міфів про співпрацю із соціологами. А як же насправді?

Рішення, чи здійснювати дослідження власними силами, чи залучати фахівців із соціальних досліджень (соціологів), на практиці може видатися дещо складнішим, ніж у теорії. У теорії все просто: співпраця з фаховими дослідниками забезпечить належну якість дослідження, а отже, треба залучати.

На практиці на рішення впливає низка інших як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, серед яких і брак кваліфікованих спеціалістів (а отже, невпевненість у якості результату), і небажання платити "сторонній людині", коли "своїм потрібен підробіток". Нині поширені деякі міфи про соціальні дослідження загалом і співпрацю з фаховими дослідниками зокрема, які стають на заваді в прийнятті зважених, ефективних рішень. Тож спробуймо розібратися в деяких помилкових уявленнях і в тому, якою є дійсна ситуація.

Міф 1. "Соціологія, соціальні дослідження – це достатньо просто; для вдалого дослідження не потрібно бути фахівцем у галузі соціальних досліджень. Ми всі можемо скласти анкету, провести інтерв'ю. Можливо, потребуватимемо кількох порад, але не більше".

Усі ми є трохи лікарями, трохи юристами, трохи медійниками й трохи соціологами в тому сенсі, що всі ми щось знаємо та вміємо в цих царинах (і не лише в них). Можемо полікувати, знаємо деякі юридичні норми та навіть можемо роз'яснити їх іншим, можемо розмістити рекламне оголошення в газеті. Але все це не робить нас лікарями, правниками, PR-фахівцями.

Будь-яка людина без юридичної освіти, але із сильними аналітичними здібностями зможе проаналізувати нормативно-правовий акт. Цілком імовірно, що їй це вдасться зробити на доброму рівні. Але ця людина не побачить стільки правових пасток у тексті та зв'язків з іншими нормативно-правовими документами, як фаховий юрист із такими самими аналітичними здібностями. Понад те, коли правник погляне на мету вашого проекту, в рамках якого потрібно було здійснити аналіз правового акта, він чи вона може виявити, що насправді варто було аналізувати зовсім інший документ! Чим важче обрати належні нормативно-правові акти (НПА) для аналізу, чим більше вони містять добре завуальованих пасток, чим складнішими є їхні переплетення з іншими НПА, тим менше шансів, що той, хто не є фаховим юристом, здійснить вдалий аналіз, хоча в простіших ситуаціях може й пощастити.

Аналогічна ситуація і з соціальними дослідженнями. Запорука якісної роботи в дослідницькій галузі^[1] – сильні аналітичні здібності виконавців. Наприклад, у реальному житті автор тричі натрапляла на юристів та програмістів, які були "природженими соціологами"^[2]: маючи певну ерудицію в методах соціальних досліджень, ці люди могли блискуче реалізувати базові дослідницькі проекти, продумуючи їх до дрібниць, причому на значно вищому рівні, ніж це зробили б люди з профільною дослідницькою освітою, але не настільки розвиненою логікою та не такі уважні до деталей.

Пригадайте свої студентські роки: поруч із вами навчалися відмінники та ті, хто ледве-ледве складали сесію; люди здібні й ті, кому важко було вийти на високий рівень (дехто з них виходив завдяки наполегливій роботі, а дехто так і лишався на невисокому). Усі ці люди, отримавши диплом, опиняються на ринку праці. А соціологи, соціальні дослідники – такі самі люди, як і всі інші. Тому одного дня ви можете зробити для себе відкриття, що, не маючи медичної освіти, але занурившись у медичну літературу, ставите діагноз грамотніше за свого дільничного терапевта, а найнятий вами для проекту дипломований соціолог явно робить логічні помилки у формулюванні запитань анкети. Так справді може трапитися. Втім, це не означає, що ви маєте той самий рівень компетентності, що й талановитий, відповідальний, професійний лікар, який постійно працює над своєю кваліфікацією, або соціолог, котрий має як широку ерудицію в методах і методиках соціальних досліджень, що напрацьовується роками, так і сильні аналітичні здібності.

Дійсність на противагу міфу: добрі фахівці із соціальних досліджень значно компетентніші за талановитих аматорів, але талановиті аматори можуть здійснити дослідження краще, ніж погані фахівці, тому подеколи ми можемо натрапити на аматорські соціальні дослідження, які є кращими за "фахові".

Міф 2. "Нам не треба розбиратися в соціальних дослідженнях: ми наймемо фахівців, і вони все зроблять".

Фахівці дійсно все зроблять, якщо ви їм замовили дослідження "під ключ": спланують і проведуть його, оприлюднять результати. Але для того, щоб зробити саме те, що вам потрібно, дуже багато з вами спілкуватимуться: уточнюватимуть, що саме потрібно дізнатися в результаті дослідження; пояснюватимуть, у який спосіб це можна дізнатися та яких потребуватиме фінансових ресурсів; розтлумачать переваги та недоліки різних дослідницьких підходів.

Щоб чіткіше зрозуміти цей процес комунікації, уявіть собі, що ви запланували ремонт у своїй оселі. Потрібно продумати, що саме ви бажаєте змінити. Ви можете вагатися щодо того, скільки грошей готові на це витратити, й не зразу зорієнтуєтеся, на який саме ремонт вистачить заощаджень. Зробити радикальний ремонт чи косметичний? В усій квартирі чи лише в одній кімнаті?

Щоб не бути розчарованими результатом, вам потрібно буде вибрати, яких майстрів найняти для ремонту, та багато з ними спілкуватися, зокрема пояснити їм, що саме вам потрібно. Можливо, у процесі спілкування з'ясується, що не обійтися без електрика, хоча спершу ви про це не подумали. Майстри пропонуватимуть різні матеріали, різні рішення, пояснюватимуть їхні переваги та недоліки. І хоча ви могли знати дуже мало про ремонтно-будівельні роботи й ніколи не планували, скажімо, самостійно класти плитку на стіни, базової ерудиції в ремонтних питаннях все ж доведеться набути, щоб усе узгодити з майстрами й отримати оптимальний результат у межах наявних фінансових можливостей. Аналогічна ситуація у спілкуванні із соціологами або фахівцями із соціальних досліджень.

Дійсність на противагу міфу: ви як замовник є однією з ключових фігур дослідницької команди, а отже, важливо відповідально та докладно спілкуватися з дослідниками, якщо бажаєте отримати справді те, що вам потрібно^[3].

Міф 3. "Якщо ми наймемо людину з дипломом соціолога, з нашим проектом усе буде добре".

Так само як бувають більш або менш вправні теслі й маляри, більш або менш компетентні лікарі та юристи, може дуже різнитися якість роботи й соціологів. Замовникові потрібно мати бодай базове уявлення про ознаки фахової роботи, щоб дати собі якомога більше шансів найняти хорошого фахівця.

Як і в будь-якій іншій спеціальності, на жаль, диплом соціолога аж ніяк не гарантує високого рівня фаховості в прикладних дослідженнях, навіть якщо це диплом з відзнакою. Проблема в тім, що на багатьох кафедрах серед викладачів усе ще бракує спеціалістів-практиків, а в навчальному плані велику увагу приділено теорії та історії соціології і недостатню – методам та методикам соціальних досліджень. Ця проблема, мабуть, існуватиме ще кілька десятиліть, хоча нині ситуація вже значно краща, ніж 15-20 років тому^[4].

Причому навіть ступінь кандидата соціологічних наук не може бути запорукою вдалої співпраці: далеко не кожен фахівець із таким ступенем добре розуміється на прикладних дослідженнях. Наприклад, людина могла захистити дисертацію з теорії або історії соціології, а це передбачає зовсім іншого типу ерудицію та навички, ніж необхідно в прикладних дослідженнях^[5].

Дійсність на противагу міфу:

• • наявність диплома (бакалаврського, магістерського, кандидатського, PhD, докторського) із жодної спеціальності не дає 100% гарантії якості виконання роботи;
• • соціологія, соціальні дослідження не є винятком із цього правила.

Міф 4. "Будь-який добрий фахівець із соціальних досліджень зможе провести будь-яке соціальне дослідження".

Як і будь-які інші фахівці, дослідники спеціалізуються з певних тем і методів роботи. Хтось знає більше про розвиток громад, інший – про релігію, третій – про національну ідентичність. Можливо, хтось багато працює з вибірками, зокрема й найскладнішими, але не зуміє вдало провести глибинне інтерв'ю, адже для планування вибірки потрібні насамперед логіка й математичні знання, а для глибинного інтерв'ю окрім аналітичних здібностей ще й талант до міжособистісної комунікації. Хтось може спеціалізуватися з напівструктурованих індивідуальних і групових інтерв'ю, добре планувати спостереження й експерименти, але при цьому не вміти сформувати вибірку репрезентативного опитування, особливо якщо йдеться про нестандартний випадок.

Адже ми не намагаємося лікувати хворе горло в гастроентеролога. До певного рівня проблеми нам може допомогти з недугою терапевт, але якщо випадок є відносно складним, то очікуємо, що терапевт дасть направлення до вузькопрофільного фахівця, хоча всі вони – отоларинголог, гастроентеролог, терапевт – лікарі.

Аналогічно й у царині соціальних досліджень. Є фахівці, яких можна вважати відносно універсальними, але жоден не матиме дуже високого рівня абсолютно в усіх методах та методиках і тим паче в усіх темах. Тому цілком нормальною є ситуація, коли фахівець після спілкування з вами повідомить, що для проекту варто найняти іншу людину або принаймні залучити для окремого компонента ще одного спеціаліста. Це зовсім не означає, що ви натрапили на слабкого фахівця, імовірніше, що на відповідального та чесного, який переймається якістю кінцевого результату!

Якщо соціолог, ще не дізнавшись про деталі вашого проекту, стверджує, що "знає та вміє все", поставтеся скептично до таких заяв і подальшої співпраці. Адже це означає, що людина або щиро не розуміє, яким має бути справді високий професійний рівень (тому перебуває в полоні ілюзії, що вміє все), або зацікавлена в роботі настільки, що готова ризикувати якістю дослідження.

"Вміють майже все" лише в дослідницьких центрах, у яких працюють фахівці з різним досвідом та різної спеціалізації. Справжні професіонали розуміють, що сучасне знання досягло такого рівня розвитку, що "майстрів на всі руки" не буває навіть у рамках певної галузі: фахівець, сильний для одного проекту, може не виявитися таким для іншого.

Вдалий збіг, що найнятий дослідник добре знається на вашій тематиці й при цьому є добрим методологом, можливий, але малоймовірний. Якщо такого збігу немає, дослідження високого професійного рівня все одно можливе за умови, що залучена людина добре знається на методах дослідження, а ви – на його темі.

Приміром, уявіть, що ви спеціалізуєтеся з проблематики ОСББ^[6]. Навряд чи знайдете фахівця із соціальних досліджень, який знається на ОСББ. Понад те, можливо, найнятий вами соціолог навіть не певен, як розшифровується ця абревіатура! Але разом ви зможете спланувати грамотне дослідження з цієї тематики, якщо чітко поясните, що саме бажаєте дізнатися в підсумку та якою є практична мета проекту (тобто в чому це нове знання має вам посприяти). У процесі планування фахівець поставить вам багато уточнювальних запитань, і таким чином разом ви побудуєте надійний місток між тим, що знаєте зараз, і тим, що важливо дізнатися для досягнення практичної мети проекту.

Натомість, хоч би яким грамотним методологом була найнята людина, якщо ні ви, ні вона не орієнтуєтеся в тематиці дослідження, проблеми постануть ще на етапі конкретизації мети та ключових запитань. Декому, можливо, буде важко в це повірити, але така ситуація (коли ніхто із задіяних осіб не орієнтується в темі) не гіпотетична, а час від часу трапляється на практиці.

Наприклад, у відчайдушному пошуку фінансової підтримки співробітники громадської організації беруться за тему, в якій не орієнтуються, оскільки саме з неї грантодавець оголосив конкурс. Домовляються з фахівцями з відповідної проблематики про консультації в рамках проекту та докладають їхні резюме. Резюме видаються переконливими, донор надає фінансування. Обмежившись кількома фаховими консультаціями та маючи оманливе враження, що вже достатньо зорієнтувалися в темі для виконання проекту, активісти намагаються самотужки реалізувати дослідження, працюючи з давніми, комфортними для них партнерами. Вони не звертаються більше до тих, хто дійсно знаються на тематиці, адже вірять, що "у нас є дуже хороший соціолог, який добре впорається із завданням". Зацікавлений у заробітку соціолог, своєю чергою, не зацікавлений у розвінчанні того міфу. І в результаті над проектом працюють люди, які вкрай погано знаються на його проблематиці. Практична цінність такого дослідження вельми низька. Як наслідок – цілком закономірно потерпає репутація виконавців.

Дійсність на противагу міфу:

• • будь-який фахівець, який добре знається на методах соціальних досліджень, зможе провести дослідження з будь-якої теми на належному рівні, якщо ви самі розумієтеся на відповідній темі, і не зможе, якщо ніхто з вас (ані замовник, ані виконавець) не обізнані в ній;
• • жоден соціолог або інший фахівець не володіє досконало всіма методами, методиками та технологіями соціальних досліджень;
• • якщо людина стверджує, що знає та вміє все, то вона або сама не свідома своєї некомпетентності, або свідомо вводить вас в оману;
• • вміють майже все лише в дослідницьких центрах, які об'єднують різнопрофільних фахівців;
• • добрий фахівець із соціальних досліджень, навіть маючи широкий спектр компетентності, з легкістю скаже вам, із яких методів він/вона НЕ спеціалізується.

Міф 5. "Ми хотіли б співпрацювати з фахівцями, але в нашому місті/селі немає соціологів, тому змушені все робити самі. Наймати людину з іншого міста вимагатиме надто великих витрат на відрядження, які не співмірні з таким невеликим бюджетом, як у нашому проекті".

У цьому міфі чимало правди. Справді, приїзд фахового дослідника з далекого міста до населеного пункту, де працює громадська організація, й проведення ним дослідження на місці можуть передбачати значні витрати, оскільки потрібно оплатити дорогу, проживання, харчування. До того ж людина витрачатиме свій час на дорогу, що теж вимагає вищої оплати праці, ніж якщо вона працює не на виїзді.

Дійсно, рівень цін і заробітних плат дуже різниться зараз в Україні і між регіонами, і між населеними пунктами, тому наймання фахівця з іншого міста може виявитися надто дорогим для малобюджетних проектів. В одних населених пунктах 3 тис. грн – це дуже добра зарплата, в інших – мала.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що не кожен залишить свою основну роботу на тиждень чи два, які необхідні для реалізації польового етапу дослідження в рамках вашого проекту. Але це не означає, що неможливо або не потрібно залучати фахівців, навіть якщо вони не є мешканцями того міста або села, де працює організація.

Адже не обов'язково замовляти дослідження від А до Я (тобто всі його компоненти від планування до підготовки звіту за результатами). Існують різноманітні схеми співпраці, які допоможуть вивести дослідження на якісно новий рівень, значно вищий, ніж той, якого вдасться досягти самотужки. Ще 20 років тому така дистанційна (віддалена) співпраця була майже неможливою. Нині ж в Україні, як і в низці інших країн, достатньо розвинені телефонний зв'язок, мережа Інтернет та банківська система, щоб залучити фахівця дистанційно.

Наприклад, соціолог може дистанційно допомогти вам розробити методологію та інструментарій дослідження, підготувати все необхідне для збору даних. Натомість дані будуть зібрані місцевими співробітниками громадської організації. Якщо це анкетне опитування, то місцеві активісти можуть провести його за допомогою інструкції та анкети, розробленої фаховим дослідником, а потім ввести відповіді з анкет до наданої ним/нею електронної таблиці. Далі цей масив даних передадуть фахівцю для здійснення аналізу за допомогою спеціального програмного забезпечення.

За весь проект ви можете жодного разу не зустрічатися з найнятим дослідником (а отже, не закладати до кошторису витрати на відповідні відрядження): спілкуватися телефоном, за допомогою електронної пошти та Skype^[7], підписати угоди й акти виконаних робіт, надіславши їх звичайною поштою, а гонорар виплатити на банківську картку. Якщо наймете людину для експертного супроводу проекту навіть у такому частковому й дистанційному форматі, це допоможе вивести його на якісно інший рівень і зовсім не обов'язково коштуватиме надто дорого. Пригадується такий приклад із практики.

Одного разу на гарячу лінію "Запитай у соціологів" звернулася громадська організація з невеличкого міста. Вона отримала грант на проведення доволі масштабної серії семінарів. Одним із компонентів проекту було опитування учасників тренінгів про певний тип проблем, із якими вони стикаються в їхніх рідних містах і селах. Організації було дуже складно його спланувати та опрацювати результати. Її грантодавець постійно робив критичні (але адекватні й справедливі) зауваження щодо надісланих на затвердження матеріалів проекту.

Не згадуватимемо тут усі запитання, що поставали в організації, лише наведемо два уривки діалогів із представником цієї ГО (назвемо її Лариса). Варто зауважити, що це не є типовий діалог між ГО та фахівцем гарячої лінії, але він дуже виразно ілюструє, у наскільки скрутну ситуацію потрапила організація через те, що не запланувала залучення фахівця (слід наголосити, що розмова є реальною, а не змодельованою).

Лариса: Чиє якийсь спосіб не рахувати середнє вручну? Адже це так довго – складати вручну сотні значень!

- Так, це дуже легко зробити в MS Excel. Можу пояснити, якщо відкриєте зараз файл на своєму комп'ютері. Але вам не варто рахувати середнє. Потрібно рахувати частки різних відповідей: стільки-то відсотків респондентів зазначили думку А, а стільки- то – думку Б.

Лариса: А як же без середнього?! В інших проектах ми завжди рахували середнє для кожного запитання!

- Розгляньмо на прикладі запитання про стать. Вам потрібно знати відсоток чоловіків і жінок серед учасників опитування, але немає сенсу рахувати середнє. В анкеті для зручності статі позначені як "1" і "2". Якби вони були позначені як "а" та "б", тоді ви ніяк не змогли б порахувати середнє, але порахували б кількість відповідей "а" і "б". І така ситуація з кожним запитанням вашої анкети^[8].

Лариса: Точно не треба?

- Уявімо запитання із трьома варіантами відповідей та що учасники тренінгу часто обирали варіанти "1" і "3", а відповідь "2" не дали жодного разу. Ми порахували середнє й отримали "2", але ж відповідь "2" ніхто не обрав!

Лариса: І справді! Добре. Але ж чекайте, як ми порахуємо відсотки, якщо не рахуватимемо середнє?!

Можливо, після останньої репліки дехто з читачів – той, хто знає, як порахувати відсоток, – схопиться за голову або посміхнеться. ГО явно працювала над завданням, для виконання якого не мала навіть базового рівня компетенції, хоча, безумовно, в організації були досягнення в інших царинах, що не потребували дослідницьких компонентів. І консультаціями цю проблему не вирішити: для адекватного перебігу й результату проекту потрібно було ще на етапі його планування передбачити участь фахівця із соціальних досліджень.

Насправді в тому випадку логіка дослідження й анкета не вимагали трудомісткого аналізу даних. Звіт, над яким ГО дуже довго й тяжко працювала, фахівець підготував би без жодних стресів, із легкістю та задоволенням за день-два. І для цього йому/їй не потрібно було б перебувати в тому самому місті, що й громадська організація. Розробка анкети, інструкції для інтерв'юерів, підготовка таблиці для введення даних працівниками організації, а також звіту зайняли б у соціолога 5-7 робочих днів. Навіть мешкаючи у великому місті з високими цінами, чимало фахівців пристойного рівня із задоволенням погодилися б виконати цю роботу за, скажімо, 3 тис. грн.

Нехай фахівець не зареєстрований як приватний підприємець, а отже, організації потрібно було б закласти до кошторису всі податки та виплати соціального страхування, передбачені для оплати праці за угодою цивільно-правового характеру. Це означає, що проектантам потрібно було б виділити приблизно 5 тис. грн. для фахівця із соціальних досліджень, із яких за свою роботу людина отримала б близько 3 тис. грн. Загальний бюджет проекту становив понад 100 тис. грн, адже багато витрат вимагало проведення семінарів (проїзд і харчування численних учасників). Отже, 5 тис. грн, передбачені для фахівця із соціальних досліджень, не перевищили б 5% загального кошторису. Якби вартість проекту була близько 50 тис. грн, то витрати на гонорар становили б 10% кошторису, що, звісно, є помітнішою часткою проектного бюджету, але дослідницький компонент пройшов би для організації дуже легко.

Натомість ГО довго працювала над звітом, а її репутація перед донором зазнала шкоди. Наступний її проект, поданий цьому грантодавцю, було відхилено. Дослідження забрало в керівника організації багато часу й було дуже стресовим досвідом. Хіба не варті добрий настрій, якісне виконання дослідницької складової проекту та хороша репутація організації 5-10% кошторису? Дійсність на противагу міфу:

• • якщо в населеному пункті, де працює організація, немає фахівців із соціальних досліджень, залучення фахівця принаймні дистанційно є важливим для успіху проекту;
• • фахівцеві не обов'язково виконувати особисто всі компоненти дослідження – можна поділити роботу на ту, що вимагає тривалої спеціалізованої підготовки, і ту, яку організація здатна виконати власноруч за допомогою інструкції, розробленої фахівцем;
• • завдяки віддаленій роботі та розподілу функцій між фахівцем і громадською організацією не потрібно витрачати гроші на виїзну роботу соціолога; у такому разі фахівцю знадобиться значно менше часу на дослідження, а отже, витрати на дистанційне залучення соціолога з іншого міста, на відміну від виїзної роботи, можуть бути цілком прийнятними для низки малобюджетних проектів;
• • заробітна плата в різних регіонах і населених пунктах дійсно різниться, і на це потрібно зважати при плануванні кошторису, щоб можна було залучити до виконання проекту фахівця належного рівня.

Отже, зваживши всі "за" та "проти", ми визначилися щодо залучення фахівців із соціальних досліджень до нашого проекту. Що далі? Тепер необхідно максимально конкретизувати мету й ключові питання (або завдання) нашого дослідження: разом із соціологом або самостійно залежно від прийнятого рішення.

• [1] Ці здібності важливі на етапі планування дослідження, формування його інструментарію та аналізу зібраних даних. Натомість під час спілкування з респондентами, модерування фокус-груп важливі комунікаційні навички.
• [2] Звісно, це зовсім не означає, що лише програмісти та юристи мають хист до соціології або що всі вони є природженими соціологами!
• [3] Відповідно, якщо ви подаєте грантову заявку, де передбачено замовлення фахового дослідження, не забудьте в кошторисі запланувати й гонорар людини, яка координуватиме це дослідження з боку вашої організації як замовника, адже замовник теж витрачає значний час на співпрацю.
• [4] Про те, з чим пов'язана ця проблема, дивіться в передмові та розділі 1 "Про що й для кого ця книга?".
• [5] Хоч як прикро, варто визнати, що рівень кваліфікації людей із науковим ступенем може серйозно різнитися, навіть якщо їхні дисертації були подібні за темою або застосованою методологією. Проблема актуальна не лише для соціологи, а й для багатьох інших галузей; не лише для нашого суспільства, а й для західних (хоча в нашому вона є гострішою). З досвіду автора, рівень деяких дисертацій є нижчим, ніж очікується на оцінку "добре" чи "відмінно" за кваліфікаційну роботу бакалаврського або магістерського рівня деяких профільних кафедр.
• [6] Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків.
• [7] Skype (Скайп) є безкоштовною програмою для спілкування онлайн, яку можна завантажити з мережі Інтернет. Вона дає змогу спілкуватися в режимі письмових повідомлень, усно, а також за допомогою відеозв'язку, якщо на комп'ютері встановлена відеокамера (веб-камера). Можна спілкуватися як удвох, так і більшою кількістю учасників.
• [8] Фахівці називають такий тип переліку варіантів відповідей номінальною шкалою, але не було сенсу вводити в ту розмову фахову термінологію.