< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СИСТЕМА

Поняття системи. Використання системного підходу в проектуванні системи управління

Система – це об'єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов'язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Іншими словами, система припускає тільки таке об'єднання частин у ціле, що забезпечує її існування через здатність елементів досягати мети. Система як об'єднання володіє низкою специфічних властивостей цілого, зокрема:

  • – здатність її елементів до взаємодії. Це основна умова існування системи, тому що з втратою елементами здатності взаємодіяти вона неминуче перестає існувати;
  • – "елементний" склад частин (підсистем). Найпростішим чином організована система обов'язково повинна складатися, принаймні, із трьох підсистем, що виконують функції входу, виходу і відносини між ними;
  • – упорядкованість – є загальна особливість не тільки самої системи, але і її частин: входу, виходу і відносин між ними. Ця властивість виявляється в їхній взаємодії в чітко встановленому порядку;
  • – цілісність. Вона обумовлена тим, що системи без підсистем не буває, і тому будь-яка система стосовно них завжди виступає як ціле. Система являє собою якісно визначену сукупність підсистем, зв'язаних у єдине ціле, що має властивості, відсутні в підсистемі;
  • – структурованість. Структурою називають загальний, відносно стійкий, що змінюється в часі й у просторі спосіб організації внутрішніх зв'язків і відносин системи.

Усяка система має різні види структур. Структура є кінцева сукупність елементів і відносин між цими ж елементами. Елементи різняться між собою своїми властивостями. Кожен елемент може виявити властиві лише йому властивості, вступивши у взаємодію з іншими придатними елементами.

Умови і способи реалізації елементами своїх властивостей називаються відносинами.

Ті відносини, що реалізуються в процесі функціонування системи (якщо елементи взаємодіють між собою й обмінюються продуктами своєї діяльності), переходять у зв'язки, а інші зберігаються як відносини. Недіючих систем не існує. Система перестає бути такою і зводиться до набору елементів, як тільки зупиняється "плин" процесів перетворення деякої субстанції (наприклад матеріалу в продукцію), заради якої вона існує.

Однією з найважливіших системоутворюючих властивостей системи є взаємопов'язаність, яка означає, що всі елементи прямо чи побічно зв'язані один з одним, і видалення чи додавання одного з елементів у загальному випадку змінює відношення між іншими елементами системи, тобто система змінює свої властивості.

Як правило, будь-яку досліджувану систему можна розглядати як елемент системи більш високого порядку. Елементи будь-якої системи, у свою чергу, можуть виступати як системи більш низького порядку.

Під елементом системи розуміється самостійне утворення системи (частина системи), що має свої специфічні риси, властивості й особливе значення.

Функціонування системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між її елементами. Відомі три типи зв'язків:

  • – функціонально необхідні – за допомогою їх формуються відносини, визначені для даної системи: відносини управління, підпорядкованості, соціальні відносини і т.ін.;
  • – синергетичні (спільної дії) – при спільних діях деяких частин елементів системи вони забезпечують збільшення загального ефекту цих дій до величини, що перевищує суму ефектів від тих частин, що діють незалежно;
  • – надлишкові – зайві чи суперечливі.

Коли мова йде про стан системи, то зазвичай розуміється її організованість, тобто наявність визначеного порядку чи ступінь упорядкованості системи, у тому числі в її побудові та функціонуванні.

Поняття "організація" відноситься до числа найбільш часто уживаних. Воно вживається, щонайменше, у трьох значеннях: організація як система; організація як стан; організація як процес.

Організації як системі притаманні такі ознаки:

  • – цілісність – передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із притаманними тільки їм властивостями і характером взаємозв'язку;
  • – подільність – передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що у свою чергу, мають системні властивості.

Одним з представників системного підходу, який вперше розглянув підприємство як соціальну систему, був американський дослідник Честер Бернард. Основні функції менеджменту, на його думку, полягають у визначенні цілей організації, підтримки зв'язку між її окремими елементами і забезпечення їх ефективного функціонування.

Спираючись на системний підхід, Бернард розробив концепцію соціальної відповідальності корпорації, відповідно до якої діяльність окремих організаційних систем і прийняття рішень мають соціальні наслідки як в середині організації, так і в зовнішньому середовищі, які менеджер повинен враховувати для розвитку організації.

Другим представником системного підходу є видатний теоретик у галузі управління Пітер Друкер. Основні його погляди наступні: виключна роль професійного менеджера в організації; управлінська еліта як основа підприємництва і сучасного суспільства; ідея самоуправління трудового колективу, відповідно до якої робітники і службовці повинні вибирати спеціальний орган, який буде займатися вирішенням соціальних проблем, що може підвищувати їх відповідальність за справи фірми; концепція, відповідно до якої, в основу управління покладено цілі організації. Лише тільки після їх визначення можливо визначити функції, систему і методи взаємодії елементів процесу управління.

У 80-ті роки однією з найбільш популярних теорій системного підходу стала концепція "7-S", яка була розроблена Е. Атосом, Р. Паскалем, Т. Пітерсом, Р. Уотерменом (модель Мак-Кінсі). Її назва походить від семи взаємопов'язаних перемінних: стратегія (strategy), структура (structure), система управління (systems), персонал (staff), кваліфікація працівників (skill), організаційні цінності (shared values), стиль (style).

У рамках системного підходу розповсюджувались також численні кількісні теорії управління, які виникали з розвитком кібернетики і різних математичних методів. їх прихильники спирались на вивчення різних ситуацій і за допомогою моделювання здійснювали пошук оптимальних шляхів вирішення проблем.

Процес менеджменту розглядається як послідовність етапів:

  • 1. Виконання функцій менеджменту (реалізація конкретних функцій менеджменту через застосування загальних).
  • 2. Формування та використання методів менеджменту.
  • 3. Трансформація методів менеджменту в управлінські рішення.
  • 4. Забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва

До основних категорій (елементів) менеджменту слід віднести

поняття організації, функції та методи менеджменту, рівні управління, стилі керівництва, комунікації, управлінські рішення тощо.

У діяльності керуються наступними законами управління: спеціалізації, інтеграції, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >