< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА УГОРЩИНИ

Історія розвитку угорської грошово-кредитної системи

На початку XIX ст. Угорщина перебувала під владою династії Габсбургів. Центральні функції грошово-кредитної імперії виконував Австрійський національний банк, який був заснований патентом імператора 01.06.1816 р. Це було зумовлено необхідністю створення незалежного банкіра уряду для подолання інфляційних процесів, викликаних Наполеонівськими війнами [143, с. 348].

Однак, під час революції і війни за незалежність у період 1848- 1849 pp. виконання функцій центрального банку угорським урядом було покладено на угорський комерційний банк Пешта.

У 1862 р. для регулювання відносин між державою і центральним банком було прийнято Банківський акт, згідно з яким Австрійський національний банк став більш незалежним, ніж Банк Пруссії та Банк Франції. І ця належність проіснувала до 30.09.1878 р., коли було засновано Австро-Угорський банк.

Організаційна структура Австро-Угорського банку була комплексною. Менеджмент банку було розділено на виконавчу гілку і гілку, що відповідає за ухвалення рішень. У межах другої гілки централізовано існувала Верховна рада, керівник і комітети Верховної ради. Також було дві ради директорів. Верховна рада здійснювала загальні наглядові функції усередині операційної діяльності банку. Кожна країна вибирала по 2 представники у Верховну раду, які також були членами Ради директорів. Представники Ради директорів і навіть контролери з уряду брали участь у засіданні Верховної ради [143, с. 348].

Під час становлення Австро-Угорського банку грошова система існувала на основі срібного стандарту, але після 1878 р. як і інші європейські країни Австро-Угорщина перейшла на золотий стандарт. Крім того, видобуток срібла зростав, що стало причиною зменшення ціни на даний метал. Австро-Угорщина не стала винятком [143, с. 348].

Процес становлення на території Угорщини центрального банку як банку банків завершився у 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна. З того часу почалися виплати за урядовими позиками. Принципи покриття золотої валюти було поступово пом'якшено. Австро-Угорський банк приймав облігації із забезпеченням до 75% їх номіналу, таким чином фінансуючи військові витрати уряду. Тривале падіння обмінного курсу крони і виснаження запасів дорогоцінних металів змусило 01.02.1916 р. на основі досвіду аналогічного інституту в Німеччини (тільки на місяць пізніше) створити Іноземний обмінний центр. Під час війни в країні пройшла хвиля революцій, в ході яких держава розділилася на безліч дрібних країн, кожна з яких створила свою валюту. Економіка Угорщини опинилася у скрутному становищі. Рівень інвестицій різко впав, були виснажені валютні запаси, зросла інфляція, оскільки військові витрати фінансувалися неврегульованою емісією [143, с. 348-349]. У вересні 1919 р. Австро- Угорський банк було ліквідовано і функції та обов'язки центрального банку взяв на себе Королівський Угорський державний банк, який було засновано 11.07.1921 р. Даний інститут був покликаний підготувати перехід від системи "крони" до нової валютної системи.

У лютому 1924 р. Європейський комітет розвитку прийняв угорську програму реорганізації, згідно якої були визначені підстава і генеральні причини діяльності центрального банку Угорщини. І 24.06.1924 р. у формі компанії з обмеженою відповідальністю розпочав свою діяльність перший незалежний угорський центральний банк – Національний банк Угорщини [180]. Цього ж дня було опубліковано баланс банку. Держава стала найбільшим власником даного банку і володіла 39,5% акцій. Власниками стали також фінансові установи Будапешта, а також австрійські, швейцарські, німецькі, румунські і чехословацькі фінансові компанії [143, с. 349]. Національний банк Угорщини взяв на себе функції управління системою національних рахунків і обслуговування національного боргу. Через свої процентні ставки і кредитну політику він контролював рух кредитів у країні та їх вплив на діяльність фінансово-кредитної системи. Він був акціонером і активним членом Банку міжнародних розрахунків з дня заснування цієї установи у 1930 р.

Угорщину, як і багато інших держав, у результаті значних втрат у період першої світової війни, охопила інфляція. Це змусило Національний банк Угорщини здійснити у 1925 р. грошову реформу, у ході якої старі угорські крони було замінено на нову валюту за курсом 12500:1. В цілому інфляцію вдалося стабілізувати, а у квітні 1925 р. було введено золотий стандарт і нову валюту "пенге", яка була офіційно представлена в листопаді 1925 р., але введена в обіг лише 27.12.1926 р. [101, с. 470].

Фінансова криза, викликана всесвітньою економічною депресією в 1929 р., досягла Угорщини в липні 1931 р. З цього часу аж до початку 1990-х pp. Національний банк Угорщини був органом, що відповідав за депозити в іноземній валюті, здійснював свою діяльність як центральний банк з певними обов'язками і повноваженнями у сфері економічної політики. Але, незважаючи на зусилля Національного банку Угорщини, під час Другої світової війни національна валюта пенге стала жертвою інфляції [180].

У воєнізованій економіці Угорщини, проголошеній у 1938 р., було збільшено друк банкнот та відбулося зростання національного боргу. З метою фінансування бюджету, незалежність центрального банку була обмежена і він був зобов'язаний фінансувати військові цілі країни. Кредитування також здійснювалося комерційними банками, які видавали короткострокові позики під гарантію центробанку. Це стало причиною виникнення у 1944 р. гіперінфляції [143, с. 349].

Після закінчення Другої світової війни (31.08.1945 р.) курс дол. США до пенге становив 1320. На той момент в обігу перебували банкноти номіналом в 5, 10, 20, 50, 100, 500, 1000, 10000 пенге. Проте уряд країни, перебуваючи у важких післявоєнних умовах, випустив інфляцію з-під контролю і до кінця жовтня 1945 р. пенге знецінився до 8200, а до кінця цього року – до 128 тис. за дол. США. Старі банкноти втратили вартість і довелося вводити нові – 100 тис., 1 млн. та 10 млн. [101, с. 470].

З січня 1946 р. з метою стабілізації ситуації в обіг була введена ерзац-валютна одиниця "адопенге" (податкове пенге). Вона спочатку прирівнювалася до пенге, але використовувалося тільки банками та урядом в якості більш стабільної одиниці розрахунку. Але це допомогло лише тимчасово. Адопенге спочатку стало рости до дол. США і через 3 місяці, в кінці березня, дол. США оцінювався в 1750 тис. пенге, а це приблизно 40 тис. адопенге – тобто адопенге з початку року зросла приблизно утричі.

Однак у квітні цього року відбувся обвал обох валют. І до 1 травня дол. США коштував 59 млрд, пенге або 94 млн. адопенге. В обіг було введено купюри в 100 млн. і 1 млрд, пенге. Згодом з метою зменшення кількості нулів на купюрах мільйон пенге було перейменовано у 1 мілпенге і випущено 10 тис., 100 тис. і 1 млн. мілпенге (тобто 1 трлн. пенге). Інфляція до того часу досягла приблизно 400% на добу, тобто ціни щоденно зростали у 5 разів і купюри знецінювалися миттєво. Тому в травні в обігу з'явилися і купюри в 10 млн., 100 млн. і 1 млрд, мілпенге. В кінці травня купюра в 1 млрд, мілпенге (1 квадрильйон пенге) коштувала 2,4 цента США [101,с. 471].

Після гіперінфляції у період 1945-1946 pp. важливим кроком у процесі післявоєнної стабілізації економіки країни було введення Національним банком Угорщини 01.08.1946 р. нової національної валюти форинта, який залишався стабільним до 1980-х pp. (форинт прийшов на заміну пенге за курсом 1 форинт = 4×1029 пенге). Загалом назва валюти походить від міста Флоренція, де з 1252 р. чеканилися золоті монети, котрі носили назву "золотий флорин". В Угорщині флорентинус (пізніше форинт), що також базувався на золоті, використовувався як валюта з 1325 р. під час правління Карла Роберта та в інших країнах за його прикладом [101, с. 471].

Процес введення форинта контролювався Угорською Комуністичною партією, члени якої посідали відповідні посади у міністерстві, а успіх форинта використовувався для досягнення політичних цілей, зокрема захоплення державної влади комуністами у 1948-1949 pp. [180].

При введенні нової валюти розпочався випуск банкнот номіналом 10 та 100 форинтів, монет номіналом 2, 10 та 20 філерів та 1, 2, 5 форинтів. Нова серія якісніших банкнот (10, 20 та 100 форинтів) була введена у 1947-1948 pp. У 1953 р. додалися 50 форинтів, у 1970 – 500, у 1983 р. – 1000 та у 1991 р. – 5000. Щодо монет, то срібна монета в 5 форинтів перебувала в обігу до 1947 р., а потім була знята з виробництва. У 1948 р. в обіг було випущено монети в 5 та 50 філлерів, а у 1967 р. відновлено 5-форинтову монету. Далі в обігу з'явилися монети в 10(1971 р.) та 20 форинтів (1982 р.) [180].

Форинт залишався стабільним протягом 30-и років, але почав знецінюватися з втратою соціалістичною системою економіки своєї конкурентоспроможності у 1970-80-х pp. Після демократичних змін у 1989-1990 pp. щорічна інфляція форинта становила приблизно 35% три роки поспіль, але серйозні ринкові реформи допомогли стабілізувати валюту. З 2000 р. порівняно висока вартість національної валюти (особливо в порівнянні з падаючим курсом дол. США та, певного мірою, з євро) стримувала промисловість Угорщини, що була чітко орієнтована на експорт від іноземних суперників з менш цінними валютами.

Щодо страхового сектору Угорщини, то його правова основа регулювання до 1945 р. базувалася на класичному німецькому праві з певними особливостями. Страхове право, що регулювало майнові відносини, вперше було введено у 1875 р. шляхом впровадження торгівельного Закону, яке наслідувало німецьким та австрійським традиціям. Таке соціальне страхове право регулювали нормативні документи, видані на базі Закону VIII 1923 р. [17, с. 257].

Друга Світова війна та гіперінфляційні процеси знищили економічні основи страхування та знецінила в повній мірі майно страхових організацій. Внаслідок націоналізації у 1947 р. великих банків афільовані з ними страхові компанії також перейшли у власність держави. У 1949 р. було засновано Державну Страхову Компанію (Allami Biztosito), внаслідок чого поступово припинили своє існування приватні страхові компанії [17, с. 257]. Загалом кредитну систему країни було реструктуризовано: комерційні банки та ощадні банки було ліквідовано, а банківська система була скорочена до одного рівня системи [180].

В умовах централізованої командної економіки Національний банк Угорщини фактично став абсолютно новою організацією під контролем Міністерства фінансів. Йому були надані ексклюзивні права контролювати фінансову діяльність заводів і фабрик, які становили до 80% ВВП. Всі компанії були зобов'язані проводити всі рахунки через персональний рахунок у центральний банк країни. У межах однорівневої банківської системи також були створені Інвестиційний банк, Кооперативний кредитний інститут, Національний Ощадбанк і Банк іноземної торгівлі. У першу п'ятирічку (1950-1954 pp.) Національний банк Угорщини за допомогою адміністративних інструментів грошово-кредитної політики повинен був підтримувати інвестиції, посилену програму розвитку Холодної війни та реорганізувати сільське господарство [143, с. 350].

У 1949 р., згідно з Конституцією, Національний банк Угорщини повернув собі статус акціонерного товариства, проте акції розмішувалися під контролем держави, а з 1950 р. – право на ліцензування зарубіжних обмінно-валютних операцій. У подальшому процес економічних реформ у країні надавав все більше прав і незалежності центральному банку країни [143, с. 351].

Страхова справа в 60-х pp. XX ст. характеризувалася квазістрахуванням: Державна Страхова Компанія перебувала у повній залежності від Державного бюджету Угорщини – прибутки та збитки в повній мірі належали бюджету. Це був період розвитку масових видів страхування, що характеризувалися своєю дешевизною, при формуванні тарифів на які не було враховано ринкові умови. Спочатку за діяльністю Державної Страхової Компанії наглядала Комісія страхового нагляду Міністерства фінансів Угорщини, потім, після 1968 р. – фінансове управління та Головне управління економіки та бюджету Угорщини [143, с. 257-258].

З січня 1972 р. Національний банк Угорщини став відповідальним за фінансування інвестицій і поточної діяльності організацій. Була введена заборона на фінансування інвестиційних проектів з бюджету. З 1980 р. економіка країни повинна була пристосовуватися до зовнішнього економічного простору. У той період ВВП Угорщини було приблизно еквівалентний 20 млрд. дол. США [101, с. 474].

Коли в 1980-х pp. почали активно розвиватися ринкові відносини, стало зрозуміло, що необхідна трансформація кредитної системи країни. І у грудні 1984 р. ЦК УРРП декларувала резолюцію, що дала початок підготовці до переходу на дворівневу банківську систему. Офіційно перехід було затверджено 01.01.1987 р. і з того часу Національний банк Угорщини почав виконувати функції банку банків і держави, а його діяльність контролювалася президентом Ради Міністрів. Крім того, до функцій центрального банку додалися функції регулювання діяльності комерційних банків, а основними інструментами грошово-кредитної політики стали економічні ринкові [143, с. 351].

До 1986 р. в Угорщині, не враховуючи кількох товариств взаємного страхування, існувала державна монополія в сфері страхування. Юридичні питання щодо укладання страхового договору були зазначені в Цивільному кодексі 1959 р. й існують і понині [17, с. 257].

Реформа страхової сфери наслідувала реформу банківської системи таким чином, що з січня 1987 р. з Державної Страхової Компанії відділилася компанія Hungaria Biztosito, що була заснована для проведення загальних видів страхування. Створення цієї компанії ще не означало формування страхового ринку. Обидві страхові компанії завдяки роз'єднанню сфер дії та впливу, різній управлінській структурі, фактично, здійснювали діяльність в умовах дуополії [17, с. 257-258].

Теоретична децентралізація страхової справи в окремий інститут в січні 1987 р. заснувала Державну комісію зі страхового нагляду. Законом II. 1979 р. "Про державні фінанси" та Рішенням Уряду 56/1986 (XII. 10) "Про Державний страховий нагляд" було створено організаційну базу страхування. Згідно цих норм страхову діяльність могла проводити лише страхова організація, заснована у формі акціонерного товариства, взаємного товариства та кооперативу. Участь іноземного капіталу в них була можлива лише за згодою уряду країни [17, с. 257-258].

У кінці 1980-х pp. розпочалася стагнація ВВП Угорщини, а протягом перехідного періоду 90-х pp. в економіці країни обсяг ВВП став зменшуватися. У 1991 р. ВВП було на 11,9% нижчим рівня 1990 р. Надалі ВВП країни зростало.

Крім того, перехід країни до ринкової економіки знецінив форинт, а темп інфляції у 1991 р. досяг рівня 35%. З 2001 р. інфляція становила менше 10%, а форинт було оголошено конвертованою валютою.

У цей період урядом Угорщини були прийняті деякі важливі економічні заходи, однак головні реформи розпочалися з 1995 р.: інвестування в угорську економіку у 1995 р. становили понад 4 млрд, дол. США, у 1996 р. і 1997 р. – по 3,6 млрд. дол. США.

У жовтні 1991 р. було прийнято Закон "Про Національний банк Угорщини", згідно якого було відновлено незалежність банку і ряд його обов'язків. Кредитна система вийшла з кризи, проте поспішність і невибірковість процедури вкрай негативно позначилися на функціонуванні банків: було створено прецедент і вони зрозуміли, що держава завжди прийде на допомогу. Ефективними ліками стала жорстка конкуренція з іноземними банками. Уряд вирішив зробити банківський сектор відкритим і частка контрольованих іноземцями національних банківських активів до 1995 р. зросла до 25% (з кожним роком вона постійно зростала), що є значним відсотком не лише для Східної Європи, але і для латиноамериканських країн [180; 143, с. 351]. Також при створенні дворівневої кредитної системи в Угорщині у 1987 р. не було створено окремого органу нагляду – функції нагляду за фінансово-кредитною сферою виконував відповідний департамент у структурі Міністерства фінансів Угорщини. Створення відокремленої установи з нагляду за банківською сферою відбулося у 1991 р. внаслідок прийняття Закону LXIX "Про фінансові установи та фінансову діяльність" – Державної Банківської комісії. На момент заснування комісія нараховувала 30-40 чоловік, й, внаслідок обмеженої кількості працівників, не змогла виконувати свої функції на повну [17, с. 255-256; 281].

Започатковані в середині 1990-х pp. банківські кризи призвели до посилення дискусій з приводу існування універсальної банківської системи: чи слід залишити діючу на той час англосаксонську систему, в якій банки можуть проводити лише спеціалізовану діяльність? Остаточне рішення було підкріплене тим, що банки можуть повніше обслужити своїх клієнтів, якщо надаватимуть одночасно як банківські послуги, так і послуги інвестиційного характеру. Звичайно, при прийнятті урядом даного рішення було враховано те, що на середину 90-х pp. всі діючі на території Угорщини інвестиційні фонди і установи спільного інвестування були власністю комерційних банків. У зв'язку з цим, перехід на універсальну банківську систему означав лише те, що банківські установи отримали дозвіл на приєднання наведених вище інвестиційних компаній, а також дозволяв банкам самостійно надавати послуги інвестиційного характеру. Внаслідок прийняття відповідного закону у 1997 р. банкам було дозволено торгувати державними цінними паперами, власними емітованими цінними паперами та цінними паперами обмеженого обігу, а з 1999 р. – після завершення перехідного дворічного періоду, здійснювати торговельні операції з будь-якими цінними паперами [17, с. 256; 281].

Перший етап реформування банківського сектору Угорщини розпочався у 1987 р. шляхом визначення статусу центрального банку та формування системи комерційних банків. У країні було створено 40 банків, серед яких переважали державні. Зростання кількості банків супроводжувалося нагромадженням проблем щодо підбору кваліфікованих кадрів, наявності пропонованих банківських послуг, капіталізації банків тощо. Зокрема, в 1990 р. 11,5% усіх коштів на балансах банків було оцінено як сумнівні, а в 1993 р. сумнівні борги за кредитами складали до 30% сумарного кредитного портфелю [51].

З 1994 р. в країні було розпочато другий етап реформування банківського сектору: проведено санацію кризових банків і розпочато приватизацію з орієнтацією на іноземних інвесторів; проведено систему заходів щодо скорочення питомої ваги проблемних кредитів [51]. Одним зі способів скорочення прострочених кредитів у балансах банків був обмін боргів на державні облігації. В кінці 1992 р. серед банків з нормативом достатності капіталу 7% були розміщені державні довгострокові облігації (20-річні) в обмін на незабезпечені банківські кредити. Держава купила за 50% балансової вартості безнадійні борги до 31.12.1991 р., за 80% вартості – борги станом на 15.12.1992 р. і за 100% вартості – борги реорганізованих і приватизованих підприємств. В операції брали участь 14 банків і загальна вартість угод склала 98,4 млрд, форинтів. Держава, в свою чергу, продала частину "поганих" кредитів з дисконтом Угорському банку розвитку. Ще одним способом вирішення проблем простроченої заборгованості, який використовувався в 1993-1994 pp., було проведення масштабної рекапіталізації банків, яка здійснювалася шляхом збільшення капіталу банків (додаткові емісії акцій) і викупу державою частини випущених акцій. Як наслідок, співвідношення капіталу з активами банку в 4 великих державних банках було доведено до 8% [51; 53].

Приватизація державних банків здійснювалась шляхом проведення тендерів на продаж великих пакетів акцій іноземним інвесторам. Протягом 1995-2000 pp. у країні було продано 10 державних банків, у яких попередньо було здійснено санацію. Частка іноземного капіталу в банківському секторі зросла від 12% в 1994 р. до 62% в 1998 р., а частка державної власності, навпаки, зменшилась від 68% до 21% за той же період. На початок 2000 р. питома вага зарубіжних інвесторів у банківському капіталі зросла до 65% [51; 128].

Починаючи з 1999 р., банки в Угорщині отримали право самостійно проводити операції з усіма видами цінних паперів та надавати інвестиційні послуги без посередництва брокерських фірм [157]. Тобто банківська діяльність стала універсалізованою. Але перехід на універсальну банківську систему вимагав докорінних змін у структурі органів нагляду. І відповідно до цього у 1997 р. було об'єднано Державну Банківську комісію з Державною комісією з цінних паперів та фондових ринків. Цей об'єднаний орган отримав назву Державної комісії з грошей та капіталів. Вже тоді виникла думка щодо приєднання до новоствореного органу й Комісії зі страхового нагляду. Але у 1997 р. Державна комісія зі страхового нагляду була випущена з процесу об'єднання [17, с. 256; 281]. Проте у грудні 1999 р. Парламентом Угорщини було прийнято Закон CXXIV "Про Державний орган нагляду за фінансовими установами" (Penzijgyi Szervezetek Allami Feliigyelete), в якому було зафіксовано злиття 3-х (враховуючи об'єднання 1997 р. – чотирьох) органів нагляду [281]. Таким чином, 01.04.2000 р. внаслідок об'єднання Державної комісії з грошей та капіталів, Державної комісії зі страхового нагляду та Державної комісії ощадних кас було створено Державний Орган нагляду за фінансовими ринками (PSZAF). Основна причина злиття різних інститутів нагляду полягала в тому, що в сучасних умовах все більшої уваги потребували ті фінансові групи, члени якої одночасно проводили діяльність чи надавали послуги у різних сегментах фінансового ринку [17, с. 25; 281].

У 1992 р. в обіг було випущено нову серію монет. До неї увійшли монети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та (дещо інша, з 50%-м вмістом срібла) 200 форинтів. В тому ж році припинився випуск монет в 2 та 5 філерів, а до 1999 р. всі філери були вилучені з обігу. З 1996 р. на заміну 100-форинтової монети була випущена нова, біметалічна. Причиною було те, що попередня вважалася завеликою та неприглядною і її було легко сплутати з двадцяткою.

У період між 1997 р. та 2001 р. з'явилася нова серія банкнот з переробленим дизайном вартістю 200, 500, 1000, 2000, 5000, 10000 та 20000 форинтів.

Срібні монети в 200 форинтів припинили випускатися в 1998 р., оскільки їх номінальна вартість стала низькою в порівнянні з вартістю матеріалу. Монети ж номіналом 1 та 2 форинти знаходилися в обігу до 29.02.2008 р., а 15.06.2009 р. замість відповідної банкноти з'явилася нова монета в 200 форинтів, виготовлена зі сплаву різних металів [101, с. 479].

02.05.2001 р. Національний банк Угорщини оголосив про розширення валютного коридору. Після цього "плавна девальвація" форинта в Угорщині втратила своє значення, оскільки її 0,2%-й рівень був мінімальним до 30%-го коливання форинта. "Плавна девальвація" форинта була затверджена 16.03.1995 р. як основний елемент пакета економічної стабільності (пакет міністра фінансів Угорщини Бокроша). Її метою були вплив на інфляційні процеси та формування передбачуваних фінансових умов діяльності. Сутністю такого планування було попереднє оголошення помісячного графіка рівня знецінення національної валюти. Таким чином, у 2001 р. уряд та Національний банк Угорщини прийняли рішення про вибір режиму обмінного курсу і, починаючи з 26.02.2008 р., курс форинта був вільно плаваючим по відношенню до євро в якості базової валюти.

На сучасному етапі головним пріоритетом Угорщини є її повномасштабне інтегрування до Євросоюзу. Для цього їй необхідно зберігати стабільний курс національної валюти і тримати рівень інфляції та бюджетного дефіциту у встановлених рамках.

Загалом керівництво країни вважає членство Угорщини в ЄС головним інструментом стабільного розвитку держави. Угорщина послідовно підтримує всі ініціативи та програми Європейського Союзу, бере участь у поглибленні європейських інтеграційних процесів, долучаючись до реформування грошово-кредитного сектора, зміцнення його безпеки, а також переймаючи досвід у східних партнерів ЄС щодо ефективної реалізації грошово-кредитної політики.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >