< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ МЕНЕДЖЕРА РОСЛИННИЦЬКОЇ ГАЛУЗІ

Управлінська праця як складова управлінської діяльності. Види та класифікація управлінської діяльності

З точки зору психології, діяльність – це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання та творче перетворення навколишнього світу, включаючи саму себе та умови свого існування. Одним з основних видів діяльності людини є праця – її доцільна, корисна, наповнена змістом діяльність, спрямована на перетворення ресурсів природи й створення з них необхідних для життя матеріальних, інтелектуальних та духовних благ, що є обов'язковою умовою існування й розвитку людини і потребує розумового і/або фізичного напруження.

В економічній, управлінській та соціологічній літературі поняття "праця" аналізується через її функції в суспільстві або в організації і виступає умовою росту не лише їхньої економічної та політичної свободи, а й свободи конкретної людини в них.

Формою вияву активного відношення людини до праці є трудова діяльність, яка включає такі види діяльності, як економічна, державна, господарська, суспільно-політична, наукова, творча, підприємницька та інші.

У процесі становлення й розвитку виробництва, а саме у ході розподілу та кооперації праці виокремився специфічний вид діяльності людини – управлінська, яка серед усіх видів діяльності є провідною, спрямовуючою.

Управлінська діяльність (УД) – це особливий різновид свідомої доцільної діяльності людини, в якому відображається реальна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів суспільної діяльності людей, спрямований на ефективне функціонування робіт, що здійснюються (індивідуально або колективно). Доцільність цієї діяльності розкривається як у намаганні досягти тих чи інших цілей, так і у розв'язанні відповідних задач та виконанні функцій.

Якщо трудова діяльність людини передбачає функціонування людини в межах посади, професії, фаху, тобто у досить вузьких межах, то управлінська діяльність має широкі межі функціонування та впливу, які визначаються місцем особи в ієрархічній структурі організації як системи або її органу управління як керуючої підсистеми. І саме трудова діяльність людей виступає об'єктом управлінського впливу.

Феномен управління полягає в тому, що людина не може не управляти. Управління властиве як людському буттю, так і спілкуванню: людина не може не вступати в контакти з іншими людьми. Можна навіть сказати, що поза комунікаціями немає людини. Однак, УД як процес міжособистісного спілкування ширше комунікацій типу "керівник-підлеглий".

УД людини відбувається як у діловій сфері, так і у сфері її' взаємовідносин з іншими людьми. Під час здійснення УД у діловій сфері здебільшого відбувається реалізація менеджменту як науки й практики управління. Слід розуміти, що у цьому випадку УД лежить переважно у площині "свідомість-мислення". А здійснення людиною УД у сфері її взаємовідносин з іншими людьми є яскравим прикладом реалізації менеджменту як мистецтва управління.

Управлінська діяльність не є однорідною. Її види класифікують за такими ознаками:

  • – змістом (організаційна, економічна, технічна, соціально- психологічна, правова, комплексна);
  • – характером ініціативи (з ініціативи підлеглих, з ініціативи керівництва, із зовнішньої ініціативи);
  • – періодом (перспективна та поточна);
  • - предметом діяльності (із фіксованою інформацією, особисті контакти);
  • – періодичністю повторення (регулярна та нерегулярна);
  • – фіксованістю у часі (жорстко зафіксована у часі та така, що має певні часові рамки (інтервал));
  • – важливістю (першочергова та менш важлива);
  • – терміновістю (термінова, невідкладна та нетермінова).

УД поділяють також на управління іншими людьми та самоуправління. Якщо розглядати УД як управління іншими людьми, то варто дати їй таке визначення: управлінська діяльність – це свідома діяльність людини по цілеспрямованому погодженню сумісної діяльності інших людей. Якщо ж розглядати її як самоуправління, то визначення набуває іншого змісту: управлінська діяльність – це свідома діяльність людини з управління: власними діями, що стосується, насамперед, визначення й погодження певної послідовності їхнього виконання. Такий підхід до класифікації УД впливає навіть на визначення часу виникнення управління.

Однією з основних складових УД є управлінська праця (УП).

Управлінська праця – це різновид доцільної розумової праці різних категорій управлінських працівників, незалежно від рангу, сфери діяльності, затраченої на виконання організаційних, координаційних дій та на регулювання.

Розрізняють декілька видів управлінської праці: інформаційна, підготовка і прийняття у правлінських рішень, організаторська. Однак, технологічний бік, а значить і зміст (загальна природа) будь-якого з цих видів УП розкривається через її основні функції:

  • 1) логічну функцію загальної природи праці або її змісту, яка передбачає постановку цілей і підготовку процесу праці;
  • 2) енергетичну функцію, що передбачає приведення у дію засобів праці;
  • 3) технологічну функцію, яка полягає у безпосередньому впливі на предмет праці;
  • 4) контрольно-регулюючу функцію, що полягає у настроюванні й налагодженні обладнання, яке використовується людьми у процесі виконання своїх функцій.

УП має ряд специфічних особливостей, які характеризують її як особливий вид праці.

Характеристики управлінської праці:

  • – розумова праця, яка характеризується перенесенням центру ваги на психічні процеси сприйняття, запам'ятовування й мислення, поєднує різні за складністю і кваліфікаційними вимогами (творчі, логічні та технічні) операції й процедури, що відрізняються ще й характером трудових процесів;
  • – непряма виробнича праця, оскільки вона, безпосередньо не виступаючи творцем матеріальних благ, все ж є невід'ємною частиною праці "сукупного працівника", а отже, і продуктивною працею;
  • – праця, що поєднує елементи менеджменту з елементами спеціальності й професії, адже менеджери у процесі виконання своїх прямих обов'язків часто виконують і неуправлінські функції;
  • – робота з людьми;
  • – праця, яка має мінливу за часом, періодами й непередбачуваністю природу;
  • – праця, у процесі здійснення якої вирішується широке коло проблем організаційного, економічного, технічного, соціально- психологічного, правового характеру;
  • – праця, що має інформаційну природу;
  • – творчий характер праці, зумовлений необхідністю шукати й розв'язувати нові проблеми, активно варіювати функціями, діяти самостійно, обирати неповторний шлях до поставленої мети, приймати нові нестандартні рішення тощо;
  • – праця, що вимагає прийняття на себе відповідальності за успішне виконання роботи, досягнення поставлених цілей;
  • – праця, що характеризується слабкою фізичною енергоємністю, високим рівнем використання енергії нам'яті людини та постійним нервовим і психічним напруженням;
  • – праця, що вимагає від менеджера уміння управляти власним фізичним і емоційним станом;
  • – праця, яка менше, ніж виробнича праця, піддається механізації й автоматизації, однак, сьогодні, в передових організаціях за рахунок інтенсивного впровадження інформаційних систем управління, звільняється частина робочого часу управлінців;
  • – різний рівень мобільності та розгорнутості просторових меж УП різних менеджерів у різних організаціях;
  • – підвищені кваліфікаційні вимоги до керівників та спеціалістів управління – вони повинні мати глибші й різноманітніші знання, порівняно з іншими працівниками і до того ж постійно підвищувати рівень своєї кваліфікації та впроваджувати інновації;
  • – підвищений рівень організаційної свободи й самостійності, високої складності й нестабільності праці, що вимагає здатності приймати ризиковані рішення;
  • – особлива значущість якості УП, адже низька якість цієї праці може привести до масштабних економічних і соціальних;
  • – специфіка предмета, засобів і продукту УП;
  • – важкість встановлення управлінському персоналу конкретної норми виробітку й межі виконання виробничих, комерційних та інших завдань;
  • – специфіка результату УП, яка полягає в тому, що результати праці більшості управлінських працівників складно або взагалі не піддаються прямому вимірюванню визначенням обсягів виробленої продукції у вартісних чи натуральних показниках.

Основною метою УП є визначення цілей організації, створення умов для їх досягнення та координація спільних зусиль трудового колективу організації й забезпечення узгоджених дій його членів, спрямованих на досягнення цих цілей.

Із визначеної мети окреслюються основні завдання УП:

  • – визначення цілей організації й створення необхідних умов (економічних, організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т.д.) для реалізації її завдань і досягнення її цілей;
  • – забезпечення послідовності, "встановлення гармонії" між індивідуальними трудовими процесами;
  • – координація спільних зусиль колективу та забезпечення погоджених дій його членів (працівників організації), спрямованих на досягнення конкретних запланованих результатів, досягнення цілей організації;
  • – задоволення потреб працівників.

Об'єктом УП є трудова діяльність персоналу, а саме праця людей в організації, насамперед, праця окремих працівників або колективу працівників організації, які безпосередньо залучені до виробництва товарів, їх реалізації та надання послуг споживачам.

Специфічним предметом УП є інформація про стан керуючої та керованої систем, зовнішнє середовище організації, а також взаємовідносини людей у процесі управління.

Засобами УП є інтелект людини, інформація як засіб зв'язку, засоби організаційної та обчислювальної техніки, транспорт.

Предмет та засоби праці, що у сукупності створюють засоби виробництва, являють собою матеріальні умови живої праці, в якій пріоритетну роль відіграють засоби праці.

Безпосереднім специфічним продуктом УП, яка безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, є регульований управлінський (керуючий) вплив на всі виробничі, комерційні та інші процеси, що протікають в організації, який активізує роботу її працівників. Здійснення такого впливу забезпечує досягнення визначених цілей організації. Основною формою управлінського впливу є управлінське рішення, що може являти собою вибір альтернативи у вигляді наказу, розпорядження, плану заходу, іншої управлінської документації, що виражає розвиток суб'єкта управління, а також у вигляді прохання, рекомендації, поради тощо.

Ефективність УП повинна оцінюватись не за кількістю підготовлених документів та виданих розпоряджень, а за результативністю та прогресивністю технічних, організаційних та економічних рішень, що приймаються – за їхнім впливом на результати діяльності працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції чи послуг.

Усі зазначені специфічні якості управлінської праці обумовлюють особливий підхід до її організації.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >