіянням здоров'ю, життю та майну потерпілих власниками транспортних засобів.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди передбачені ст. 22 ЦК України, відповідно до якого особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Кодекс до збитків відносить:

  • • втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
  • • доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки можуть відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Тобто, при вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 частини 2 ст. 22 Цивільного кодексу України де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При порушенні транспортних правил, разом з майновою шкодою особі може бути завдана і моральна шкода, яка полягає:

  • • у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
  • • у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
  • • у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
  • • у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Якщо уважно переглянути вищезазначений перелік підстав виникнення моральної шкоди, визначеної у ст. 23 ЦК України, можна дійти висновку, що при порушенні транспортних правил, наприклад при дорожньо-транспортній пригоді, фізична особа може зазнати моральної шкоди у формі страждань у зв'язку із знищенням чи пошкодженням транспортного засобу тощо.

Слід звернути увагу, що відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки має ряд особливостей. На особливості відшкодування шкоди говориться і в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27 березня 1992 року, у пункті 4 постанови Пленуму зазначено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до частини другої ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таку особу називають титульним володільцем. У пункті 4 зазначеної постанови Пленуму також відмічено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

У своїй більшості майнова відповідальність у сфері транспортної діяльності пов'язана із договірними відносинами. Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення. В свою чергу договірні правопорушення поділяються на: правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені; порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цивільним кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Зокрема, відповідальність перевізника передбачена за:

  • • ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу;
  • • за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставления пасажира до пункту призначення;
  • • прострочення доставки вантажу;
  • • за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти;
  • • за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира.

Специфічні ознаки правових відносин пов'язаних із транспортною діяльністю, є рухливими і носять складний характер, особливо в частині майнової відповідальності транспортних підприємств за перевезення пасажирів та вантажів. Основні положення та умови відповідальності транспортних підприємств транспорту встановлюються нормами ст. 13 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року, де зазначено, що відповідальність підприємств транспорту за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів, багажу, а також відповідальність перед пасажиром за несвоєчасне подання транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами України.

Підприємство транспорту, діяльність якого пов'язана з підвищеною небезпекою, несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом, у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами, умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту. Наприклад, зі ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року

Відповідальність перевізників перед пасажирами залежить від виду транспортного засобу, а також від заподіяної шкоди, що може бути пов'язано із різним видом втраченого чи/або пошкодженого майна, а також загибеллю чи/або тілесним ушкодженням пасажирів.

Відносини пов'язані із забезпеченням відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, також регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року. Закон покладає на власників транспортних засобів обов'язок страхування цивільно-правової відповідальності, яке здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Складовою транспортної діяльності є транспортно- експедиторська діяльність, яка пов'язана із надання транспортно- експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються цивільним та господарським кодексом України, Законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Відносини сторін у договорі транспортного експедирування регламентується положеннями ст. 316 ГК України, ст. ст. 929-935 ЦК України і Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 року Відповідно до ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

Враховуючи, що транспортно-експедиторська діяльність – це підприємницька діяльність, а отже цю діяльність можуть здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності, що має значення при розгляді справи у господарському суді. У цьому випадку ми можемо говорити про господарську правову відповідальність, оскільки остання, у багатьох випадках пов'язана із порушенням господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів, надання транспортних послуг тощо. Загалом господарсько-правова відповідальність є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених нормами чинного законодавства.

Під господарською відповідальністю слід розуміти застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого така особа зазнає майнових втрат. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором транспортного експедирування сторони несуть майнову відповідальність. Вона визначається як загальними положеннями ГК України і ЦК України про зобов'язання, так і нормами транспортних статутів (кодексів), договорами між експедиторами і клієнтами тощо. Наведене свідчить, що одним із дієвих способів захисту цивільних прав є обов'язок винної особи відшкодувати заподіяні протиправними діями збитки та відшкодувати майнову шкоду.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >