< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОРГАНІЗАЦІЯ СЕЛЯНСЬКИХ (ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ ТА ЇХ ВИРОБНИЧО-ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Організаційно-правові основи створення селянського (фермерського) господарства

Селянські (фермерські) господарства на сучасному етапі розвитку ринкових відносин у сільському господарстві є однією з форм господарювання і являють собою форму підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів господарства виробляти товарну продукцію, переробляти та реалізовувати її.

Перші фермерські господарства почали створюватися в 1990 р і, за даними Головного управління статистики, станом на вересень 2015 р. в Україні (не враховуючи окупованих територій) нараховується 43520 селянських (фермерських) господарств.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив до цього бажання. Першочерговим правом користуються громадяни, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Відбір претендентів здійснюється на конкурсній основі.

Законодавчою базою для розвитку фермерства стали Закони України „Про селянське (фермерське) господарство", „Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві України", „Про колективне сільськогосподарське підприємство”, „Про підприємництво", Про плату за землю", „Про сільськогосподарську кооперацію", „Про оренду землі", Земельний кодекс, „Про фіксований сільськогосподарський податок"; Укази Президента України „Про невідкладні заходи по забезпеченню громадян земельними ділянками", „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", „Про заходи щодо державної підтримки сільськогосподарського виробництва", Постанова Кабінету Міністрів України „Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств”, постанови Верховної Ради, рішення місцевих органів влади.

Фермерське господарство є юридичною особою, має назву, печатку, штамп, рахунки в банках.

Організаційно-економічні та юридичні основи такого господарства грунтуються на приватній власності на засоби виробництва, майно, продукцію. Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, господарськими товариствами, орендними та іншими підприємствами й організаціями. Інтереси фермерського господарства представляє його голова. Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з іншими підприємствами й організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції здійснюються як готівкою, так і на безготівковій основі. Спірні питання вирішуються у судовому порядку.

Фермерство як вид підприємницької діяльності ґрунтується на таких принципах:

  • • добровільність створення господарств;
  • • самостійне формування програми діяльності, вільний вибір її видів, партнерів та форм взаємовідносин з ними;
  • • право селянина самостійно вирішити питання, який з видів землекористування він вибирає: приватну власність, постійне користування, оренду чи їх поєднання;
  • • право вільного найму працівників;
  • • забезпечення та надійний захист права власності фермера на землю, засоби виробництва, вироблену продукцію;
  • • повна економічна відповідальність за підсумки господарської діяльності;
  • • вільне розпорядження доходом після внесення платежів, передбачених законом;
  • • самостійне встановлення цін на вироблену продукцію, відповідно до законодавства;
  • • самостійне здійснення селянським (фермерським) господарством зовнішньоекономічної діяльності, використання на свій розсуд належної йому частки валютної виручки.

Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних чи інших органів, а також службових осіб не допускається. Це положення не обмежує передбаченого законодавством права державних органів щодо здійснення контролю за їх діяльністю. Фермерські господарства діють в умовах самоокупності. Всі витрати відшкодовують за рахунок власних доходів.

Для ведення господарства фермерам надаються земельні ділянки: належна їм частка (пай) – у приватну власність безплатно, решта, до 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель, а в трудонедостатніх районах, визначених Кабінетом Міністрів України, до 100 га ріллі – у довгострокове користування безплатно або у власність за плату. Збільшити розміри землекористування до оптимальних (300-400 га) можна на основі кооперації й оренди землі, що передбачено Законами України „Про оренду землі" та „Про сільськогосподарську кооперацію". Земельні ділянки повинні виділятися, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями. Надання земельних ділянок здійснюється тільки після їх вилучення у попередніх землевласників і землекористувачів.

Фермери повинні:

  • • ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення та проекту внутрішньогосподарського землеустрою;
  • • застосовувати природоохоронні технології виробництва;
  • • не допускати погіршення екологічної обстановки в результаті своєї господарської діяльності;
  • • здійснювати такий комплекс заходів щодо охорони земель: раціональна організація території; збереження і підвищення родючості грунтів, а також інших властивостей землі; захист земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, засолення, забруднення відходами виробництва та від інших процесів руйнування; дотримання прав інших землевласників, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Валовий доход як частина вартості валової продукції, що залишається після відрахування і відшкодування всіх виробничих витрат (вартості насіння, добрив, кормів, палива, електроенергії, учасниками спільної діяльності прирівнюється до відносин цивільно-правових договорів і регулюються Цивільним кодексом України (гл. 39, ст. 430-434).

Внески, що надходять відповідно до договору, не включаються до складу валових доходів при визначенні оподатковуваного прибутку. Результати спільної діяльності визначаються на кінець звітного періоду, а прибуток розподіляється між учасниками за умовами договору (пропорційно до внесків). Податок на прибуток (30%) сплачується до бюджету одночасно з виплатою учаснику належної йому частки доходу (згідно з договором). Як правило, застосовують щоквартальний розподіл прибутків. Доход від спільної діяльності до складу валового доходу учасника не включається і відповідно не оподатковується.

Ведення загальних справ і керівництво спільною діяльністю доручаються одному з учасників спільної діяльності. Доручення підписують інші учасники.

Договір про спільну діяльність визначає порядок відшкодування втрат і збитків у результаті спільної діяльності. Якщо цього у договорі не передбачено, то збитки відшкодовують за рахунок загального майна учасників, а нестачу розподіляють пропорційно до їх внесків. Облік спільної діяльності ведеться на окремому рахунку в банку, окремо від основної діяльності. При повному припиненні СПІЛЬНОЇ діяльності до податкової служби кожен учасник подає звіт про результати спільної діяльності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >