< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Оксид вуглецю СО

Оксид вуглецю – це безбарвний, без запаху газ, що утворюється за неповним згорянням палива. Автомобілі утворюють 95 % цього газу у містах. Ще одним джерелом СО є пожежі. Цей газ проникає через легені до кровоносних судин, де зв'язується з гемоглобіном, який постачає кисень клітинам. Отже, оксид вуглецю зменшує кількість кисню, який досягає органів та тканин. Особливо чутливі до СО люди, які страждають від серцевих та респіраторних захворювань (наприклад, ангіни). Високі концентрації СО призводять до порушення зору.

Діоксид азоту NO2

Оксиди азоту (NOx), особливо діоксид азоту, виникають під час високотемпературного згоряння, яке може супроводжуватися появою бурої імли над містом. Діоксид азоту за звичайних умов являє собою газову суміш бурого кольору з задушливим запахом.

Можливі джерела надходження діоксиду азоту в атмосферне повітря – виробництво електроенергії, газу та води, переробна промисловість, металургія та оброблення металу, викиди автотранспорту.

Викиди азоту в атмосферу, їх перетворення у нітрати та азотну кислоту призводять до виникнення кислотних дощів.

Діоксид азоту дисоціює під час опромінювання короткохвильовим сонячним випромінюванням; серія фотохімічних реакцій призводить до формування потужного окислювача – озону.

Діоксид азоту дуже отруйний. Вдихання його викликає сильне подразнення дихальних органів. Доведено, що короткочасна дія NO2 в діапазоні від 30 хв до 24 год викликає запалювальні процеси у здорової людини та підсилення респіраторних симптомів у людей, хворих на астму.

Частинки

Частинки РМ (від англ, particulate matter) _ це окремі порції твердої, рідкої або газоподібної речовини, розміри яких перевищують 1 нм.

Частинки РМ2,5 розмірами меншими ніж 2,5 мкм можна побачити лише в електронному мікроскопі. Ці частинки є продуктами вихлопних газів, заводів, згоряння деревини, лісових пожеж.

Частинки РМ10 розмірами від 2,5 до 10 мкм можуть виникати під час руху транспорту на дорогах.

Атмосферні частинки викликають небезпечні серцеві та респіраторні захворювання; залежно від розмірів, вони шкідливо впливають на носоглотку, легені, трахеї та бронхи.

Особливе місце серед частинок займають аерозолі – дисперсні (колоїдні) системи, що складаються з частинок розмірами від 10-5м до 10-7м та газового середовища, в якому вони знаходяться у завислому стані. Основним джерелом біологічних аерозолів є рослини, які постачають в атмосферу спори і пилок. Останні поширюються завдяки повітряним потокам. До біоаерозолів належать також віруси, бактерії і частинки комах [Маг Trigo Perez et al., 2007; Mandal and Brandl. 2011].

Типовими представниками біоаерозолів є бактерії Bacillus sp., Legionella pneumophila, Micropolyspora faeni, Mycobacterium tuberculosis, Pseudomonas spp., Staphylococcus spp., Streptococcus spp.; гриби (в першу чергу, плісень та дріжджі) Histoplasma capsulatum, Altemaria spp., Penicillum spp., Aspergillus fumigatus, Stachybotrys atra, Fusorium spp., Cladosporium spp.; найпростіші Naegleria fowleri, Acanthamoeba sp.; водорості Chlorella, Chlorococcum, Schizothrix, Anabaena; кліщі Dermatophagoides farinae, D. Pteronysssinus, комахи Blatella germanica, Periplanetta Americana, Blatta orientalis; залишки шерсті (кішки, собаки,

тхори, морські свинки, хом'яки, кролі, пацюки, миши), пилок та спори рослин берези Betuta, вільхи Alnus, сосни Pinus, полину Artemisia, амброзії Ambrosia.

Серед захворювань, що викликаються біоаерозолями, можна виділити бронхіальну астму, алергічний риніт, пневмонію.

Діоксид сірки SO2

Діоксид сірки – це безбарвний газ, який виникає під час згоряння вугілля та нафти, що містять сірку.

За високих концентрацій діоксид сірки викликає хрипіння, обмеженість та скорочення дихання навіть у здорових людей.

Довготривала дія діоксиду сірки призводить до респіраторних захворювань. Люди з серцевими захворюваннями особливо чутливі до SO2.

У 1952 р. у Лондоні відбулося близько 4000 смертельних випадків внаслідок чотириденного забруднення повітря SO2.

Озон О3

Основна маса озону атмосфери (близько 90 %) міститься в стратосфері на висоті 10-50 км із максимумом на висоті 20-25 км.

Слід зазначити, що незважаючи на незначну концентрацію озону, він здатний поглинати ультрафіолетове сонячне випромінювання: майже все випроміїіювання УФ-С області (200-300 нм) та частину випромінювання УФ-В області (280-320 нм). Саме УФ-В область, в якій поглинають молекули ДНК та білків, призводить до еритеми, небезпечних генетичних порушень в організмі людини, раку шкіри.

У нижніх шарах атмосфери приземний озон вважається "поганим". Вихлопні гази та індустріальні викиди, пари бензину та хімічні розчинники є джерелами емісії NOx та ЛОС, які сприяють утворенню озону. Приземний озон є первинним компонентом смогу.

Позитивна роль озону – він виконує функції ультрафіолетового фільтра.

Негативна роль озону – озон формується на рівні земної поверхні, коли забруднюючі речовини, викликані автомобільним транспортом та заводами, вступають у хімічні реакції під впливом Сонця. У цьому випадку озон є небезпечною забруднюючою речовиною повітря, яка проникає у легені (особливо дітей, які більшу частину часу проводять на повітрі, та астматиків). Навіть за низьких концентрацій озон спричинює порушення функцій легень – викликає їх запалення, а також гострі респіраторні захворювання; загострює симптоми астми; полегшує інфекцію респіраторного тракту. Приземний озон є небезпечним для рослин. Підвищення концентрації озону викликає руйнування листя, пригнічує ріст рослини та зменшення продуктивності рослинних угідь.

Свинець

Свинець – це блакитно-білий м'який, піддатливий і пластичний метал. Свинець може увійти в атмосферу в результаті ерозії грунтів, вулканічних вивержень, морських бризок і лісових пожеж. Але найпоширенішими джерелами свинцю є його солі свинцю PbSC>4, РbСО3, вихлопи автомобілів, продукти спалювання твердих відходів, промислові процеси, експлуатація корисних копалин, утилізація батарей. Дрібні частинки свинцю у повітрі можуть долати великі відстані і залишатися в атмосфері.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >