< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Організація тваринницьких галузей

До основних тваринницьких галузей належать: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та інші менш поширені – конярство, кролівництво, звірівництво, бджільництво. Організація їх залежить від природно-економічних умов, які забезпечують найбільш ефективне ведення тієї чи іншої галузі, а розмір визначається попитом на продукцію та техніко-технологічними і господарськими можливостями утримання тварин.

Структура та виробничий напрям кожної галузі визначаються виробництвом певної кількості основного кінцевого продукту. У скотарстві – яловичини і молока; в свинарстві – свинини м'ясної, сальної, беконної, поросят віком до 2-х міс; у вівчарстві – баранини, вовни, шкур, смушок; у птахівництві – м'яса, яєць, пуху, пера.

З метою підвищення продуктивності тварин у всіх тваринницьких галузях широко застосовують промислове схрещування (поліпшення породних якостей), прогресивні технології, концентрацію поголів'я на фермах, міжгосподарську кооперацію, впровадження промислових методів виробництва. Організація кожної галузі тваринництва має певні особливості, які необхідно враховувати при створенні будь-якої галузі.

Скотарство. Типи скотарських підприємств, розміри ферм та системи утримання тварин залежать від напряму розвитку галузі, питомої ваги окремих видів продукції та природно-економічних умов. Усі скотарські ферми за своїм напрямом поділяють на молочні, молочно-м'ясні, м'ясо-молочні і спеціалізовані на відгодівлі худоби.

Молочні ферми, як правило, створюються поблизу великих міст і промислових центрів. Характерною їх особливістю є те, що питома вага корів у стаді є досить високою – до 70%. Розмір цих ферм коливається від 600 до 1200 корів і більше. Найефективнішою технологією тут виявилася потоково-цехова з виділенням дійного стада, пологового відділення (цех), цеху сухостійних корів, іноді цеху роздоювання (промислові комплекси).

Молочно-м'ясні та м'ясо-молочні ферми найбільш поширені в колективних господарствах усіх регіонів України. Вони є основними постачальниками молока і яловичини на ринок. Питома вага корів у стаді молочно-м'ясного напряму коливається в межах 40-50 %; м'ясо-молочного – 35- 40%. Розмір ферм коливається від 400 до 800 корів з утриманням усього приплоду на одній фермі або окремо – на фермі по дорощуванню і відгодівлі молодняка. Технологія виробництва на таких фермах досить різноманітна – від потоково-цехової до змішаної з утриманням тварин за статево-віковими групами в одному або в окремих приміщеннях.

Спеціалізовані відгодівельні підприємства (ферми) по виробництву яловичини, як правило, створюються на міжгосподарській основі, переважно поблизу цукрових і спиртових заводів з метою найбільш ефективного використання їх відходів (жом, м'язга, барда). Ефективність відгодівлі в таких підприємствах досить висока за рахунок того, що використовуються висококалорійні об'ємисті корми з мінімальними витратами на транспортування. Поєднання цих недорогих грубих кормів (солома, сіно) із концентрованими дає змогу збалансувати їх за поживними речовинами.

Свинарство. До основних типів свинарських ферм належать: репродукторні, відгодівельні ферми та промислові комплекси із замкнутим циклом. Розміри свинарських ферм коливаються досить суттєво: від 20-50 свиноматок із приплодом, що забезпечують свининою внутрішньогосподарські потреби, до 2500-5300 гол. основних свиноматок і річною відгодівлею відповідно 54-108 тис. гол., або виробництвом 5,5–11,0 тис. т приросту живої маси за рік. Проте в колективних підприємствах найбільш широко поширені свинарські ферми з середньорічним поголів'ям 2-6 тис. гол. та промислові ферми і комплекси на 12-24 тис. гол.

Репродукторні ферми поділяють на племінні і товарні. Племінні постачають молодняк або спарованих свинок на репродукторні ферми, які забезпечують дорощеним молодняком віком 3-4 міс відгодівельні дільниці або окремі ферми.

Відгодівельні ферми одержують (закуповують) молодняк 30-36 кг і відгодовують його до певних встановлених кондицій: до 112-120 кг – при м'ясній відгодівлі і 90-110 кг- при беконній. До сальних кондицій відгодовують, як правило, вибракуване поголів'я свиноматок. Переважна більшість колективних підприємств України відгодовує свиней до м'ясних кондицій, а підсобні селянські (фермерські) господарства – до м'ясо-сальних.

Підприємства (промислові комплекси) та ферми із замкнутим циклом виробництва утримують всі статево-вікові групи тварин: свиноматок з приплодом, холостих та поросних, кнурів, поросят віком до 3-4 міс (дорощування і відгодівля).

Система утримання свиней залежить від зони розміщення підприємства, спеціалізації ферми, напрямів виробництва свинини, типу годівлі. їх поділяють на: вільновигульну групову систему, станково-вигульну групову (більшість ферм) і безвигульну.

Вівчарство. Вівці дають досить широкий асортимент цінної продукції: натуральну вовну, шкіру, смушки, м'ясо і молоко. Вони не вибагливі до умов утримання, можуть використовувати малопродуктивні угіддя та пасовища, а також порівняно з іншими галузями недорогі приміщення і обладнання. Вівчарство в Україні найбільш розвинуте в південних та західних (Закарпаття) районах, де для цієї галузі є сприятливі кліматичні умови. Вівчарські ферми (спеціалізовані підприємства) залежно від спеціалізації на певному виді продукції поділяються на такі типи: вовнового, вовново-м'ясного, м'ясо-вовнового, м'ясо-сального і смушкового напряму. Відповідно до типу ферми (підприємства) й визначається пріоритетний вид товарної продукції: вовна (тонкорунна і напівтонкорунна), баранина (м'ясна, сальна), каракулеві смушки.

Розміри вівчарських ферм коливаються в досить широких межах: від 500-600 гол. у підприємствах, де ця галузь є підсобною, до 12-20 тис. гол. у спеціалізованих. Основною структурною одиницею вівчарської ферми є отара. Отари комплектують за ознаками однорідності тварин (порода, колір вовни, вік). Розмір отари коливається від 600 до 1200 гол. У вівчарстві застосовують в основному дві системи утримання: пасовищну і пасовищно-стійлову.

Пасовищна поширена в південних районах та має свої різновиди: відгінно-пасовшцну, культурно-пасовищну і кочову,- які різняться між собою за характером випасання, строками кочівлі, типом таборів (укриттів), приміщень та системою підгодівлі (концентровані корми, сіном, силосом).

Пасовищно-стійлова система застосовується в переважній більшості сільськогосподарських підприємств України. Відповідно до неї з ранньої весни і до пізньої осені овець випасають як на природних, так і на культурних пасовищах із певною підгодівлею залежно від продуктивності останніх. Узимку овець утримують у вівчарнях, поблизу яких обладнують огороджені майданчики для вигулу і годівлі. У негожі дні та під час окотів овець годують у приміщеннях, які повинні бути обладнані годівницями.

Птахівництво – це скороспіла комплексна галузь у системі тваринництва. Тут вирощують курей, качок, індиків, гусей, а також менш поширених цесарок, м'ясних голубів, перепілок, фазанів. Птахівництво дає цінні продукти харчування – яйця, м'ясо, а також сировину для легкої промисловості – пух і перо. На виробництво 1 кг високоякісного дієтичного м'яса птиці витрачається 2–3 к. од., або в З– рази менше, ніж на 1 кг яловичини, і в 2-3 рази менше, ніж на 1 кг свинини. Потрібно відмітити, що птахівництво одна з найбільш динамічно зростаючих галузей тваринництва в Україні. Птахівницькі підприємства та ферми поділяють на такі типи: птахофабрики, інкубаторно-птахівничі станції, племзаводи та птахоферми колективних сільськогосподарських підприємств. Вони виробляють майже 90 % продукції птахівництва.

Розміри птахівницьких підприємств і ферм залежать від виду птиці, виробничого напряму, системи утримання та наявності кормової бази. Птахофабрики яєчного напряму утримують від 300 тис. до 1,5 млн і більше курей-несучок та виробляють за рік 70-350 млн яєць. Птахофабрики м'ясного напряму відгодовують 5-10 млн курей, 1-3 млн качок, 5-1 млн індиків.

У птахівництві більш, ніж в інших галузях тваринництва, розвинута кооперація. Деякі підприємства спеціалізуються на виробництві продукції окремих технологічних стадій: виведенні курчат, вирощуванні молодняка птиці, виробництві яєць. Взаємовідносини між підприємствами за умов кооперації грунтуються на договірній основі. Системи утримання птиці також залежать від її виду, спеціалізації, напряму і технології виробництва. Серед них розрізняють: кліткову; вигульну на незмінюваній протягом виробничого циклу підстилці або змінній через певні періоди (декаду, місяць); підлогову; вольєрну; комбіновану.

Вибір системи утримання здійснюють з урахуванням напряму вирощування птиці та виду вироблюваної продукції. Яєчному птахівництву більш властиве кліткове утримання, м'ясному – підлогове та вигульне, племінному – вольєрне і змішане.

Отже, галузь тваринництва України має свої специфічні складнощі, що дає основу для її характеристики, як багатогалузевого тваринництва. Для узагальненої оцінки стану та розвитку тваринництва використовують такі показники:

  • • поголів'я – загальна чисельність тваринного виду на певній території;
  • • кількість голів великої рогатої худоби, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;
  • • кількість свиней, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;
  • • поголів'я птиці, що припадає на 100 га посіві зернових;
  • • кількість м'яса, виробленого на території регіону, т;
  • • кількість м'яса, виробленого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, т/людину;
  • • кількість молока, виробленого на території регіону, т;
  • • надій молока на одну корову за рік, л;
  • • кількість молока, отриманого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, л/людину;
  • • кількість яєць, отриманих на території регіону, шт.;
  • • кількість яєць, отриманих протягом року, що приходиться на одного жителя регіону.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >