< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Продуктивність праці: поняття і види

Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання персоналу підприємства. Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.

Сільськогосподарська праця має такі особливості:

  • 1) унаслідок переплетіння економічного й природного процесів відтворення час, витрачений на працю, і час, одержання готової продукції, не завжди збігаються;
  • 2) збереження значною мірою універсального характеру праці, зумовленого великою кількістю операцій з вирощування різних культур, обслуговування тварин та, відповідно, з використання засобів праці;
  • 3) сезонність праці, особливо в землеробстві, яка є результатом незбігу робочого періоду з періодом виробництва;
  • 4) у процесі виробництва праця є сполучною ланкою між його основними елементами – землею, з одного боку, і живими організмами (рослинами й тваринами) – з іншого. При цьому вона має враховувати закони росту та розвитку рослин і тварин, закони природи й певного мірою пристосовуватись до них;
  • 3) праця, особливо в рослинницьких галузях, просторово розпорошена на великій території, що вимагає додаткових трудових і матеріальних витрат;
  • 6) сільськогосподарська праця має постійно враховувати конкретні погодні умови, які впливають на предмети та засоби праці, технологію виробництва.

Затрачена праця на виготовлення одиниці продукції поділяється на живу та уречевлену (минулу). До живої праці відносять діяльність людей (працівників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Уречевлена (минула) праця – це діяльність машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких було затрачено працю, але в минулому.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньообліковою чисельністю персоналу).

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що виготовлено за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника.

Різноманітність підходів до визначення продуктивності праці залежить від галузевої специфіки діяльності підприємств, а також від мети розрахунків. Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють використання відповідної системи показників та опрацювання методики обчислення продуктивності праці в аграрних підприємствах. Оскільки рівень продуктивності праці визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції й затрат живої праці, то насамперед необхідно уточнити методику обчислення валової продукції сільського господарства та відповідних затрат праці. Обсяг валової продукції сільського господарства обчислюється як у натуральному, так і у вартісному виразі. У сільськогосподарських галузях підприємства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках. В аграрних підприємствах виробляється багато видів сільськогосподарської продукції, тому обсяг їхньої валової продукції виражається лише у вартісній формі. При цьому продукція сільського господарства оцінюється в порівняльних цінах.

Затрати праці в сільськогосподарських підприємствах виражають в таких одиницях робочого часу: людино-годинах, людино-днях, середньорічних працівниках. Під час виробництва сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, майстрів машинного доїння, скотарів, чабанів, пташниць та ін.) та спеціалістів і керівників господарств. В аграрних підприємствах рівень продуктивності праці визначається за затратами робочого часу лише тих працівників, які беруть безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції, тобто лише за прямими затратами праці.

Рівень продуктивності праці в аграрних підприємствах визначається системою прямих й обернених показників. До прямих показників належить виробіток продукції розрахунку на одиницю робочого часу (людино-годину, середньорічного працівника), що безпосередньо характеризує рівень продуктивності праці. Залежно від одиниці обчислення обсягу виробництва виробіток продукції виражається в натуральній або вартісній формі. Відповідно до цього рівень продуктивності праці визначається в натуральному й вартісному виразі.

Виробіток у натуральному виразі характеризують такі показники:

  • 1) виробництво окремих видів продукції в натуральному виразі (ц, шт.) на одну людино-годину;
  • 2) виробництво окремих видів продукції в натуральному виразі на одного середньорічного працівника.

Натуральні показники найбільш точно відображають рівень і динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише в галузях і підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Для визначення рівня продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, що виробляють різні види продукції, використовують вартісні показники, які характеризують виробіток у вартісному виразі, а саме:

  • 1) вартість валової продукції (грн) в розрахунку на одного середньорічного працівника;
  • 2) вартість валової продукції в розрахунку на одну людино-годину.

Вартісні показники продуктивності праці є більш універсальними. За допомогою цих показників можна визначити продуктивність праці як в окремих галузях, так і в аграрному підприємстві в цілому, де виробляються різні види продукції.

До обернених показників продуктивності праці належать показники трудомісткості виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Трудомісткість виробництва продукції визначається затратами праці (в людино-годинах) на виробництво одиниці продукції. Цей показник характеризує рівень продуктивності праці в окремій галузі аграрного підприємства, де виробляється однорідна продукція. У практичній діяльності аграрних підприємств розраховують також трудомісткість виконання комплексу робіт. До цих показників відносять затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год.).

Продуктивність праці на підприємстві змінюється під впливом багатьох факторів. Водночас продуктивність праці визначає рівень оплати праці на підприємстві. Виходячи з цього, в економіці використовується показник співвідношення темпів росту продуктивності праці й заробітної плати. Він потрібен для оцінки ефективності праці, а також для більш обґрунтованого планування й оцінки можливої зміни цього співвідношення відповідно до змін у характері виробництва й факторах підвищення його ефективності. Співвідношення темпів росту продуктивності праці та заробітної плати має бути оптимальним: на кожний відсоток підвищення продуктивності праці рівень її оплати повинен зрости на 0,8-0,9 %. У таких умовах забезпечується висока мотивація людини до високопродуктивної праці.

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників, які можна об'єднати в три групи:

  • 1) техніко-технологічні, які визначаються рівнем розвитку та ступенем використання засобів виробництва;
  • 2) організаційні, які відображають рівень організації виробництва;
  • 3) соціально-економічні, які залежать насамперед від людського фактора.

Важливим чинником підвищення продуктивності праці на підприємствах є створення прогресивної виробничо-технологічної бази. Це багатогранний комплексний процес, в основі якого лежить застосування сучасних нових виробничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.

Організаційні фактори спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує простої робочого часу та забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.

Соціально-економічні фактори можна умовно поділити на фактори морального та матеріального стимулювання. Вони є стимулами заінтересованості працівників у підвищенні своєї продуктивності. До них належать: зростання заробітної платні, премії та доплати, можливість самовираження та творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації та ін.

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці, які з'являються внаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці тощо).

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані (залежно від реальних можливостей) протягом місяця, кварталу або року. Перспективні резерви використовуються через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці, в економіці загалом.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне та якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці в даній галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки та технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються та реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки та на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви:

  • – зниження трудомісткості продукції;
  • – поліпшення використання робочого часу.

Необхідною умовою виявлення та використання резервів є їх кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можної визначити за допомогою формул зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості:

де – величина підвищення продуктивності праці, %;

– минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

– економія чисельності робітників;

Р – кількість виробів або операцій;

Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника;

К – коефіцієнт виконання норм.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >