< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Організація овочівництва

Овочівництво – одна з капіталомістких і трудомістких галузей сільського господарства, яка виробляє досить важливі цінні та незамінні продукти харчування.

Розширення сфери виробників овочевої продукції в останні роки змінили і структуру її надходження на ринок як за номенклатурою, так і за обсягами постачання. Вирощування сортового насіння овочевих культур зосереджено в спеціалізованих насінницьких підприємствах, які мають споруди для одержання розсади, спеціалізовані сховища для закладання маточників коренеплодів, капусти, інших дворічних рослин, обладнання для видалення, сушіння, обробки і фасування насіння. Такі підприємства зосереджені переважно в південних та південно-східних районах України, де теплий клімат і тривалий вегетаційний період дозволяють достигати насінню багатьох культур. Крім того, сприятливі природно-кліматичні умови дають змогу вирощувати високі врожаї при нижчій собівартості продукції, ніж в інших регіонах.

Залежно від типу підприємства, земельних угідь, зрошуваних та осушуваних земель визначається й спеціалізація в овочівництві. Окремі підприємства спеціалізуються на вирощуванні пізніх культур (капуста, морква, столові буряки та ін.), що найбільшою мірою відповідають природно-економічним умовам й земельним угіддям. Приміські підприємства – на вирощуванні як у відкритому, так і в закритому грунті широкого асортименту ранніх зеленних культур, огірків, помідорів, перцю, баклажанів, ранньої, цвітної капусти тощо. Захищений грунт тут призначений для вирощування розсади для відкритого грунту та овочів у зимовий період (в основному – цибулі на зелень, огірків, помідорів). Окремі високотехнологічні гідропонні тепличні комбінати на безгрунтовій основі (щебеневий і шлаковатний субстракт) спеціалізуються лише на вирощуванні овочів протягом усього року.

Кожному виду згаданих підприємств властиві певні особливості щодо розміру посівних площ, поєднання відкритого і захищеного грунту, організації внутрішньогосподарських структур по виробництву, переробці овочів, міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція у цій складній галузі.

Поєднання вирощування овочів у відкритому і захищеному грунті в неспеціалізованих підприємствах грунтується на наявності посівних площ розсадних культур у відкритому грунті та забезпеченні розсадою із захищеного грунту. Розрахунок площ захищеного грунту проводять виходячи зі схем розміщення розсадних культур і визначення потреби в розсаді по культурах на 1 га і всю площу з урахуванням 5-10% резерву.

При надзвичайно високій вартості енергоресурсів розсаду для відкритого грунту найдоцільніше вирощувати у весняних плівкових теплицях, що в усіх регіонах України дає змогу своєчасно її одержати. У південних районах значну частину розсадних культур (крім ранніх овочів) можна вирощувати безрозсадним способом. Площу захищеного грунту для забезпечення розсадою відкритого грунту розраховують за виходом розсади на (1 м2) (300-400 рослин залежно від культури). Після вигонки розсади цю площу теплиць можна використовувати для вирощування як розсадних, так і зелених культур.

Розміри посівних площ овочевих культур залежать від багатьох факторів: наявності робочої сили, спеціалізованої техніки, транспортних засобів, овочесховищ та переробної бази, структури посівних площ, ринків збуту та інших складових. Тому посівні площі під овочевими культурами в спеціалізованих підприємствах коливаються від 300 до 1000 га залежно від набору культур. При вирощуванні широкого асортименту трудомістких, маломеханізованих культур (зеленні, огірки, помідори, перець, баклажани тощо) площі менші. При вирощуванні капусти пізньої (безрозсадний спосіб), столових буряків, моркви із механізацією виробничих процесів площі істотно збільшуються.

У неспеціалізованих господарствах розмір посівних площ овочевих культур також повинен забезпечувати раціональне використання машин та механізмів і відповідати раціональним розмірам овочівницьких підрозділів (бригад, ланок). Тому і в цих підприємствах мінімальні площі коливаються в межах 120-150 га, а навантаження на одного працюючого залежно від набору культур становить 1,5-4 га.

При відборі структури посівів складають кілька її варіантів, кожний з яких оцінюють за сукупністю організаційно-економічних показників: раціональним використанням техніки, транспортних засобів, трудових ресурсів; виходом валової продукції з 1 га посівної площі; за затратами праці на одиницю продукції; виконанням контрактно-договірних замовлень; прибутком з 1 га.

Сівозміни розробляють відповідно до прийнятої структури посівів з певною ротацією залежно від визначених завдань (з короткою -4-5 полів або подовженою – 7-8 полів). При короткій ротації сівозміна складається лише з овочевих культур. Подовжена ротація включає й інші культури: картоплю, зернові з підсівом трав, багаторічні трави та інші кормові і продовольчі культури. Така подовжена сівозміна дає змогу краще використати земельні угіддя, одержати додаткові врожаї з однієї тієї ж площі (повторні, післязбиральні посіви), забезпечити більш сприятливі попередники для всіх культур, раціонально поєднати всі галузі.

З овочівництвом вдало поєднуються картоплярство і молочне чи м'ясо-молочне тваринництво, що зумовлено технологічними і взаємовигідними організаційно-економічними зв'язками. Картопля є добрим попередником для ряду овочевих культур (столові буряки, цибуля, огірки, капуста). Вирощування ранніх сортів картоплі дозволяє раціональніше використати трудові ресурси і рано звільнити площі під повторні посіви. Картопля та кормові культури сприяють очищенню грунту від специфічних бур'янів та хвороб овочевих культур. Велика рогата худоба може раціонально використати відходи овочівництва і картоплярства (нестандартна картопля та овочеві рештки – досить продуктивний корм для корів). У свою чергу тварини дають значну кількість органічних добрив, що досить вагомо сприяє підвищенню врожайності овочевих культур.

Галузь овочівництва пов'язана із різноманітними технологічними операціями та виробляє продукцію, яка швидко псується, потребує термінової реалізації або переробки, що вимагає капіталовкладень і придбання техніки. Усе це ускладнює організацію в одному підприємстві (особливо, якщо воно не є спеціалізованим на виробництві овочів) процесу виробництво – зберігання – переробка – торгівля. Тому з метою поглиблення поділу праці, що підвищує її продуктивність, та поєднання різних процесів в єдину завершену систему, галузь, як жодна з інших, вимагає розвитку міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. Тобто об'єднання капіталів різних підприємств та власників.

Поглиблення процесів міжгосподарської кооперації може здійснюватися за рахунок подальшої агропромислової інтеграції із залученням у цю галузь промислових підприємств, банківських структур та іноземних інвесторів для вкладання коштів у впровадження новітніх технологій і виходу зі своєю продукцією на світовий ривок.

Організація праці та формування внутрішньогосподарських підрозділів у галузі також залежить від розмірів, спеціалізації, поєднання відкритого і захищеного грунту, інших факторів та прийнятих технологій по виробництву овочів. Проте за всіх умов формування трудових колективів у ринковій системі взаємовідносин грунтується на самостійності підрозділу і вирішенні оперативних питань діяльності, госпрозрахунковій основі, самоокупності господарювання і розпорядженні виробленою продукцією та госпрозрахунковим доходом.

Найбільш ефективними підрозділами в реформованих підприємствах виявились орендні колективи, які поєднують при виробництві овочів відкритий і захищений грунт (крім тепличних комбінатів), оперативно реагують на попит та ціни на овочі й гнучко регулюють структуру посівів та збут овочів безпосередньо у роздрібній торгівлі. До інших поширених організаційних форм належать механізовані госпрозрахункові бригади, в яких поєднана механізована й ручна праця та які функціонують на госпрозрахунковій договірній основі з керівництвом підприємства, самостійно розпоряджаючись позадоговірною продукцією і одержаним доходом.

Особливістю організації праці в тепличних комбінатах є те, що за кожним робітником по вирощуванню визначеної культури закріплюється певна площа (800-1000 м2). Як правило, ці робітники об'єднуються в невеликі групи – 2-3 працівника і разом виконують усі роботи на закріпленій за ними площі по садінню, догляду та збиранню врожаю. Оплата їх праці залежить від виручки за реалізацію зданої ними продукції у встановленому відсотку від виручки.

Роботи по обслуговуванню обладнання, боротьбі з хворобами та шкідниками, разові опоряджувальні роботи; заміна (стерилізація) грунту, дезинфекція теплиць (пропарювання, промивання щебеню та регулювання подачі поживного розчину) – виконують окремі постійні підрозділи, що створюються на комбінатах. Оплата їх праці здійснюється за таким самим принципом – певний відсоток від виручки за реалізовану продукцію.

Що стосується питань організації праці в приватних підприємствах, то в їх основу покладено принцип виконання одним виконавцем різних технологічних операцій (механізованих і ручних робіт) та наймання робітників для виконання робіт у напружені періоди садіння овочів та збирання врожаю.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >