< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Патріархатні погляди та практики

[1]

Патріархатні поглядице ті погляди, згідно з якими домінування чоловіків над жінками в родинному та професійному середовищі сприймають як норму (справедливу ситуацію), оскільки чоловіків вважають носіями правильніших або принаймні цінніших особистісних рис. Приклади патріархатних поглядів є численними. "Чоловік – логічний та спокійний; жінка – емоційна та ірраціональна". "Якщо в чоловіка сплеск емоцій, то він дуже втомився або на це є вагома причина, якщо ж у жінки, то це тому, що вона – жінка!" "Жінці легко опікуватися хатніми справами, чоловік до цього не придатний". "Якщо чоловік погано водить машину, то це через брак досвіду або, так уже склалося, здібностей, тож треба довше попрактикуватися, ніж іншим. Якщо жінка не є дуже вправною водійкою, то це тому, звісно ж, що вона – жінка!" "Чоловік зробив помилку в професійному завданні – він некомпетентний, неуважний, недостатньо відповідальний, йому бракує таланту або просто стомився. Якщо схибила жінка: “Це ж жінка! У неї в голові родина, діти..."" Таким є патріархатний дискурс.

Патріархатні погляди йдуть пліч-о-пліч із патріархатними практиками, посилюючи одне одного. Маючи певні переконання, людина чинить відповідно. Спостерігаючи змалку певні практики, вважає їх нормальними, а отже, формує відповідні погляди.

На початку XX століття соціолог Шеллі Коррелл[2] спробувала розібратися, чому дівчата мають високі оцінки з точних наук у школі (не нижчі, ніж у хлопців), але значно рідше обирають інженерні спеціальності та інші точні науки в університетах. Чи не тому, що сприймають їх як "чоловічі спеціальності"? Щоб з'ясувати це, дослідниця вигадала здібність – чутливість до контрастів. Запрошуючи до себе по одному студенток і студентів бакалаврської програми, вона пропонувала їм тест на чутливість до контрастів. Кожному повідомляла однаковий результат. Усім поставила кілька запитань:

  • • Чи вважаєте свій результат добрим?
  • • Якщо ні, то який вважали б добрим?
  • • Чи ви розглянули б усерйоз перспективи кар'єри, для якої важливий високий рівень чутливості до контрастів?
  • • Який результат тесту спонукав би вас серйозно розглянути перспективи кар'єри, для якої важливий високий рівень чутливості до контрастів?

Істотних відмінностей у відповідях чоловіків і жінок на ці запитання не було виявлено. Але вони з'явилися, щойно дослідниця стала казати учасницям й учасникам, що в чоловіків загалом вищий рівень чутливості до контрастів. Чоловіки стали позитивніше сприймати свій бал (хоча їм повідомляли той самий), ставити собі нижчу планку для "доброго результату" й висловлювати більшу готовність до кар'єри, у якій важлива чутливість до контрастів. Жінки натомість почали критичніше оцінювати свій бал, ставити собі вищу планку для "доброго результату" й висловлювати меншу готовність до відповідної кар'єри.

Ось так у лабораторних умовах упродовж короткого часу вдалося вплинути на сприйняття людьми своїх результатів, вимог до себе та планів на майбутнє. Уявіть, якого сильного впливу наше сприйняття, вимоги до себе та плани на майбутнє зазнають упродовж усього життя! Добре, коли цей вплив такий, що допомагає повірити у власні сили та надихнутися на нові звершення, а якщо навпаки?

Важливо розуміти, що вплив починається ще з віку немовляти. Один із найвідоміших експериментів про гендерні аспекти в сприйнятті немовлят і спілкуванні з ними вражає своєю простотою і переконливістю[3]. Жінкам пропонували провести певний час разом із немовлям й охарактеризувати його/ії. Коли жінки були разом із хлопчиком, то зауважували, що він рішуче стискає кулачки, а його плач наполегливий. Коли ж були з дівчинкою, то відзначали, як лагідно вона стискає кулачки та жалісливо плаче. І не було б у тих коментарях жодної іронії та жодного дисонансу, якби це не була... та сама дитина! Те саме немовля представляли тим самим учасницям експерименту то жіночим ім'ям, то чоловічим. І самого імені немовляти, яке вказувало на стать, виявлялося достатньо, щоб сприймати дитину по-різному та спілкуватися з нею з різною тональністю.

За такого ставлення дорослих хлопчики змалку мають більше шансів призвичаїтися думати про себе як про рішучих і наполегливих, а дівчата – як про ніжних і менш самостійних. Натомість усім дорослим людям – і чоловікам, і жінкам – залежно від життєвої ситуації потрібно вміти бути і самостійними, і рішучими, і наполегливими, і ніжними. Залежно від її статі суспільство накладає на людину певні обмеження, у яких доволі складно розвиватися різнобічно й гармонійно. У підсумку це створює низку проблем для самореалізації яку професійному житті, так і в родинному. Наприклад, жінки цінують у потенційному партнері для шлюбу вміння бути ніжним, у той час як чоловікам змалку навіювали, що ніжність – жіноча риса й натомість треба бути "справжнім чоловіком".

Патріархатні погляди та практики не лише заважають самореалізації жінок, а й мають "зворотний бік медалі" для чоловіків: ставлячи останніх у привілейоване становище щодо перших, заганяють їх у рамки, у яких далеко не кожному чоловікові комфортно. Неможливість обговорити свої емоційні переживання призводить до затяжного дистресу (хіба ж "справжні чоловіки" говорять про емоції?!). Якщо чоловік не заробляє багато, то він "невдаха". Якщо не має сильно розвиненої мускулатури, хіба може він сподобатися привабливій жінці?

Акценти на зовнішніх досягненнях чоловіків, а не особистісних якостях призводять до низької самооцінки, закомплексованості, а пізніше до проблем у романтичних стосунках і в родині. Перебуваючи в полоні патріархатних поглядів, чимало жінок висувають нереалістичні вимоги до чоловіків, роблячи акценти зовсім не на особистісних якостях і мріючи про супутника, який відповідає високим стандартам фізичної сили та багатства. Увібравши в себе патріархатні переконання, чимало чоловіків, своєю чергою, полишають домашні клопоти й догляд за дітьми на жінку й пізніше дивуються, чому їхні колись чарівні та мрійливі наречені перетворюються на дратівливих, постійно втомлених дружин.

Якщо людина самотужки опікується хатніми справами в родині з двох-трьох осіб, то витрачатиме на них у середньому щнайменше 2 години на день. Це в кращому разі, тобто якщо родина невибаглива до харчування, закуповує все необхідне лише раз на тиждень, у ній немає маленької дитини та є різні сучасні технологічні зручності (пральна машина, мікрохвильова пічка, гаряча вода). Менше часу витрачати на постійне приготування їжі, прибирання, прання, прасування тощо навряд чи вийде. У році 365 днів. 2 години * 365 = 730 годин на рік. І це лише мінімум! Безумовно, хатня праця, піклування про інших є дуже важливою та відповідальною роботою, яка може не лише втомлювати, а й приносити задоволення. Однак ці 730 годин людина могла б витратити й на щось інше, наприклад: читання захопливих книжок, перегляд пізнавальних кінострічок, спілкування з цікавими людьми, спорт, професійний розвиток. Жінка – це людина, й домашні клопоти мають для її настрою та особистісного розвитку такі самі наслідки, як і для людини чоловічої статі. Адже ми всі насамперед люди й особистості, а вже другорядним є те, що ми є чоловіками або жінками.

Уявімо, що ці клопоти не були полишені на жінку, а були поділені між подружжям порівну – тоді в дружини з'являється щонайменше 365 вільних годин. Це майже 23 вільні дні життя[4] щороку! До речі, цей час вона могла б з приємністю провести з коханим чоловіком. Чи не в тому криється розгадка тої дратівливості та втомленості, яка "не відомо звідки" охоплює чарівних наречених у подружньому житті?

Чоловік засмучений, що дружина не цікавиться суспільно-політичним життям країни й "із нею нема про що поговорити". Він при цьому може ані на мить не задуматися, що через хатню роботу за минулий рік у дружини було на 1000 годин менше часу, ніж у нього, щоб поцікавитися чимось, окрім своєї безпосередньої професійної діяльності та родинних справ. Цілком можливо, що за останні три роки між ними вже утворилася прірва в 3000 годин нового та цікавого досвіду, адже в нього за цей час був новий досвід, що збагачує, а в неї – здебільшого рутинний.

Тут патріархатна логіка має вступити в полеміку: "Цієї проблеми не існувало б, якби люди не порушили природного порядку речей. Жінки мають займатися дітьми й домом, а чоловіки – заробляти. Жінка не має працювати поза домом, тоді в неї на все вистачатиме часу". У такої аргументації є щонайменше дві слабкі сторони. По-перше, що ж тоді робити чоловікам, які не заробляють достатньо, щоб уся родина почувалася комфортно, живучи на його заробіток? Ніколи не одружуватися? Тобто буде низка неодружених чоловіків і жінок через те, що в частини чоловіків недостатньо високий заробіток? Це явно не звучить як привабливий сценарій. По-друге, чи справді жінки почуватимуться щасливими й реалізованими, присвячуючи себе лише хатнім клопотам і піклуванню про дітей? Згадайте свої шкільні роки – найімовірніше, ви зможете пригадати, що дівчата вчилися не гірше за хлопців. Отже, вони так само здібні до складної та різноманітної діяльності. Домашня праця, з одного боку, навряд чи є достатньо складною та різноманітною для повноцінної самореалізації людини, а з іншого – створює в жінки емоційну залежність від оцінки виконаної роботи дуже

вузьким колом людей (найбільшою мірою чоловіком, дещо меншою мірою дітьми та найближчими родичами). Тож не дивно, що, коли жінки проводять усе доросле життя за хатньою роботою, чимало з них у підсумку не відчувають, що прожили достатньо насичене й щасливе життя, хоч би скільки їм при цьому повторювали, що "жіноче щастя в шлюбі й дітях, а все інше не важливо".

Тож нині в багатьох сучасних суспільствах стали чималу увагу приділяти проблематиці гендерної рівності та фемінізму. Про обидва поняття – гендерної рівності та фемінізму – стрімко поширилися хибні уявлення, за якими не завжди встигала просвітницька робота суспільствознавців й активістів. Тож розмежуємо міфи та дійсність.

  • [1] Ідеться саме про патріархатні, а не патріархальні погляди й практики, оскільки прикметник "патріархальний" асоційований зі старовиною, традиціями та звичаями, натомість "патріархатний" позначає сучасну ситуацію.
  • [2] Correll Sh. J. Constraints into Preferences: Gender, Status, and Emerging Career Aspirations / Shelley J. Correll // American Sociological Review. – 2004. – Vol. 69 – P. 93-113.
  • [3] Will J. A. Maternal Behavior and Perceived Sex of Infant / Jerrie Ann Will, Patricia A. Self, Nancy Datan // American Journal of Orthopsychiatry. – 1976. – Vol. 46, #1. – P. 135-139.
  • [4] Припускаємо, що день складається з 16 годин, оскільки 8 годин із 24 залишаємо на сон: 365/16 – 22,8 дня.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >