< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Органи регулювання грошово-кредитних відносин в Італії

Основні принципи наглядової діяльності в Італії сформульовані в новому Законі "Про банки", прийнятому у 1993 р. У ньому визначено статус органів банківського і фінансового нагляду, процедуру здійснення нагляду і прямого управління банком, якщо він опиняється у скрутному фінансовому становищі.

Банківський і фінансовий нагляд в Італії здійснюється Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, Банком Італії і Національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Перший з цих органів відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних внесків. Банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо його здійснює – як у документарній, так і в дистанційній формах. Національна комісія з контролю над фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів [143, с. 268; 139, с. 135].

Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень – міні-уряд Італії

Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень є державним інститутом, заснованим у 1947 р., який відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Комітет очолює міністр фінансів.

До функцій даного наглядового органу входить [143, с. 250-251]:

  • – розробка основних напрямів кредитної політики і контроль за її реалізацією;
  • – забезпечення ефективного функціонування кредитної системи;
  • – контроль за всіма важливими структурними змінами в банківській системі (відкриттям нових кредитних установ, наданням ліцензій тощо);
  • – ухвалення статутів банків;
  • – призначення осіб на керівні посади комерційних банків;
  • – санкціонування всіх розпоряджень, що визначають норми і правила діяльності кредитних установ, емісію цінних паперів;
  • – здійснення контролю за діяльністю Банку Італії та розробка основних рекомендацій щодо його діяльності.

Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень не має права здійснювати безпосередній контроль за кредитною системою, оскільки ця функція делегована центральному банку країни.

Даним Комітетом керує голова, який є міністром Казначейства. Його членами виступають міністри та керуючий Банку Італії [143, с. 247]. Адміністративно Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень пов'язаний із Казначейством, оскільки при Головному управлінні Казначейства є інспекторат щодо контролю і нагляду за грошовим обігом, який спільно з секретаріатом Комітету займається технічною розробкою проектів його рішень і встановлює необхідні контакти з державними і кредитними інститутами [143, с. 251; 205, с. 347] (рис. 6.1).

Структура Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень

Рис. 6.1. Структура Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень

Банк Італії – виконавчий орган в сфері грошово-кредитних відносин

Банк Італії було засновано у 1893 р. і з 1926 р. він є єдиним емісійним центром країни. Нині центральний банк Італії діє на підставі Закону "Про емісійні банки" (1910 р.) і Акту "Про Банк Італії" (1936 р.). Особливістю правового статусу Банку Італії є те, що Конституція Італії (1947 р.) не містить згадки ні про центральний банк, ні про грошово-кредитну політику (наголошується лише на обов'язку країни захищати заощадження). Отже, за Банком Італії обов'язки щодо проведення грошово-кредитної політики законодавчо не закріплені [139, с. 126].

З 1893 р. Банк Італії має тісні відносини з державою, хоча і є юридичною особою – приватним акціонерним товариством. З 1895 р. йому було передано право ведення операцій Казначейства, з 1926 р. він отримав право контролю над кредитною системою і курсом ліри, а з 1936 р. – став "банком банків".

Нині в організаційному плані Банк Італії – центральний емісійний банк, публічно-правова установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно-правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він є державним інститутом [143, с. 250]. Контроль з боку держави за його діяльністю здійснюється опосередковано – через володіння названими структурами контрольним пакетом акцій [439, с. 121]. Крім того, адміністративно він підлеглий Казначейству, а в сфері грошово-кредитної політики слідує рекомендаціям Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень.

Основними функціями Банку Італії є [143, с. 253-255; 8]:

  • – емісія кредитних грошей;
  • – акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резервів: резерви становлять 5% активів центрального банку;
  • – банк є касиром уряду, у ньому є рахунок держави, на якому здійснюється рух надходжень і витрат. У цьому плані існує певне

розмежування обов'язків між Банком Італії і Казначейством: останній забезпечує надходження і витрати, а Банк Італії лише їх реєструє;

  • – надання кредитів кредитним установам і уряду. Уряд має нагоду необмежено отримувати пільгові кредити, умови яких встановлюються законом одноразово або щорічно. У той же час рефінансування кредитних установ обмежено;
  • – здійснення контролю за діяльністю кредитних установ. Ці повноваження, делеговані йому Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, здійснюються безпосередньо Банком Італії за підтримки Асоціації італійських банків. Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Центральний банк готує проекти рішень і пропозицій з питань нагляду відповідно до резолюцій Комітету, встановлює йому правила діяльності і сам безпосередньо здійснює нагляд як у документальній, так і в дистанційній формах. До його повноважень також входять контроль та інспекція діяльності банків, здійснення реєстрації кредитних установ, забезпечення нормального функціонування кредитної системи в цілому;
  • – валютні інтервенції на грошовому ринку. Вони фактично знаходяться в повній компетенції центрального банку, оскільки формально існує самостійне Італійське валютне управління, але його очолює Банк Італії. Центральний банк здійснює контроль за валютним обігом, курсом євро тощо;
  • – здійснення грошово-кредитної політики, основні напрями якої визначаються спільно з Казначейством і Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень, проте втілюються в життя самостійно Банком Італії. Банк веде постійний нагляд за динамікою грошової маси і вживає необхідні заходи стосовно її регулювання на основі цільових орієнтирів. Основними інструментами грошово-кредитної політики виступають облікова політика, операції на відкритому ринку (особливо операції РЕПО), політика мінімальних обов'язкових резервів. Для Італії характерна висока норма мінімальних резервів (до 25%), причому ці зобов'язання для Банку Італії платні. Особливістю є і те, що резерви розповсюджуються на значну частину пасивів балансу банку;
  • – організація безготівкових розрахунків. Операції Банку Італії є операціями щодо залучення грошових коштів (пасивні) та їх розміщення (активні). До пасивних відносять емісію банкнот, внески кредитних установ, іноземних банків, капітал і резерви. Основною активною операцією виступає переоблік векселів з терміном погашення не більше 4 місяців. Прямий облік векселів фізичних осіб в Італії центральним банком заборонений. Банк здійснює видачу кредитів під заставу державних цінних паперів, облігацій іпотечних кредитних установ, заставних свідоцтв з терміном не більше 4 місяців.

Уся влада з поточних і внутрішніх питань у Банку Італії зосереджена в руках його керуючого, що призначається, як правило, на тривалий термін Президентом країни за представленням прем'єр- міністра. Проте стратегічні рішення приймаються після обговорення в директораті Банку Італії, що складається з керуючого, генерального директора і двох його заступників. Наради цього органу носять регулярний характер – не менше двох разів на місяць і проводяться за участю старших посадових осіб Банку Італії [143, с. 252; 139, с. 122].

Банк Італії очолює Вища рада, яка втілює в життя рішення Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень. Очолює Вищу раду керуючий, який нею і призначається. Керуючий формує Комітет Вищої ради, який складається з керуючого, генерального директора, його заступника і 4 директорів. Члени Комітету Вищої ради схвалюються Радою міністрів, затверджуються президентом країни і можуть бути відкликані у будь-який час [143, с. 252; 139, с. 122; 8].

В структурі Вищої ради створено Раду директорів, до складу якої входить 13 директорів (проте не входять політичні діячі), які обираються акціонерами терміном на 3 роки з правом повторного обрання.

Рада директорів збирається не рідше одного разу у квартал, але може засідати і частіше за ініціативи керуючого Банку Італії або 3-х членів Ради. У компетенцію Ради директорів входить вирішення адміністративних питань і кадрові призначення. Теоретично рішення Ради директорів можуть бути скасовані міністром фінансів [139, с. 122; 164]. Присутні на засіданнях Ради директорів представник уряду або представник Мінфіну мають право затримати на 5 днів виконання прийнятих рішень, якщо вони вважають їх такими, що суперечать законодавству або статуту банку.

Підлегле становище Банку Італії відносно до Мінфіну пов'язане і з тим, що Міністерство фінансів і центральний банк були відокремлені лише у 1981 р. До цього Банк Італії був змушений купувати всі казначейські векселі, не продані з аукціону, забезпечуючи уряду необмежене фінансування. Нині Банк Італії лише зобов'язаний надавати Мінфіну пряму кредитну лінію (овердрафт) у межах до 14% усіх витрат, запланованих у бюджеті. Для видачі кредитів понад цей обсяг потрібне рішення парламенту. Навіть свій внутрішній щорічний бюджет Банк Італії представляє на перевірку представнику Міністерства фінансів і лише потім затверджує його на Раді директорів і загальних зборах акціонерів. Проте до сьогодні представники уряду ще жодного разу не вносили протест щодо бюджету Банку Італії [143, с. 253; 139, с. 122; 164].

Банк Італії піддається внутрішньому і зовнішньому аудиту. Загальними зборами акціонерів призначаються 5 аудиторів, які проводять перевірку Банку Італії. Результати аудиту доводять до відома керуючого. Формально нагляд за Банком Італії здійснює міністр фінансів. У цих цілях міністр може залучити Постійний комітет, що складається з 6 членів парламенту та 5 урядовців і суддів. Постійний комітет може висловлювати свою думку з усіх питань – від грошової емісії до зміни статуту центрального банку. Нагляд за адміністрацією Банку Італії міністр здійснює через урядового інспектора, який до того ж перевіряє фінансову звітність Банку [143, с. 255; 139, с. 122-123; 164].

Як регулюючий орган Банк Італії має майже необмежений доступ до звітності банків і бази даних за всіма банківськими кредитами, навіть невеликого розміру. У той же час він тісно пов'язаний з групою компаній, домінуючих в італійському бізнесі, і є одним з найбільших інвесторів на фондовому ринку країни, що не виключає інсайдерської діяльності, оскільки банк має доступ до інформації, що впливає на ринкову кон'юнктуру, і встановлює відсоткові ставки. Існує вірогідність того, що участь Банку Італії в капіталі компаній може бути розцінена іншими інвесторами як офіційне схвалення При цьому повноваження регулюючих органів фондового ринку не поширюються на центральний банк [143, с. 255; 139. с. 123; 164].

За даними наглядового органу фондового ринку (Consobl Банк Італії володіє частками більше ніж 2% в 12-и компаніях, акції яких котируються на біржі, і. як наслідок, може значно вшивати на фінансові установи, які сам і регулює. Інтереси Банку Італії різносторонні. Він володіє 5% найбільшої страхової компанії "Женералі", близько 3% конгломерату ТРІ. контрольованого сім'єю Аньєлі, шо володіє "Фіатом". 6% компанії "Італгаз", 3% інженерної компанії "Сасіб" та ін. Інвестиції Банку Італії дозволяють йому опосередковано володіти власністю і в банківському секторі Центральний банк країни пояснює свої інвестиції в акції діюча причинами: 1) більше половини вкладень йде на потреби Пенсійного фонду службовців; 2) він тримає в акціях частину встановлених законом резервів [143, с. 255-256; 139, с. 123; 164].

З середини 70-х pp. XX ст. Банк Італії встановлює щорічні орієнтири щодо кредитних і грошових агрегатів у їх взаємодії. Ці дані публікуються в Економічному бюлетені Банку Італії. Щорічні орієнтири є частиною державного фінансового планування. У травні уряд публікує трирічний бюджетний прогноз, а восени міністр бюджету представляє парламенту макроекономічний прогної на майбутній рік. У підготовці обох документів центральний банк бере активну участь. Прогнози складають основу бюджету, який затверджується парламентом до кінця року [143. с. 252; 139. с. 121; 164].

Таким чином, Банк Італії є виконавчим інструментом у грошово- кредитній системі країни і є впливовою економічною установою в сфері державного регулювання її економіки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >