< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Процес стратегічного менеджменту, його особливості

Менеджери розробляють стратегії для того, щоб визначити, в якому напрямі буде розвиватися підприємство, і приймати обгрунтовані рішення при виборі способу дій. Вибір менеджерами конкретної стратегії означає, що із всіх можливих шляхів розвитку і способів дій, що відкриваються перед підприємством, вирішено вибрати один напрям в якому воно і буде розвиватися. Без стратегії у менеджера немає продуманого плану дій, дороговказу у світі бізнесу, єдиної програми досягнення бажаних результатів. План управління підприємством охоплює всі функції та підрозділи: постачання, виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, наукові дослідження та розробки. Зробити стратегічний вибір – це означає пов'язати бізнес- рішення та конкурентоспроможні дії в цілому по підприємству в єдиний план дій.

Задача менеджера щодо створення та реалізації стратегії підприємства складається із п'яти взаємопов'язаних операцій:

  • 1. Визначення виду комерційної діяльності та формування стратегічних напрямів його розвитку, тобто необхідно визначити цілі та довгострокові перспективи розвитку.
  • 2. Перетворення загальних цілей в конкретні напрями роботи.
  • 3. Реалізація вибраного плану для досягнення бажаних показників.
  • 4. Ефективна реалізація вибраної стратегії.
  • 5. Оцінка проробленої роботи, аналіз ситуації на ринку, внесення корективів у довгострокові основні напрями діяльності, цілі, стратегію внаслідок набуття досвіду, зміни умов, нових ідей чи нових можливостей.

Основні завдання стратегічного менеджменту: 1. розвиток стратегічного бачення та місії компанії; 2. визначення цілі; 3. створення стратегії; 4. реалізація стратегії; 5. оцінка діяльності, аналіз нових напрямів, внесення корективів.

Процес формування стратегії розвитку підприємства можна представити у вигляді моделі, наведеної на рис. 7.1.

Модель стратегічного менеджменту

Рис. 7.1. Модель стратегічного менеджменту

Система стратегічного менеджменту може допомогти керівникам передбачити тенденції розвитку бізнесу; відслідковувати і

розуміти вплив зовнішнього оточення; робити стратегічний вибір і реалізовувати стратегію.

Спеціальні методи і прийоми стратегічного менеджменту допомагають керівникам оцінити і проранжувати різні види бізнесу, сфокусувати увагу на вирішальних проблемах і напрямках та в остаточному підсумку забезпечити стійкий розвиток підприємства на довгострокову перспективу.

Поняття "системи стратегій". Формування стратегічного набору підприємства

Ураховуючи багатоплановий характер діяльності підприємства є доцільним зазначити необхідність існування певного переліку взаємопов'язаних стратегій, що є так званим "стратегічним набором".

Стратегічний набір – це система стратегій різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відображає специфіку функціонування та розвитку підприємства, а також рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі.

Не може бути двох ідентичних стратегічних наборів, якими керуються підприємства, навіть якщо вони належать до однієї й тієї самої галузі. Це пояснюється умовами функціонування кожного з підприємств: особливостями адаптації внутрішнього середовища до вимог зовнішнього, а також ступенем активності впливу керівництва на формування оточення функціонування організації.

Добре сформований стратегічний набір – той, що відображає досягнутий рівень розвитку, особливості та умови його подальшого руху, відповідно до обраних стратегій.

Обгрунтований стратегічний набір – той, що є результативним для підприємства і якого можна досягти за допомогою наявного потенціалу та певних зусиль щодо його трансформації для забезпечення конкурентоспроможного рівня в далекій перспективі.

У практиці стратегічного менеджменту виокремлюють наступні стратегії:

  • загальні для всього підприємства в цілому (корпоративні);
  • загальноконкурентні за окремими бізнес-напрямами;
  • для кожного з напрямів діяльності організації;
  • для кожної з функціональних підсистем підприємства;
  • ресурсні для забезпечення досягнення стратегічних орієнтирів загального, функціонального та продуктово-товарного типів.

У розробці стратегії враховується багато факторів: характер діяльності підприємства, його структура, кадровий потенціал, особливості галузі, тенденції розвитку макроекономічних процесів, стан правової бази, що регламентує умови господарської діяльності та ін.

Визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів відбувається в процесі стратегічного планування, яке має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства і освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які є потенційними загрозами і можливостями для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку оточення та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Характерними ознаками стратегічного планування є, по перше, виділення стратегічних зон господарювання (СЗГ) та стратегічних господарських центрів (СГЦ).

Стратегічні зони господарювання – це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які підприємство має чи хоче отримати вихід. Відповідно до СЗГ всередині підприємства виділялись виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку СЗГ – стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ здобули назву "стратегічні поля бізнесу". Поле бізнесу – це продукт, котрий знаходиться у взаємозв'язку з ринком.

По-друге, важливою ознакою стратегічного планування є аналіз зовнішнього середовища та внутрішніх можливостей підприємства.

По-третє, методика стратегічного планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства залежно від стану зовнішнього середовища, тобто розробляється декілька стратегічних альтернатив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

Основні етапи формального стратегічного планування можна подати у вигляді схеми (рис. 7.2).

Зі схеми видно, що головним плановим рішенням є вибір цілей для підприємства – місії та конкретних цілей, що забезпечують її реалізацію. Місія підприємства – це його головна загальна ціль, суть існування підприємства. Значення місії полягає в тому, що вона виступає для керівництва як основа, орієнтир для прийняття всіх наступних рішень. Оскільки будь-яке підприємство – це відкрита система, яка існує завдяки тому, що задовольняє якусь потребу своїх споживачів, клієнтів, то й місія його повинна шукатись у навколишньому середовищі, а не всередині підприємства. Отже, прибуток не може бути місією підприємства, бо він цілком внутрішня проблема, хоч і дуже суттєва.

Схема процесу стратегічного планування

Рис. 7.2. Схема процесу стратегічного планування

Після визначення місії на її підставі встановлюються конкретні цілі, через які досягається місія підприємства. Цілі доводяться до виконавців, керівництво стимулює їх досягнення, і тільки в цьому випадку вони стають значимою частиною стратегічного планування.

Наступний етап стратегічного планування – діагностичний, який включає аналіз навколишнього середовища та внутрішніх можливостей підприємства.

Аналіз навколишнього середовища має на меті виявити потенційні загрози та можливості, з якими підприємство може зустрітись у майбутньому. Зазвичай їх виділяють як наступні фактори: економічні; політичні; ринкові; фактори технології; фактори конкуренції; міжнародні; соціокультурні.

Після цього керівництво повинно проаналізувати внутрішній потенціал підприємства для того, щоб виявити його сильні й слабкі сторони. Зазвичай рекомендується аналіз, оцінка та обгрунтування таких функціональних зон підприємства: маркетинг, фінанси (бухгалтерський облік), операції (виробництво), людські ресурси, культура та імідж підприємства. Таким чином, результатом діагностичного етапу є перелік майбутніх загроз і можливостей в зовнішньому оточенні, а також сильних і слабких сторін підприємства у внутрішньому. Як наслідок – перед керівництвом виникає питання: чи зможуть реалізуватися місія підприємства та його конкретні цілі при існуючій стратегії в умовах оточення і розвитку підприємства, які прогнозуються в майбутньому. Усвідомлення того, що застосування

існуючої стратегії в майбутньому не дозволить більше досягати поставлених цілей, дає картину "стратегічних прогалин".

Наступним етапом стратегічного планування є аналіз життєвого циклу продукту та експериментальних кривих. Після чого керівництво повинно проаналізувати останні. Концепція використання експериментальних кривих (кривих досвіду) виходить з того, що витрати на одиницю продукції значно знижуються зі збільшенням кількості продукції (обсягу виробництва та поставки). Причина цього полягає в економії на масштабах виробництва, а також у тому, що зі збільшенням кількості продукції росте і набутий досвід з усунення помилок та раціоналізації виробничих процесів.

Із концепцій життєвого циклу продукту і експериментальних кривих витікають такі стратегічні вимоги: – збалансоване поєднання продуктів, які знаходяться в різних фазах життєвого циклу; – розширення ринкової частки, оскільки це дозволить збільшити обсяг виробництва і рухатись вниз по експериментальній кривій.

Обидві вимоги враховуються на наступному етапі стратегічного планування – при визначенні "стратегічних полів бізнесу" та формуванні "портфеля стратегій".

Портфель – це сукупність напрямків бізнесу або група господарських підрозділів. Концепція "портфеля" виходить з того, що підприємство протягом довгого часу є життєздатним і прибутковим у тому випадку, якщо його "поля бізнесу" у фінансовому відношенні залишаються збалансованими.

"Стратегічні поля бізнесу" виділяються за критеріями очікуваного темпу росту ринку (попиту) і ринкової частки.

На наступному етапі стратегічного планування для кожного із полів бізнесу, відповідно до концепції "портфеля", вибираються стратегії, тобто визначається стратегія кожного поля бізнесу та, відповідно, формується "портфель стратегій".

Заключним етапом стратегічного планування є стратегічне планування структури підприємства. На підставі планування полів бізнесу, виробничої програми і потенціалу фірми встановлюються довгострокові, відносно стабільні елементи: система управління; організаційна структура; розміщення підприємства; зв'язки підприємства; правові форми; стиль управління.

Таким чином, змістовним результатом стратегічного планування є зміни в організації, а саме: створення нових ринків, диверсифікація виробництва, проектування і створення нових потужностей, ліквідація нерентабельних виробництв, злиття і придбання організаційних формувань, розробка нових продуктів, реорганізація і перерозподіл повноважень та відповідальності тощо.

Сучасний темп зміни і збільшення знань настільки великий, що стратегічне планування є єдиним засобом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на тривалий термін. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної цілі усередині організації.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >