< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Визначення потреби в машинах і знаряддях та організація їх використання

Тягові, робочі машини, силове устаткування і обладнання є стрижнем виробництва та будь-яких інших видів діяльності. Від кількості і структури цих засобів значною мірою залежить успіх діяльності підприємства. Номенклатура технічних засобів виробництва визначається спеціалізацією підприємства, природно-економічними умовами, структурою посівних площ та технологією вирощування культур, які вимагають певного набору і систем машин.

Під системою машин розуміють поєднання окремих взаємодоповнюючих тягових та робочих машин, що забезпечують комплексну механізацію виробничих процесів в основних галузях виробництва. Від рівня оснащеності сільськогосподарського виробництва високопродуктивною технікою і раціонального її використання залежить ефективність господарювання підприємств.

Організаційно-економічні вимоги до систем машин грунтуються на забезпеченні при їх використанні технологічних параметрів виконання операцій та створенні відповідних умов праці на робочому місці, які відповідали б вимогам санітарно-гігієнічних, психофізіологічних і естетичних нормативів.

До основних експлуатаційно-технологічних характеристик систем машин при виконанні ними потокових процесів належать: потужність, надійність, стійкість, технологічність та пристосованість для керування. Економічна оцінка ефективності техніки визначається показниками продуктивності та витрат на її експлуатацію. Головними серед них є: продуктивність; експлуатаційні витрати на одиницю роботи – оплата праці, амортизаційні нарахування; витрати на ремонт і технічне обслуговування; вартість паливно-мастильних матеріалів; строк окупності; енергомісткість.

Рівень використаній техніки оцінюють за такими коефіцієнтами: змінності (відношення фактичного часу роботи машини протягом доби до нормативного); виробітку – денного, сезонного, річного в еталонних гектарах (відношення фактичного виробітку до нормативного); використання (відношення робочих днів протягом сезону, року до загальної кількості днів перебування в господарстві).

Потребу в тягових і робочих машинах визначають на підставі обсягів робіт та строків їх виконання згідно з технологічними картами по марках тракторів, комбайнів і набору комплексу робочих машин, які агрегатуються з тим чи іншим трактором. При цьому враховують врожайність культур, валовий збір, норми виробітку, дані паспортів полів, плановий обсяг механізованих робіт та строки їх виконання, продуктивність скомплектованих агрегатів. Потребу в тракторах розраховують як в умовних одиницях, використовуючи при цьому обсяг робіт в еталонних гектарах, так і у фізичних – за марками тракторів з урахуванням напружених періодів польових робіт.

Залежно від об'єкта, який механізується, потребу в техніці визначають за технологічними картами, розрахунковим, нормативним або економіко-математичним методом із використанням ЕОМ.

Потребу виробничого підрозділу в засобах механізації розраховують за технологічними картами вирощування, збирання культур та обслуговування тваринництва. Відповідно до прийнятої технології та строків виконання механізованих робіт складають графік завантаження техніки у певні періоди сільськогосподарських робіт, підсумовують за періодами потребу в агрегатах і окремих силових та робочих машинах й визначають потребу кожного виду і марки машин на весь сільськогосподарський рік. Одержані дані уточнюють, коригують за строками виконання робіт і з урахуванням наявності машин у господарстві.

При складанні агрегатів беруть до уваги лише ті з можливих варіантів, які за економічною оцінкою найдоцільніші. Для визначення кількості агрегатів і машин, що входять до їхнього складу, користуються формулами:

де,- кількість агрегатів;

– коефіцієнт змінності;

– кількість машин необхідних для комплектування агрегатів;

– кількість машин у складі одного агрегату.

Розрахунковий метод застосовують для визначення річної потреби в тракторах і сільськогосподарських машинах господарства в цілому, а також на окремий період або певну роботу. Для цього розраховують кількість тракторів в еталонному вимірі за формулою:

Де – кількість тракторів в еталонному вимірі;

О – обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;

Д – кількість робочих днів на рік або в періоді;

– середній коефіцієнт змінності;

– змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних гектарах;

Кг – нормативний коефіцієнт технічної готовності.

Після визначення загальної потреби в тракторах в еталонному вимірі розраховують потребу в них за типами і марками. При цьому входять із структури посівних площ та фактичного завантаження тракторів спеціального призначення і підраховують потребу в цих пінах силових машин.

Значний обсяг роботи на підприємствах трактори виконують при транспортуванні вантажів, що також слід враховувати, виділяючи придатні для цього машини. Весь обсяг, що залишився, відносять на трактори загального призначення, у тому числі колісні та гусеничні окремо. Одержану потребу в тракторах різних типів і марок коригують до цілого числового значення.

На великих за територією багатогалузевих підприємствах річну потребу в техніці найдоцільніше визначати нормативним методом – застосування нормативів потреби в тракторах за типами і марками та сільськогосподарських машинах загального призначення на 1000 га посівної площі, а у спеціалізованій техніці – на 1000 га посівів певної культури.

Оптимальний склад тракторного парку, який забезпечує вчасне виконання робіт і з найменшими експлуатаційними витратами, можна визначити, користуючись методами лінійного програмування.

Потребу в комбайнах обчислюють за обсягом і строками збирання культур, нормами виробітку відповідних комбайнів та коефіцієнтом змінності, користуючись тими самими формулами, що й для розрахунку потреби в тракторах.

Потребу в машинах для механізації виробничих процесів у тваринництві визначають за показниками обсягу і строків виконання робіт та продуктивності машин.

На основі проведених розрахунків складають план технічного оснащення господарства.

Раціональна організація використання машинно-тракторного парку передбачає систему заходів, що забезпечує виконання змінних і сезонних норм виробітку. Серед них головними є: визначення обсягу тракторних робіт та їх розподіл за марками на декаду, місяць чи сезон з урахуванням оптимального використання потужностей за рахунок чіткого комплектування агрегатів; суміщення виконання різних операцій одним агрегатом (підготовка грунту і сівба, сівба та внесення добрив, культивація й вирівнювання грунту тощо); складання погодинних графіків робіт та їх узгодження із взаємозалежними видами робіт (збирання, транспортування, доробка, зберігання та ін.); розробка маршрутів руху агрегатів; групова робота агрегатів; двозмінна робота в напружені періоди сільськогосподарських робіт та інші заходи, що сприяють найповнішому використанню техніки. Підвищення виробітку на трактор чи комбайн рівнозначне збільшенню їх кількості без додаткових витрат.

Особливості організації транспортних засобів у сільському господарстві пов'язані з його відмінними рисами, особливо із сезонністю, багатогалузевістю, територіальною розгалуженістю, неоднорідністю продукції тощо. Через це транспортні роботи на сільськогосподарських підприємствах характеризується великою номенклатурою вантажів, більша частина яких є терміновими, порівняно невеликою середньою відстанню. Основні види транспортних засобів у сільському господарстві – автомобілі, трактори та робоча худоба. Найпоширенішим є автомобільний транспорт, яким перевозять 70-80% вантажів, трактори та самохідні шасі близько 15%, жива тяглова сила – до 5%.

Автомобілі розрізняють за вантажопідйомністю і типом кузова.

Тракторний транспорт – це переважно колісні трактори різної потужності з бортовими або самоскидними візками вантажопідйомністю 4-12 т. їх використовують для перевезення досить великих партій вантажів на відстань 10-12км. або для систематичного обслуговування тваринництва в агрегаті з машинами лише на тракторній тязі.

Технологічні, господарські вантажі, сировину та готові продукти транспортують на підприємство, за його межі, по території підприємства або в межах садиби. Тому вантажоперевезення поділяють на:

зовнішні – найбільш віддалені, їх здійснюють переважно власним чи залученим автотранспортом. При перевезенні великих партій вантажів на велику відстань використовують також трактори ЮМЗ, МТЗ, Т – 150К або К-702;

внутрішньогосподарські перевезення практикують при обслуговуванні виробничих і господарських підрозділів: перевезенні сировини або готового продукту з поля й на поле чи на тваринницьку ферму. Для цього призначений тракторний і гужовий транспорт;

внутрішньо садибні – це транспортування кормів із сховища на ферму чи гною з ферми у гноєсховище. Для їх виконання використовують здебільшого гужовий транспорт, а на постійних перевезеннях – трактори малої потужності.

Для задоволення потреб сільськогосподарських підприємств перевозять понад 250 видів різних вантажів, їх класифікують за фізико- механічними властивостями, способом навантаження і розвантаження, терміновістю:

  • 1) за спрямованістю вантажоперевезень – внутрішньо та зовнішньогосподарські;
  • 2) за походженням вантажів – сільськогосподарські й несільськогосподарські;
  • 3) за масовістю перевезень – масові перевезення і дрібними партіями;
  • 4) за фізико-механічними властивостями – тверді, напівтверді, рідкі, газоподібні;
  • 5) за способом навантаження-розвантаження і за формою – навалочні, насипні, наливні, штучні (тарні й безтарні);
  • 6) за рівнем використання вантажопідйомності вантажі поділяються на 4 класи: 1 – коефіцієнт використання вантажопідйомності 1,00 і вище; II – 0,71-0,99; III – 0,51-0,70 і IV клас – 0,50 і менше;
  • 7) за розміром – габаритні й негабаритні. Негабаритними є вантажі, розміри яких перевищують дорожні габарити – ширину 2,5м, висоту 3,8м і довжину 5м;
  • 8) за масою – нормальні й важкі (маса одного місця понад 250 кг);
  • 9) за умовами перевезення – звичайні, специфічні (негабаритні, важкі, швидкопсувні тощо);
  • 10) за часом виконання – тимчасові, сезонні та постійні;
  • 11) за способом виконання – прямого сполучення і змішаного сполучення (транспортом двох і більше видів, тобто з перевалками).

До транспортних засобів, які використовують для перевезення сільськогосподарських вантажів, ставляться особливі вимоги. По- перше, це перевезення у відповідні агротехнічні й зоотехнічні строки. По-друге, транспортні засоби мають відповідати фізико- механічним та іншим властивостям вантажів, оскільки в сільському господарстві більшість вантажів Ш і IV класів, які не забезпечують повне використання вантажопідйомності автомобілів. Часто потрібна спеціальна підготовка транспортних засобів до перевезення зерна та інших вантажів (ущільнення кутів кузова, накриття брезентом тощо).

Для перевезення вантажів у сільському господарстві використовують переважно автомобілі, трактори, живу тяглову силу, а іноді річковий, повітряний та залізничний транспорт, дуже рідко – трубопровідний, підвісні дороги. Ефективність транспортних засобів на перевезенні різних вантажів і на різну відстань неоднакова. Тому важливе значення має раціональне поєднання різних видів транспорту.

Вантажні автомобілі рекомендується використовувати на великих відстанях, тобто більше на зовнішніх перевезеннях, бо на коротких відстанях істотно знижується швидкість їх руху.

Для внутрішньогосподарських перевезень доцільно використовувати трактори, особливо коли немає хороших доріг. Гужовий транспорт має переваги при перевезенні вантажів дрібними партіями на невелику відстань (внутрішньофермські вантажі, господарські роботи тощо).

Для визначення потреби в транспортних засобах застосовують розрахунковий, нормативний і економіко-математичний методи, а також технологічні карти. При цьому необхідно розв'язати два завдання: встановити обсяг перевезень, розділити між видами транспортних засобів, а у кожній групі – між марками транспортних засобів із тим, щоб роботи виконувалися з найменшими витратами коштів.

Для робіт, віднесених на автотранспорт, розраховують необхідну кількість машин в авто тоннах (тобто тонаж парку) за формулою:

, де

– потрібний тоннаж парку для виконання планового обсягу роботи, т.;

Д – календарна кількість днів на рік;

П – нормативний середній денний пробіг автомобіля, км.;

Ор – обсяг роботи, т•км.;

– коефіцієнт використання парку;

– коефіцієнт використання пробігу;

– коефіцієнт використання вантажності за класом.

Потребу в автомобілях визначають за кількістю перевезених вантажів, відстанню їх перевезення, строками виконання робіт, змінною продуктивністю однієї машини.

Кількість автомобілів, потрібних для виконання певної роботи, можна обчислювати за формулою:

, де

– кількість автомобілів;

– обсяг вантажів, які підлягають перевезенню, т.;

– продуктивність за зміну, т.;

– кількість днів роботи;

– коефіцієнт змінності.

Для планування річної потреби в автотранспорті й використання його протягом року доцільно скласти план-графік, аналогічний до графіку для визначення потреби в тракторах.

Послідовність розрахунків при плануванні може бути така. Визначають вид і масу вантажу, відстань його перевезень, календарні строки перевезення ватажу та кількість робочих днів, марку автомобіля та його вантажопідйомність, кількість рейсів за зміну та за день. Потім, помноживши масу вантажу, який перевозить один автомобіль даної марки за один раз, на кількість рейсів за день, обчислюють його денну продуктивність. Після множення денної продуктивності на строк виконання роботи дістають продуктивність автомобіля за зазначений період перевезення вантажу. Поділивши загальну масу вантажу на продуктивність одного автомобіля відповідної марки за весь період, матимемо кількість автомобілів для перевезення вантажу в зазначений термін.

При плануванні раціонального поєднання окремих видів транспорту доцільно користуватись нормативами.

Організація нафтогосподарства. Потреба в паливно-мастильних матеріалах для виконання сільськогосподарських робіт та перевезення вантажів визначається окремо за видами робіт по марках тракторів (дані беруть із технологічних карт) згідно з технічними (паспортними) нормами з урахуванням технічного обслуговування і холостих переїздів. Для автомобілів паливо та мастила розраховують по кожній марці окремо за паспортними даними на 100 км пробігу.

Постійний мінімальний запас паливно-мастильних матеріалів у підприємстві має становити 10-15 % (якщо є місткості, то краще 20-25 %). Для зберігання нафтопродуктів, як правило, на центральній садибі створюють нафтобазу, а на виробничих дільницях – автозаправні колонки або паливо підвозять мобільними автозаправниками до місця роботи.

При нинішньому значному подорожчанні нафтопродуктів, газу та електроенергії до їх витрачання та зберігання повинен бути особливо заощадливий підхід, а облік має суворо грунтуватися на нормативах витрат. Цьому сприяє своєчасне регулювання двигунів, мінімізація холостих переїздів за розробленими маршрутами, зменшення пробігу автомобілів без вантажу за рахунок зустрічних перевезень, встановлення чітких лімітів використання газу та електроенергії.

Організація технічного обслуговування і зберігання машин полягає в проведенні за графіками відповідного технічного обслуговування і ремонту (поточного, капітального) після виконання нормативного обсягу робіт в умовних гектарах, відпрацьованих годинах або витраченому паливі. Своєчасне проведення технічних оглядів та ремонтів запобігає несправностям та виходу з ладу агрегатів у процесі їх роботи.

Ремонти техніки планують відповідно до встановлених міжремонтних строків відпрацьованих мото-годин. Здійснення техоглядів, поточних ремонтів, а в підприємствах, які мають добре обладнані ремонтні майстерні, і капітальних відбувається в цих майстернях. При цьому вирішуються два завдання: по-перше, питання зайнятості механізаторів у міжсезонні періоди польових робіт та підвищення якості ремонтів; по-друге, здешевлення ремонтів за рахунок усунення переплат ремонтним підприємствам, пов'язаних із диспаритетом цін на промислові послуги сільському господарству.

Однак при відсутності відповідної ремонтної бази капітальні ремонти найдоцільніше проводити в спеціалізованих підприємствах системи "Агротехсервіс" та інших ремонтних заводах за договорами.

Зберігати машини потрібно відповідно до встановлених правил по кожному їх виду в гаражах (автомобілі, трактори); сараях чи під навісами (комбайни, обприскувачі, сівалки та інша складна техніка), на бетонних майданчиках для зберігання грунтообробних машин.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >