< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Гроші та кредит СРСР в період 1917-1945 pp.

Зміни у сфері грошового обігу на території колишнього СРСР розпочалися відразу після встановлення радянської влади. У грудні 1917 р. В. Ленін запропонував проект зміни грошового обігу і план примусового залучення в банк грошових нагромаджень населення та обміну грошових знаків, що перебували в обігу, на нові. Згідно ленінського проекту кожний громадянин повинен був подати декларацію про кількість наявних у нього грошей і одержати замість них нові, причому до певної норми гроші планувалося обмінювати карбованець за карбованець, а понад цю норму – у меншому розмірі. Як захід для підготовки до реформи передбачалося очистити грошовий обіг від різноманітних сурогатів грошей. Дану реформу передбачалося почати восени 1918 р., проте здійснити її не вдалося через громадянську війну та іноземну воєнну інтервенцію [25, с. 365; 228, с. 352; 89, с. 170].

Внаслідок встановлення радянської влади на початку 1919 р. кредитна система була фактично зруйнована. Більшовики здійснювали політику "воєнного комунізму, яка передбачала скасування товарно- грошових відносин і перехід до прямого товарообміну, а в цих умовах розвинута кредитна система була зайвою [205, с. 372].

Внаслідок Жовтневого перевороту 1917 р. більшовики захопили установу Державного банку в м. Петрограді, а відповідно до Декрету РНК РРФСР від 27.12.1917 р. "Про націоналізацію банків" банківська справа була проголошена державною монополією. Внаслідок цього всі приватні комерційні банки були об'єднані з Державним банком і було засновано єдиний Народний банк РРФСР [205, с. 372; 228, с. 261]. До нього перейшли всі активи і пасиви ліквідованих установ, були конфісковані готівкові гроші й коштовності, що зберігалися в сейфах. У своїй роботі Народний банк РРФСР керувався декретами і постановами Ради народних комісарів, наказами народного комісаріату фінансів, а також статутом, прийнятим ще у 1894 р. Основним завданням банку була емісія паперових грошей. Восени 1918 р. Народний банк РРФСР почав фінансувати народне господарство і провадити кошторисно-бюджетні заходи. І щоб уникнути дублювання функцій з урядом Радянської держави 19.01.1920 р. було прийнято Декрет РНК "Про ліквідацію Народного банку РРФСР" і передачу його активів та пасивів Центральному бюджетно- розрахунковому управлінню Наркомфіну [228, с. 262].

04.02.1919 р. було прийнято Декрет Ради народних комісарів, який передбачав емісію перших радянських паперових грошей – розрахункові знаки. Згодом з'явилися "розрахункові знаки РРФСР 1919 р." – "совзнаки"). Спершу вони друкувалися у м. Петрограді, а згодом – у містах Москві, Пензі, Пермі, Казані [205, с. 365-366; 228, с. 252]. Таким чином, "совзнак" вийшов на домінуючі позиції і залишався основною грошовою одиницею, недивлячись на надмірні емісії, що зменшували його купівельну спроможність.

У квітні 1919 р. Раднарком припинив діяльність функціонуючих в межах РРФСР іноземних банків. У результаті країна одержала своєрідний "єдиний банк" в особі Народного банку РРФСР, який основну увагу вимушений був приділяти організаційним питанням. Щодо виконання суто банківських операцій, то внаслідок інфляції, яка посилилася ще більше через політику "військового комунізму", Народний банк РРФСР не встиг як слід розвернути свою діяльність. До кінця 1919 р. він фактично припинив здійснювати свої операції, а 19.01.1920 р. – був скасований [143, с. 278-279].

В ході громадянської війни виявилася неспроможність політики "військового комунізму" і на початку 1921 р. було оголошено про перехід до нової економічної політики (непу), включаючи заміну продрозверстки продподатком, після введення якого селянинові надавалося право після сплати натурального податку вільно реалізовувати на ринку залишки сільськогосподарських продуктів. Практично це означало необхідність відновлення товарно-грошових відносин, створення ринку, зміцнення рубля, а також відтворення банківської системи [228, с. 253; 89, с. 170-171; 143, с. 279].

В нових умовах слід було налагодити випуск грошей, що вимагало організації емісійного центру. Так 16.11.1921 р. Декретом ВЦВК було засновано Державний банк РРФСР (у липні 1923 р. перетворено у Державний банк СРСР). Його основними завданнями були кредитування промисловості, сільського господарства, організація товарообігу та впорядкування грошового обігу. У листопаді 1921 р. Державний банк отримав монопольне право на проведення валютних операцій. Після заснування Державного банку РРФСР у великих містах почали виникати його контори та відділення. 1 станом на 01.04.1922 р. функціонувало уже 45 відділень банку. В період 1922–1925 pp. засновувалися галузеві і територіальні спеціальні банки, місцеві кредитні установи, установи кредитної кооперації та ощадні каси [205, с. 373; 228, с. 262; 89, с. 175]. Засновувалися акціонерні банки СРСР також і за кордоном.Так, Московський народний банк і Ейробанк, засновані в 1919 і 1921 р., мали відділення у містах Лондоні і Парижі, згодом у Цюриху, Франкфурті-на-Майні, Відні, Люксембурзі [89, с. 178].

З переходом до непу потреба в грошах значно зросла, що вимагало значного збільшення емісії. Величезна інфляція у ході нових змін в країні вимагала нових номіналів. Так, було випущено розрахункові знаки в 100; 250; 500; 1000; 5000; 10000; 25000; 100000 руб. та "Зобов'язання РРФСР", номінальною вартістю 1; 5; 10 млн. руб. Згодом відповідно до Декрету РНК РРФСР від 01.11.1921 р. радянський уряд випустив нові гроші – державні грошові знаки 1922 р. [205, с. 366; 228, с. 253].

На 1922 р. припав також початок створення комерційних банків, які повинні були проводити кредитування різних галузей народного господарства, і товариств взаємного кредиту з метою об'єднання приватних підприємців. Так, 08.10.1922 р. для сприяння розвитку промисловості, транспорту, зовнішньої та внутрішньої торгівлі було засновано Промисловий банк у формі акціонерного товариства, який у 1924 р. дістав назву Торгово-промисловий банк СРСР. Наприкінці 1922 р. виникло акціонерне товариство "Електрокредит" (у 1924 р. реорганізоване в Акціонерний банк з електрифікації), діяльність якого була здебільшого зосереджена на кредитуванні будівництва електростанцій на селі і сприяла розвиткові електропромисловості та електропостачання. Для розвитку зовнішньоторговельних операцій цього ж року було засновано акціонерний Російський комерційний банк з участю шведського капіталу (в 1924 р. уряд викупив усі акції шведського капіталу і перетворив його в Банк для зовнішньої торгівлі), а для розвитку споживчої кооперації на пайовій основі – Банк споживчої кооперації (перетворений у 1923 р. на Всеросійський кооперативний банк). З 24.01.1922 р. почали засновуватися спеціальні установи сільськогосподарського кредиту – кредитні і кредитно- ощадні кооперативні товариства. Крім того, у період 1923-1925 pp. були організовані республіканські банки сільськогосподарського кредиту РРФСР. Проте, величезна кооперація не відповідала політиці Радянського уряду, який з 1928 р. розпочав процес колективізації. Ліквідація кооперативів призвела до припинення діяльності їх фінансового центру – Всекобанку. Його філії було ліквідовано на початку 1930 р. під час проведення кредитної реформи. З 26.12.1922 р. розпочали діяльність державні ощадні каси, які розміщували облігації державних позик, залучали вклади, розмір яких не був вражаючим через постійне знецінення "совзнаків". Також для сприяння відновленню і розвитку комунального та житлового будівництва з 1923 р. було засновано комунальні банки і з часом на території СРСР їх налічувалося 45 од., які у 1925 р. отримали свій фінансовий центр – Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва. Якщо місцеві комунальні банки надавали переважно короткострокові кредити, то Цекомбанк провадив довгострокове кредитування будівництва [205, с. 373-374; 228, с. 265-266; 89, с. 176]. Кредитування сільського господарства від 1924 р. здійснювалося Центральним сільськогосподарським банком, який об'єднав республіканські банки і товариства сільськогосподарського кредиту [205, с. 374; 228, с. 265].

У період 1922-1923 pp. було проведено дві деномінації; при першій – 1 руб. дорівнював 10 тис. руб. і було випущено нові Зобов'язання РРФСР в 5000; 10000; 25000 руб.; при другій – грошова одиниця зразка 1923 р. дорівнювала 100 грошовим одиницям зразка 1922 р., було випущено нові державні грошові знаки РРФСР. При цьому всі старі гроші вилучалися з обігу, що було нововведенням для соціалістичної грошової системи [205, с. 366-367; 228, с. 253-254; 89, с. 171].

З метою введення в обіг твердої валюти Державний банк РСФРР відповідно до Декрету РНК від 11.11.1922 р. "Про надання Державному банку права випуску банківських білетів" випустив в обіг червінці, які забезпечувалися золотом, платиною, сріблом, іноземною валютою та дефіцитними товарами. Спершу вони використовувалися лише для сплати державних зборів і платежів. Населення сприймало їх як цінні папери. Лише влітку 1923 р. ними почали виплачувати заробітну плату. Крім того, розпочався випуск золотих монет, які за вагою і вмістом коштовного металу відповідали дореволюційним червінцям. Вони карбувалися на Монетному дворі в м. Петрограді [205, с. 366; 228, с. 253-254; 89, с. 171].

Наприкінці 1922 р. було створено СРСР і основним емісійним центром цієї країни став Державний банк СРСР. Були емітовані державні грошові знаки СРСР номіналом в 5000; 10000; 25000 руб. [205, с. 367; 228, с. 253; 89, с. 171].

З метою вилучення з обігу совзнаків 1924 р. було випущено транспортні сертифікати, які виконували роль своєрідних квитанцій, обов'язкових для приймання лише в касах залізничного і водного транспорту. Але оскільки населення їх широко використовувало, то вже в січні 1924 р. вони прирівнялися до грошей [228, с. 253].

На початку 1924 р. основною валютою СРСР став червінець, тоді як на совзнаки припадало лише 10% грошового обороту. Грошова реформа завершилася Декретами ВЦВК і СНК СРСР від 5 лютого й 22 лютого 1924 р., відповідно з якими в обіг було випущено державні казначейські білети СРСР в 1; 3; 5 руб. З 15.02.1924 р. емісія совзнаків припинилася. У листопада 1924 р. були випущені також "Платіжні зобов'язання" Центральної каси Наркомфіну РРФСР. Вони теж заступили гроші і приймалися за курсом червінця [228, с. 253]. Було заборонено будь-які міські та приватні емісії. Розміри емісії казначейських білетів суворо обмежувалися. Встановлювався твердий курс: 1 червінець дорівнював 10 руб. Також було випущено нові розмінні срібні та мідні монети [205, с. 367-368; 228, с. 254-255; 89, с. 171]. Введення нової валюти значно оздоровило господарсько- фінансову діяльність. До кінця 30-х pp. XX ст. було випущено декілька видів Державних казначейських білетів СРСР та білетів Державного банку СРСР [205, с. 368].

У 1925 р. монопольне право емісії грошей на території СРСР перейшло до Державного банку, що передбачало злиття касового апарату останнього з касовим апаратом Наркомфіну. Так було створено єдину грошову систему, яка містила банківські та розмінні монети однакової платіжної сили [228, с. 255].

До жовтня 1925 р. у країні налічувалося 1211 банківських установ (без кредитних кооперативів). З них на частку спецбанків припадало 62% від загальної сукупності банківських установ, тоді як на Держбанк – 38%. Таким чином, на той період ідея "єдиного банку" виявилася забутою. Поряд із Держбанком СРСР виникали спеціалізовані банки, які за функціями, що вони виконували, виявилися комерційними. Необхідність у такій структурі банківської системи була зумовлена особливостями ринкових відносин періоду непу [143, с. 279].

Проте у другій половині 1920-х pp. у зв'язку з відмовою від непу і переходом до формування командно-адміністративної системи управління економікою ідея "єдиного банку" знову реанімувалася. Але на даному етапі вона реалізовувалася уже з іншою метою, ніж у післяреволюційний період: не для створення передумов переходу до безгрошових відносин, а для централізації управління економікою командно-адміністративними методами. Новий варіант "єдиного банку" вимагав перш за все корінної перебудови системи спеціалізованих банків, які функціонували в період непу. Ця реформа була проведена в період з 1927 р. по 1932 р. 15.06.1927 р. було прийнято Закон СРСР "Про принципи побудови кредитної системи", яким передбачалося обмеження сфери діяльності спеціалізованих банків і посилення централізованого керівництва ними з боку Держбанку СРСР [4, с. 279-280]. У 1929 р. було прийнято його статут, за яким центральний банк СРСР мав регулювати грошовий обіг і провадити короткострокове кредитування [228, с. 264].

01.04.1930 р. в країні розпочалася реформа, яка передбачала ліквідацію комерційного кредиту і цілковиту заміну його прямим банківським кредитуванням, запровадження принципів повернення, строковості, планово-цільового характеру банківського кредитування, забезпеченість матеріальними цінностями виданих кредитів, запровадження нових раціональних форм безготівкових розрахунків через банки, концентрацію короткострокового кредитування і платіжного обороту в Державному банку, суворе розмежування функцій між Державним банком і банками довгострокового кредитування та фінансування капіталовкладень [205, с. 265; 89, с. 176-177]. Кредитну реформу завершила Постанова уряду від 05.05.1932 р., відповідно до якої було організовано чотири спеціальні всесоюзних банки для фінансування і кредитування капіталовкладень, які підпорядковувалися Народному комісаріату фінансів СРСР [205, с. 375; 89, с. 177]; Банк фінансування капітального будівництва промисловості і електрогосподарства (перетворений з Банку довгострокового кредитування промисловості і електрогосподарства); Банк фінансування соціалістичного землеробства (організований замість численній кредитних товариств і республіканських сільськогосподарських банків); Банк фінансування капітального будівництва кооперації (заснований на базі Всеросійського кооперативного банку) та Банк фінансування комунального і житлового будівництва.

У той час, коли червінці досить високо котирувалися на світових біржах, у країні знову запанувала інфляція. Було введено карткову систему, яку скасували аж у 1934 р. Тоді було проведено два випуски нових казначейських білетів. У 1936 р. вперше було встановлено валютний курс рубля на основі американського долара (1 дол. США = 5,30 руб.). У 1937-1938 pp. на честь 20-річчя Жовтневої революції була проведена поступова заміна всіх радянських грошей на нові: білети Державного банку в 1; 3; 5 і 10 червінців та Державні казначейські білети в 1; 3; 5 руб. зразка 1938 р. [205, с. 368; 228, с. 255].

У роки війни в СРСР для обмеження розміру бюджетного дефіциту було запроваджено систему нормованого постачання й відпуску промислових і продовольчих товарів населенню за картками із збереженням твердих довоєнних державних цін. Було збільшено податкові платежі до бюджету насамперед за рахунок підвищення прибуткового податку на 100% та ін. [89, с. 171; 132].

Протягом 1941-1945 pp. в країні зберігалося централізоване державне управління кредитною системою і всіма її ланками та видами операцій без зміни основних принципів кредитування. Важливі завдання під час війни виконували ощадні каси, які забезпечували обслуговування населення, зокрема виплачували вклади за ощадними книжками робітникам, евакуйованим з районів воєнних дій, продовжували залучати нові вклади, розміщували серед населення облігації державних позик, білети грошово-речової лотереї [89, с. 177]. Крім того, було створено спеціальні суспільні грошові фонди (Фонд оборони і Фонд Радянської Армії), випускалися спеціальні воєнні позики; у діючій армії засновувалися мережі польових кас Держбанку [89, с. 171].

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >