< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУ

ТЕМА 1. Грошово-кредитна система Сполучених Штатів Америки

ТЕМА 2. Грошово-кредитна система Великобританії

ТЕМА 3. Грошово-кредитна система Німеччини

ТЕМА 4. Грошово-кредитна система Франції ТЕМА 5. Грошово-кредитна система Японії

ТЕМА 6. Грошово-кредитна система Італії ТЕМА 7. Грошово-кредитна система Канади

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Еволюція грошово-кредитної системи США

У XVIII ст. грошовий обіг на американському континенті обслуговувався головним чином іноземними грошовими знаками – англійськими фунтами стерлінгів та іспанськими срібними доларами [139, с. 193]. А наприкінці цього століття англійські колонії в Північній Америці вибороли незалежність від Англії і створили нову державу – Сполучені Штати Америки [205, с. 254].

В 1785 р. Конгрес США визнав американський долар національною грошовою одиницею та єдиним законним платіжним засобом на території США. В 1792 р. в США була прийнята система біметалізму: долар міг вільно карбуватися з двох металів – золота і срібла. Його металічний вміст становив 1,60327 г золота або 24,057 г срібла [205, с. 254].

Законодавчо був встановлений монетний паритет на рівні 15:1, що завищувало вартість срібних монет в порівнянні з вартісним співвідношенням двох металів (15,5:1) на світовому ринку і в деяких західноєвропейських країнах. За таких умов було вигідно вивозити золото і обмінювати його на срібло з подальшим перекарбовуванням в монету для внутрішнього обігу [139, с. 193; 205, с. 254].

Поява банкнот у складі грошової системи США припадає на кінець XVIII ст. Так, з самого початку війни за незалежність у червні 1775 р. Континентальний Конгрес постановив випустити паперові гроші ("континентальні гроші") на суму 2 млн. дол. США, які мали бути забезпечені кредитом штатів. Також поряд з континентальними грошима в обігу перебували власні гроші, що випускались окремими штатами [101, с. 25]. Неконтрольований обіг монет та випуск банкнот в США вимагав введення централізованого контролю та створення монетного двору.

І перша спроба заснувати центральний банк – Банк Північної Америки – була зроблена в 1781 р. Цей банк заснував власний монетний двір (у Філадельфії) і санкціонував перший федеральний випуск срібних доларів та мідних центів за вагою іспанських срібних песо [143, с. 63]. Однак цей банк проіснував всього лише кілька років.

Створення Банка Північної Америки активізувало вникнення інших банків. Так, у 1784 р. були засновані "Банк Нью-Йорка" і "Банк Бостона".

У грудні 1790 р. А. Гамілтон запропонував в Конгресі США створити національний банк на приватній основі, але з участю держави. І 27.02.1791 р. Конгрес США ратифікував створення першого банку Сполучених Штатів (First Bank of United States). Проте, протягом довгого часу з ним конкурували емісійні банки, що отримали привілеї від окремих штатів. І в результаті цього та у зв'язку із закінченням 20-річного статусу банку і незатвердженням нового статусу Конгресом США він у 1811 р. був закритий.

Закриття першого банку США призвело до того, що банкнотну емісію почали здійснювати банки окремих штатів. Кількість банків стала особливо швидко зростати і збільшилася втричі (у 1811 р. їх уже налічувалося 88), а банкнотна маса зросла з 45 до 100 млн. дол. США, що стало причиною падіння вартості паперових грошових знаків [139, с. 193].

У 1813 р. у розпал війни виникла гостра фінансова криза, яка викликала загальну відміну платежів "дзвінкою монетою". Новий міністр фінансів США Джеймс Даллас запропонував заснувати новий центральний банк в США. І в 1816 р. строком на 25 років з капіталом у 35 млн. дол. США було засновано другий Банк Сполучених Штатів (Second Bank of the United States).

За своїми організаційними принципами другий центральний банк США досяг першості і контролю над банками окремих штатів, але цим лише збільшив кількість супротивників централізації емісійної справи. Однак, хоча банк і отримав привілей до 1835 р., у зв'язку з політичною боротьбою та інтригами у 1832 р. президентом Е. Джексоном було накладено вето на законопроект щодо продовження статусу банку на новий термін. Поряд з таким прийнятим рішенням відбулися зміни в системі біметалізму: у 1834 р. шляхом зниження металевого вмісту золотого долара при незмінному вмісті срібного було законодавчо змінено монетний паритет (16:1). А це призвело до відтоку срібла з країни та припливу в обіг золота. Зміни відбулися і в питаннях банківської емісії: окремі штати були абсолютно самостійні в питаннях, що стосуються діяльності емісійних банків, причому випуск банкнот в деяких штатах нічим не обмежувався і протягом довгого часу був децентралізований.

У 1863 р. була проведена широкомасштабна банківська реформа, згідно якої була заснована система національних банків: всі існуючі комерційні банки були поділені на загальнонаціональні банки і банки штатів. Була прийнята нова система банкнотної емісії. Кожний національний банк був зобов'язаний придбати в Державному казначействі облігації державних позик США на суму в ЗО тис. дол. США, або на суму, що дорівнювала 1/3 капіталу. Натомість національний банк отримував право емітувати банкноти в обсязі 90% номінальної вартості облігацій (з 1900 р. – 100%). Банкнотна емісія банків штатів обкладалася податком в 10% на рік, чим взагалі виключалася сама можливість такої емісії і монополія на випуск банкнот закріплювалася за національними банками. Крім того, була прийнята система резервування банківських депозитів, згідно з якою одні банки були зобов'язані депонувати гроші в інших банках. Великі міста були визначені "містами-резервами" і були виділені три "центральних міста-резерви": Нью-Йорк, Чикаго і Сент-Луїс [101, с. 29].

У 1873 р. у США була здійснена спроба перейти до золотого стандарту. Єдиною грошовою одиницею було визнано золотий долар. Вільне карбування срібла було заборонено, а платіжна сила срібних монет обмежувалася сумою в 5 дол. США. Однак у 1878 р. біметалісти під впливом власників срібних копалень затвердили закон Бленда, відповідно до змісту якого частково відновлювалося карбування срібла. Однак срібло продовжувало знецінюватися і золото було проголошено єдиним валютним металом. Золотий вміст долара був офіційно встановлений на рівні 1,50463 г [205, с. 255].

Важливим кроком для зміцнення грошової системи США й упорядкування емісії грошей стало законодавче затвердження в 1900 р. золотого стандарту, який проіснував до 1934 р. [89].

Кінець XIX ст.-початок XX ст. – період формування кредитної системи США. Так, в 70-х pp. XIX ст. у США почали виникати трастові компанії та страхові компанії, в 90-х pp. – позичково-ощадні асоціації, а з початку XX ст. – будівельні кредитні асоціації.

Суттєву роль в кредитній системі відігравали ощадні каси, які поділялись на два типи: взаємно-ощадні банки і акціонерні ощадні банки. У 1901 р. у США їх налічувалося 1007.

У 1907 р. у США у зв'язку з розвитком системи продаж товарів у розстрочку почали виникати перші банки споживчого кредиту, які оплачували товари, отримуючи від своїх клієнтів-покупців боргові зобов'язання, що гасились періодичними грошовими внесками [101, с. 31].

Щодо національних банків, то серед них були як акціонерні банки, так і банки, що вийшли з родинних компаній. Серед найбільш економічно міцних акціонерних банків США можна відзначити "Перший національний міський банк", заснований у 1812 р.;

"Національний континентальний банк Ілінойса і трастова компанія Чикаго" (1857 р.); "Банк Нью-Йорка" і "Банк Бостона", який був перейменований в "Перший національний банк Бостона", а серед родинних і пайових банків – компанію "Дж. П. Морган", засновану в 1838 р., компанію "Веллс Фарго" та компанію "Т. Меллон і сини" (1869 р.). Остання була реорганізована у 1902 р. в "Національний банк Меллона" [205, с. 261].

23.12.1913 р. відповідно до Федерального резервного акта була створена Федеральна резервна система, яка з того часу й донині виконує функції центрального банку США. Створення ФРС СІНА забезпечило якісний стрибок у розвитку грошово-кредитної системи США, яка до цього часу не мала повноцінного центрального банку.

Таким чином, на початку XX ст. у США сформувалася кредитно- банківська система, яка складалася з таких основних типів фінансово- кредитних установ [194, с. 260]: центральний банк – Федеральна резервна система; комерційні банки, які поділялися на національні банки (підпорядковувалися федеральному законодавству) і банки штатів (їх діяльність регламентувалася законодавством окремих штатів); трастові компанії; ощадні каси; кредитні асоціації; страхові компанії (акціонерні компанії і товариства взаємного страхування) та ін.

З 1914 р. до 1922 р. офіційні представники 12 федеральних резервних банків періодично проводили консультаційні зустрічі і наради, на яких розроблялися напрями розвитку грошово-кредитної політики і приймалися відповідні рішення. До Великої депресії відносини всередині ФРС США залишалися напруженими, панувала ідея ізоляції уряду від основних фінансових ринків і в цілому переважала тенденція протидії управлінню фінансовою системою країни з єдиного центру. Федеральні резервні банки виконували головну роль у ФРС США і контроль за діяльністю Федеральної резервної системи здійснювався з ФРБ Нью-Йорка, а не з Вашингтона [46, с. 39].

В умовах економічної кризи 1929-1933 pp. фінансовий стан США різко погіршився. Ліквідність американської банківської системи з року в рік зменшувалася внаслідок масового вилучення депозитів, припинення регулярного повернення позик позичальниками з причини численних банкрутств, замороження значної частини банківських ресурсів у неліквідних інвестиціях. Найбільшої сили грошово-кредитна криза в США досягла весною 1933 р., коли вкладники почали вимагати від банків розміну депозитів на готівку і в тому числі на золото. Масова виїмка депозитів клієнтами викликала велику кількість банківських банкрутств і закриття значної кількості банків. Одночасно відбувався відплив золота з федеральних банків. Тому з 06.03.1933 р. розмін банкнот на золото було припинено, а відповідно до Закону "Про банки" від 09.03.1933 р. (Закон Гласса- Стігола) було заборонено володіти золотом у монетарній формі й, нарешті, з 19.04.1933 р. повністю було заборонено вивезення золота за кордон, що означало крах золотого стандарту в США [205, с. 305– 306]. Це призвело до радикальних змін в економіці та устрої грошово- кредитної системи країни. З-поміж багатьох заходів щодо її перебудови найважливішими стали відмова від золотомонетного обігу й наступна девальвація долара. У ході реформи грошової системи під час кризи державна влада США фактично провела націоналізацію монетарного золота. Згідно із законодавчими актами банки і фірми були зобов'язані продати наявне в них золото федеральним резервним банкам та казначейству за офіційним курсом. Було введено заборону на володіння монетарним золотом і операції з ним для приватних осіб, компаній і банків. Ці заходи дозволили запобігти спекуляціям з дорогоцінним металом в умовах нестабільності грошової системи після кризи. На початку 1934 р. було проведено девальвацію долара США. І хоча офіційний золотий вміст було встановлено, його обмін на золото у внутрішньому обігу припинився і діяв тільки у сфері валютних розрахунків до 1971 р. Золотомонетний грошовий обіг став базою для сучасної грошово- кредитної системи США [132].

У роки Другої світової війни грошова маса в обігу зросла до 103 млрд. дол. США у 1945 р. проти 32,4 млрд. дол. США у 1939 р., а купівельна спроможність долара знизилась на 25%. Проте інфляція в США була значно меншою, ніж в інших країнах, і це дало можливість США домогтися у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції офіційного визнання долара основною валютою світу [205, с. 306].

У перші повоєнні роки на США припадало 56% світового промислового виробництва 40% обсягів зовнішньої торгівлі, 70% централізованих запасів золота. Однак наприкінці 50-х-на початку 60-х pp. у США спостерігалося значне погіршення валютних позицій і сальдо платіжного балансу [205, с. 306]. І з метою поліпшення стану платіжного балансу у грудні 1971 р. та лютому 1973 р. було проведено девальвацію долара на 7,9% і 10% відповідно. Було оголошено доларовий дефолт, відв'язавши його від золота. У подальшому курс долара коливався відповідно до кон'юнктури ринку.

У 2005-2006 pp. кредитна експансія американських банків замість стимулювання економічного зростання спровокувала перегрів ринку і нарощення інфляційних процесів. Для боротьби з ними Федеральна резервна система прийняла рішення про поступове підвищення облікової ставки, яку в 2006 р. було збільшено до 5,25% [68, с. 21].

З 2006 р. економіка США, яка вважалася світовим двигуном економічного зростання, почала давати збої під важким тягарем боргу її корпоративного і споживчого секторів. Решта країн світу стала залежати від експорту товарів у США і отримання за них доларів. Так, США з найбільшим дефіцитом платіжного балансу перетворились на найбільшого боржника за всю історію людства [259, с. 5]. І на тлі всіх цих негараздів у 2007 р. в США розпочалася іпотечна криза, яка була обумовлена надмірним кредитуванням і охопила усю американську фінансову систему, а згодом вразила практично усі країни світу. Наслідками світової фінансової кризи стали: серія банкрутств провідних банків США й поширення впливу кризових явищ на реальний сектор господарювання, різке падіння попиту й обвал цін на сировинних і товарних ринках і, врешті, рецесія всієї національної економіки країни.

Нині ситуація в США в результаті антикризових заходів покращилась і після періоду спаду американська економіка знову почала зростати.

Отже, основними особливостями розвитку грошово-кредитної системи США є широке розповсюдження долара як світової валюти та підпорядкування і охоплення всіх господарських зв'язків операціями банків та небанківських фінансово-кредитних установ, що є свідченням ефективно діючої грошової та кредитної систем протягом довгого еволюційного розвитку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >