< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Етика: предмет і значення

Поняття "етика"

Етика – галузь філософських знань, наука про мораль, що осмислює, узагальнює, систематизує історію становлення і розвитку етичних теорій, концепцій, які обґрунтовували природу, суть, специфіку, функції моралі, закономірності її розвитку і функціонування, взаємозв'язок з іншими формами духовного та матеріального життя людей. Етика як моральна філософія – відрефлексоване теоретичне моральне знання про суть і призначення людини, що відображає моральну свідомість в усій її складності та суперечливості, конкретно-історичну практику у її розмаїтті та колізіях.

Поняття етика етимологічно походить від стародавнього фецького слова "ethos", яке спочатку (зокрема, ще в "Іліаді" Гомера) означало місцеперебування, спільне житло. Згодом воно набуло нового значення: звичай, темперамент, характер. Історія слова ethos зафіксувала те важливе спостереження, що звичай і характери людей народжуються в спільному житті. Видатний мислитель античності Арістотель, беручи за основу значення слова ethos як характеру (темпераменту), формулює прикметник ethicos – етичний, визначивши особливість людської доброчинності, а саме доброчинності характеру (мужність, мудрість, помірність, справедливість тощо), які відрізняються від доброчинностей розуму. Для визначення науки, що вивчає етичні чесноти, Арістотель сформував новий іменник ethics – етика, що зустрічається в назвах творів ("Велика етика", "Нікомахова етика", “Евдемова етика"). Так, у IV ст. до н. е. етична наука одержує назву, яку має і досі.

Історія становлення поняття етика повторюється ще раз на римському ґрунті. Приблизним латинським аналогом слова "ethos" є слово "mos" (moris), що також означає вдачу та характер людини, крій одягу і моду, звичай та порядок Стародавній римський філософ Цицерон, орієнтуючись на грецький досвід і прямо посилаючись на Арістотеля, сформував прикметник moralis (що належить до характеру, звичаїв), а від нього пізніше виникає поняття "moralitas" – мораль. Отже, за етимологічним змістом грецьке ethice і латинське moralitas збігаються. Ці поняття народилися не в стихії народної свідомості, а створені філософами для визначення певного явища.

У процесі історичного розвитку людства поняття "етика” і "мораль" наповнюються різним змістом. Етику почали розглядати як філософську науку (краще – практичну філософію), яка відповідає на питання "як потрібно правильно жити?" (чи, у формулюванні І. Канта, – "що потрібно робити?") і має основним предметом вивчення мораль. У суспільній свідомості мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, норми поведінки, уявлення про Добро і Зло тощо). Проте характеристика етики як науки про мораль не є достатньою. Відповісти на питання, що таке етика, це значить і дати тлумачення самої моралі.

Під мораллю в науковій літературі розуміють систему вищих цінностей, що характеризується протилежністю добра та зла й обумовлює норми досягнень людської поведінки. Відповідно до цього визначення мораль представлена двома складовими. Одна з них характеризує змістовий аспект моралі: мораль – це система вищих цінностей. Друга відмічає імперативний характер моральнісних цінностей, і цим ще більше посилює їх позитивне значення.

Дійсно, якщо моральні цінності формують норми належної поведінки (як повинно бути), то тоді вони відіграють роль морального стандарту, морального ідеалу в людській життєдіяльності. Як видно з визначення, мораль стає реальним буттям, якщо долає протилежність між фактичним станом справ (діями, вчинками, суспільними явищами) та морально цінним.

У деяких європейських мовах поряд з терміном "мораль" виникли й інші, але які означають те саме явище. Російським аналогом слова “мораль" є поняття "нравственность", першоджерелом якого стало слово "нрав" (характер або сукупність душевних якостей). У староукраїнській мові існувало слово "обичайність", а в сучасній – "моральність".

У сучасній літературі, наслідуючи німецького філософа Гегеля, мораль розуміється як форма суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми правил, принципів та норм поведінки, а моральність – як утілення даних правил, принципів та норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними.

Отже, історія термінів підводить до узагальненого визначення: етикаце філософська наука про мораль (моральність).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >