Чому соціологи не готують довідник "типових вибірок" для областей та обласних центрів?

У деяких громадських організацій, які цінують інформацію про громадську думку, але функціонують в умовах порівняно малих проектних бюджетів, постає нетривіальне питання: "Чому соціологи не хочуть підготувати довідник типових репрезентативних вибірок хоча б для кожної області та кожного обласного центру, щоб громадські організації могли самостійно проводити репрезентативні опитування в тих областях, де вони працюють? Ми розуміємо, що опитування – це "хліб" соціологів, але в більшості випадків усе одно не можемо замовляти репрезентативні опитування соціологічним центрам, оскільки вони надто дорогі для кошторисів проектів громадських організацій".

Щоб збагнути це небажання фахівців із формування вибірок, потрібно розібратися з такими трьома питаннями.

• 1. Яку репрезентативну вибірку можна вважати "типовою"?
• 2. Який вигляд має вибірка? (Це головне питання з трьох.)
• 3. Наскільки дорогим є формування репрезентативної вибірки порівняно з кошторисами проектів громадських організацій? Думки щодо того, які вибірки вважати "типовими", можуть розійтися. Адже розмір вибірки визначаємо в діалозі із замовником конкретного дослідження: він залежить від того, який рівень похибки є прийнятним для замовника та яким є запланований аналіз даних. Нехай ми провели серію експертних консультацій із громадськими організаціями та визначилися, які вимоги до вибірок можна вважати "типовими" при опитуваннях, ініційованих громадськими організаціями та репрезентативних для області або обласного центру. Це все одно не створить можливостей для укладання такого довідника. Чому ж так? Це легко зрозуміти, якщо знати, який вигляд має репрезентативна вибірка, розроблена для опитування.

Авторові неодноразово доводилося стикатися з таким помилковим уявленням про репрезентативні вибірки: у ній вказують загальну кількість людей, яких потрібно опитати, скільки з них має бути чоловіків і жінок певного віку, рівня освіти тощо (якщо врахувати ці квоти, опитування буде репрезентативним). Але в дійсності це не так, і спроба формувати репрезентативну вибірку за такою логікою – типова помилка аматорських досліджень. Репрезентативна вибірка має зовсім інший вигляд. Розгляньмо, який саме.

Нехай було замовлено репрезентативну вибірку. Якщо це вибірка для поштового опитування, то замовникові дадуть перелік поштових адрес. Якщо це вибірка для опитування при особистій зустрічі, репрезентативна для мешканців певного населеного пункту, то дадуть перелік адрес, відібраних на основі певних баз даних за спеціальною процедурою, а також докладні інструкції про те, кого саме опитати за кожною адресою (адже за більшістю адрес проживає більше ніж одна людина), як зафіксувати відмову та що робити потім з інформацією про відмови. Якщо ж потрібна вибірка, репрезентативна для клієнтів певної установи, то спершу замовника дуже докладно розпитуватимуть про те, як організована робота з клієнтами в цій організації, а потім дадуть докладну інструкцію, скількох клієнтів, коли, де та як опитувати, як фіксувати відмови від участі в опитуванні та як потім урахувати ці відмови під час подальшого опитування.

Отже, якщо йдеться про опитування, репрезентативне для певної області або обласного центру, то вибірка міститиме перелік адрес та інструкції, кого, коли та як за цими адресами опитувати. Уявіть собі, що громадські організації мають на руках такий "довідник вибірок" і почнуть опитувати людей саме за цим маршрутом. Навряд чи це дуже сподобається бідолашним мешканцям відповідних квартир і приватних будинків, яких знову й знову турбуватимуть з опитуванням! Гіпотетично кожна організація могла б спробувати додавати певний крок, коли працює з такою вибіркою, щоб не потрапляти саме на ті адреси. Однак на практиці конструктивного результату так не досягнути: крім того що крок може збігатися в різних громадських організацій (це повертає нас до вже озвученої проблеми), то ще й часто буде не зрозуміло, куди йти далі. Наприклад, +10 будинків може означати, що закінчилася вулиця або й весь населений пункт. +10 квартир може означати, що такої квартири вже немає в цьому будинку й потрібно обрати наступний, а поруч є елітний будинок і старенький та занедбаний – до якого з них рухатися інтерв'юерові, щоб не утворити штучного зміщення у вибірці, якщо попередній будинок не схожий на жоден із цих двох (не елітний, але й не старенький та занедбаний)? Тож такий довідник не буде практично застосовним, навіть якщо спробувати визначити, яку вибірку можна було б вважати "типовою" для потреб громадських організацій.

Тому потрібно формувати репрезентативну вибірку для кожного конкретного опитування, причому її фахове формування зовсім не обов'язково є надто дорогим для кошторисів проектів громадських організацій. Громадським організаціям украй рідко потрібні складні, дорогі вибірки, що потребують тривалого пошуку даних про генеральну сукупність і кропітких прорахунків на основі цих даних. Зазвичай у соціальних проектах потрібні вибірки нижчого цінового діапазону: 700-3000 грн без урахування податків^[1], причому вартість включатиме процедуру зважування масиву даних, яку в багатьох випадках потрібно зробити вже після того, як анкетні дані перетворені на електронний масив інформації, та інструкцію для інтерв'юера, якщо це не поштове опитування. Чимало проектних бюджетів громадських організацій становлять 80-200 тис. грн. Тож співвідношення бюджету проекту й вартості вибірки часто є таким, що дає змогу запланувати фахове формування вибірки.

Натомість проведення репрезентативного опитування "під ключ" справді є надто дорогим для багатьох проектів громадських організацій. Повний цикл опитування включає:

• • розробку або принаймні редагування анкети;
• • розрахунок і формування вибірки;
• • формування інструкцій та звітних форм для інтерв'юерів і контролерів їхньої роботи;
• • друк анкет та інструкцій для інтерв'юерів (за потреби їхню пересилку);
• • інструктаж інтерв'юерів і контролерів;
• • проведення самих інтерв'ю, тобто роботу інтерв'юерів із респондентами;
• • контроль якості роботи інтерв'юерів на місцях;
• • пересилку оригіналів анкет туди, де здійснюватимуть уведення й аналіз якості даних;
• • введення зібраних даних з анкет у комп'ютер;
• • вибірковий контроль точності введення даних;
• • аналітичний контроль якості даних;
• • зважування масиву даних (один з елементів забезпечення репрезентативності даних);
• • аналіз даних;
• • підготовку звіту.

Загальна вартість такого циклу станом на березень 2014 року – від 100 тис. грн. Оскільки чимало організацій мають проекти з кошторисами 100-200 тис. грн, то замовлення опитування "під ключ" означає, що весь чи майже весь кошторис (або вельми вагома його частина) має бути витрачений саме на дослідження.

Отже, якщо громадській організації важливо провести репрезентативне опитування силами волонтерів, то для багатьох проектів є цілком реальним включення до кошторису фахово спланованої вибірки, яка чітко відповідатиме меті й завданням саме цього дослідження. І не варто намагатися відшукати вибірку з іншого дослідження та намагатися адаптувати її під новий проект; крім того що вона може не відповідати потребам саме цього дослідження, без залучення фахівця все одно не буде кому зробити процедуру зважування даних на передфінальному етапі, коли дані зібрані й уведені в комп'ютер.

Підіб'ємо підсумки. Отже, "довідник вибірок" можливий у теорії, але практично застосовним він не є ані з прагматичного, ані з етичного погляду:

• • готувати такий "довідник вибірок" було б еквівалентним порушенню спокою людей, які мешкають за маршрутом, що потрапив до вибірки, розробленої для довідника;
• • хоча проведення опитування "під ключ" справді поза межами фінансових можливостей багатьох проектів громадських організацій, формування репрезентативної вибірки є цілком реалістичним для низки кошторисів, адже вартість її формування буде подібною до гонорарів будь-яких інших експертів, залучених до проекту (юристів, економістів, політологів та інших аналітиків).

Розділи 2-4 були спрямовані на те, щоб допомогти читачам розібратися в основах планування соціальних досліджень. Зокрема, в тому, коли дослідження є доцільним у рамках соціального проекту, як конкретизувати його мету, які є можливі дослідницькі стратегії та методи і що варто знати про репрезентативні й нерепрезентативні вибірки. Є ще один аспект, добре знаний багатьма соціальними дослідниками, базове розуміння якого важливе як для вдалої реалізації дослідницького компонента соціального проекту, так і будь-якого проекту загалом – це проблематика гендерної рівності. Її має бути взято до уваги на всіх етапах роботи: від планування проекту й представлення його потенційним грантодавцям до реалізації та звітування про нього. Тож наступний розділ – про те, чим є і не є гендерна рівність, чому нею так переймаються соціологи та багато інших фахівців, чим вона важлива для будь-якого соціального проекту й будь-якої людини в її приватному та професійному житті.

• [1] Станом на березень 2015 року.