< Попер   ЗМІСТ

Механізм управління в системі забезпечення результативності функціонування рослинницької галузі

Ефективність менеджменту підприємств рослинницької галузі може бути визначена як відношення певного результату прийнятих рішень з питань ведення галузі рослинництва до витрат, пов'язаних з виконанням цих рішень. У формалізованому вигляді цей зв'язок можна записати наступним чином:

де Ем – ефективність менеджменту підприємств рослинницької галузі; Р – результат (дохід, прибуток, урожайність тощо); В – виробничі витрати.

У загальному вигляді ефективність організації можна охарактеризувати як співвідношення між ціною продукції рослинництва, її собівартістю та якістю. У ринковій економіці це співвідношення має певні закономірності – зростання якості продукції призводить як до збільшення виробничих витрат, так і до підвищення ціни. Однак темпи зростання собівартості повинні бути нижчими за темпи збільшення ціни. Якщо ж відбувається зворотний процес, то він означає зниження ефективності діяльності організації. Ефективність діяльності організації у формалізованому вигляді може мати такий вигляд:

де Ео – ефективність діяльності організації; Ц – ціна продукції (робіт, послуг); С – собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

Оскільки в сільському господарстві ціна визначається ринком – попитом і пропозицією на продукцію та законом середньої норми прибутку, то її рівень є величиною відносно постійною (в короткостроковому періоді). В цих умовах підвищення ефективності діяльності організації галузі рослинництва можливе переважно за рахунок зменшення витрат у розрахунку на одиницю продукції (питомих виробничих витрат) і поліпшення якості продукції. У свою чергу, зменшення собівартості одиниці продукції та поліпшення її якості можливе виключно через упровадження відповідних технологій виробництва, зберігання й переробки продукції рослинництва.

Крім цього, необхідно враховувати іншу специфіку діяльності організацій у сільському господарстві, що полягає у формах власності на засоби виробництва (землю і капітал) та у формах організації виробництва. Передусім це стосується фермерських господарств, які становлять високу питому вагу в аграрному виробництві більшості країн. Відмінність класичного фермерського господарства від підприємств інших організаційно-правових форм господарювання, характерною ознакою яких є використання найманої праці, полягає в тому, що фермерські господарства грунтуються здебільшого на праці фермера та членів його сім'ї. Тому для фермерських господарств критерієм ефективності виступають загальна сума виручки від реалізації продукції та валовий дохід, тоді як для інших підприємств – прибуток. Пояснюється це тим, що, виступаючи одночасно в ролі власника засобів виробництва, менеджера і працівника, фермер фіксовано не поділяє свій дохід на прибуток та заробітну плату. Межа між прибутком і заробітною платою у фермерському господарстві є досить гнучкою. Саме такою гнучкістю й пояснюється той факт, що протягом кількох років фермерське господарство може отримувати збитки й залишатися при цьому на ринку продукції, яку виробляє.

Під поняттям ефективності підприємства часто розуміють здатність підприємства виробити якнайбільше продукції, використовуючи дану кількість ресурсів (технічна ефективність виробництва продукції). Або альтернативно можемо підкреслити, що ефективність означає здатність підприємства виробити даний обсяг продукції, використовуючи мінімум ресурсів. Обидва визначення є рівнозначними за умови сталого ефекту масштабу, і вибір методу аналізу ефективності залежить від "поведінки" виробничої одиниці. Якщо кінцевою метою діяльності підприємства є максимізація виручки, тоді технічна ефективність виробництва продукції є доцільною. Однак якщо підприємство дотримується принципу мінімізації витрат, то під час аналізу ефективності необхідно оперувати поняттям технічної ефективності використання ресурсів.

Загалом зростання результативності підприємств галузі рослинництва (рівня прибутковості) може здійснюватися за такими основними чотирма напрямами: зростання цін на продукцію рослинництва, зниження виробничих витрат, удосконалення структури кінцевих продуктів, підвищення вартості кінцевих продуктів. Однак кожен з цих напрямів має безпосередній зв'язок з формуванням та функціонуванням виробничих витрат і зводиться до таких методів підвищення прибутковості виробництва крізь призму виробничих витрат:

  • 1. Збільшення прибутку за незмінних постійних витрат. У цьому випадку можливі два шляхи. По-перше, підвищення прибутку за рахунок поліпшення організації господарства, зокрема шляхом упровадження нових організаційних форм господарювання, вдосконалення маркетингу, впровадження досягнень науково- технічного прогресу і т. ін. По-друге, зростання прибутку можна досягти за рахунок реструктуризації виробництва – нарощування прибуткових видів продукції рослинництва за відповідного скорочення менш прибуткових.
  • 2. Підвищення прибутку за збільшення постійних витрат. Це означає абсолютне розширення виробництва за рахунок прибуткових видів продукції рослинництва, впровадження нових сучасних технологій, підвищення якості продукції тощо.
  • 3. Зростання рівня рентабельності господарювання за скорочення постійних витрат та незмінної суми прибутку. Виходячи з формули визначення рівня рентабельності, де чисельник позначає прибуток, а знаменник – виробничі витрати, певне зменшення знаменника за незмінного чисельника відповідно збільшить результативний показник. Досягти скорочення постійних витрат за незмінної абсолютної суми прибутку можна завдяки їх перегрупуванню за видами продукції, відповідно скоротивши й розширивши виробництво певних видів продукції рослинництва.
  • 4. Підвищення рівня рентабельності господарювання за зниження постійних витрат та абсолютної суми прибутку. Такий процес може відбуватися за умови, що темпи зниження постійних витрат перевищують темпи скорочення абсолютної суми прибутку.

Не відкидаючи доцільність розрахунку показника рівня рентабельності виробництва як такого, що характеризує ступінь віддачі виробничих витрат, слід зазначити, що показник рівня прибутковості значною мірою характеризує саме кінцеву ефективність виробництва. Адже з позиції макрорівня, суспільства загалом кінцевим результатом виробництва є рівень цін, за якими реалізується продукт (робота, послуга). У свою чергу, рівень цін залежить від затрат праці, втіленої в продукт. Водночас ефект від продукту визначається рівнем затрат робочого часу споживача продукту. В цьому зв'язку деякі вчені пропонують відповідні методики розрахунку ефективності праці, які ураховували б названі критерії.

Однак запропоновані методики є досить складними і навряд чи можуть бути застосовані в широкій господарській практиці, тому що передбачають використання значної кількості додаткових, визначених розрахунковим шляхом показників, які на рівні підприємств не можуть бути одержані. Це такі показники, як рівень реального задоволення відповідної кінцевої потреби за певними видами продукту, затрати сукупного робочого часу, виробництво продукції, суспільно необхідні результати і витрати, втілені в продукті, тощо.

Тому на мікрорівні показником, що відповідає вимогам кінцевої ефективності виробництва продукції рослинництва, є рівень його прибутковості, що визначається як відношення прибутку (доходу) до виручки від реалізації продукції рослинництва, або відношення прибутку на одиницю продукції рослинництва до її ціни. Економічна сутність цього показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям суспільної ефективності – зниженню собівартості продукції рослинництва, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Рівень прибутковості гнучко реагує на рух ціни як серцевини економіки, відображаючи її динаміку й оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій динаміці.

Досить поширеним методом ціноутворення є розрахунок ціни саме на аналізі беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. Цей метод ціноутворення грунтується на розрахунках норми беззбитковості.

На основі економічного аналізу, а також прогнозуючи зміни виробничих витрат і цін за видами продукції, з'являється можливість цільового планування обсягів виробництва відповідних видів продукції з метою підвищення рівня ефективності.

 
< Попер   ЗМІСТ