Де та як знайти фахівців із соціальних досліджень?

Якщо ви ніколи раніше не пробували знайти фахівців із соціальних досліджень, то у вас, напевне, виникне запитання: де та як їх шукати? Наскільки це просто чи складно?

Ті, хто фахово займаються соціальними дослідженнями, зазвичай працюють або в дослідницьких центрах, або в університетах, поєднуючи викладацьку роботу з практичною. Розгляньмо, як шукати соціальних дослідників в університетах і як віднайти дослідницькі центри.

Оскільки в Україні поки що збиранням й опрацюванням соціальних даних займаються значною мірою соціологи^[1], їх доволі легко знайти через кафедри соціології. Однак такі фахівці можуть працювати й на інших кафедрах, пов'язаних із соціальними дослідженнями та соціальними технологіями, зокрема політології, психології, соціальної роботи, зв'язків із громадськістю.

Варто наголосити, що далеко не кожна людина, яка викладає на кафедрі соціології, займається прикладними соціальними дослідженнями – тими дослідженнями, що мають безпосереднє практичне значення й відповідно потрібні в соціальних проектах. Чимало викладачів можуть бути ерудовані в теорії та результатах досліджень певної тематики, але при цьому не мати досвіду збору й аналізу соціальних даних. Тож якщо ви вирішили пошукати фахівця на певній університетській кафедрі, варто розуміти, що підійде далеко не кожен її працівник.

Як знайти дослідницькі центри? З одного боку, їх можуть підказати на тих самих кафедрах. Навіть якщо кафедра не має асоційованого з нею дослідницького центру, зазвичай бодай хтось на ній знатиме такі центри. З іншого боку, є і значно легший шлях – мережа Інтернет, завдяки якій пошук будь-якої інформації стає дедалі простішим, і дослідницькі центри не виняток.

Спробуйте набрати в пошуковику "соціологічні центри" або "центри соціологічних досліджень" – й одразу побачите посилання як на окремі дослідницькі центри, так і на їх переліки. Запит "центри соціальних досліджень" також є корисним, але поки що менш ефективним шляхом пошуку^[2], оскільки в Україні склалася традиція називати всі соціальні дослідження соціологічними, хоча це не є коректним, як було пояснено в першому розділі. На сьогодні все ще вельми безперспективно намагатися шукати фахівців із соціальних досліджень через запит "центри суспільствознавчих досліджень", попри те що така термінологія була б цілком коректною.

Якщо вам потрібен дослідницький центр, який здійснює фахові репрезентативні опитування, то вибір суттєво звужується порівняно з іншими типами досліджень. Таких центрів в Україні небагато, і їхні головні офіси здебільшого в Києві, хоча мережа інтерв'юерів присутня в усіх областях, що дає змогу регулярно проводити всеукраїнські репрезентативні опитування та приймати замовлення щодо місцевих опитувань у будь-якому регіоні нашої країни. Деякі з таких центрів широковідомі завдяки тому, що регулярно розповсюджують прес-релізи та проводять прес-конференції за результатами репрезентативних опитувань громадської думки. Деякі з них також проводять екзит-поли під час виборів, завдяки чому не лише потрапляють у центр загальнонаціональної уваги, а й підтверджують точність своєї роботи: результати екзит-полів різних центрів, які працюють незалежно один від одного, зазвичай різняться між собою лише в межах допустимої похибки.

Було кілька спроб створити рейтингові переліки дослідницьких агенцій, що регулярно проводять репрезентативні опитування загальнонаціонального масштабу^[3]. На жаль, у жодному з них не наводили інформації про те, які з центрів мають власну мережу інтерв'юерів із тим чи іншим покриттям, а які на етапі інтерв'ювання замовляють субпідряд партнерському дослідницькому центру, що має власну мережу (такий субпідряд є доволі поширеною практикою).

Загалом нині в Україні лише близько десятка дослідницьких центрів мають власну всеукраїнську мережу інтерв'юерів. Це зовсім не дивно, адже для того, щоб на постійній основі підтримувати роботу такої мережі, потрібно проводити опитування щомісяця (бажано по кілька разів на місяць), а замовлення репрезентативних опитувань в Україні досі не настільки численні, щоб стимулювати суттєве зростання потужності наявних центрів, не кажучи вже про появу нових.

На що звернути увагу при виборі дослідницької агенції для проведення репрезентативного опитування? Щоб збільшити шанси на вдалий вибір, візьміть до уваги такі аспекти.

1. Як давно організація проводить репрезентативні опитування? Як давно цим займаються її керівники? Якщо і керівники, і сама організація є новачками в цій царині, то варто проявити пильність. Адже в найгіршому разі це навіть може бути компанія-одноденка, яка "намалює" результати, не виходячи з кабінету.
2. Чи має організація власний сайт? У сучасних умовах доволі важко уявити дослідницький центр із прийнятною і стабільною якістю репрезентативних опитувань, який не має свого сайта.
3. Як часто організація оприлюднює результати проведених нею репрезентативних опитувань? Якщо дослідницький центр регулярно проводить опитування, то на його офіційному сайті можна знайти численні прес-релізи з їх результатами. Якщо дослідження відбуваються лише епізодично, то варто проявити пильність, адже постає закономірне питання: яким чином у таких умовах організації вдається підтримувати дійсно робочу, а не номінальну мережу інтерв'юерів? Деякі дослідницькі центри не мають власної мережі інтерв'юерів, і замовлене їм дослідження означає субпідряд на партнерський центр. Саме по собі це не є проблемою, але в такому разі варто розібратися, на кого саме вони перекладають відповідальність за проведення інтерв'ю в рамках репрезентативного опитування, адже в підсумку це буде одним із ключових факторів акуратності зібраних даних.
4. Чи має дослідницький центр членство у професійних асоціаціях? Варто наголосити, що таке членство є добровільним, а не обов'язковим, тож його відсутність не варто інтерпретувати як однозначно неприйнятну ситуацію. Однак зазвичай дослідницькі центри, які роками стабільно працюють на ринку, врешті-решт приєднуються бодай до однієї з активних професійних мереж, а нерідко й до кількох, тому на цей критерій важливо звернути увагу, хоча й не варто його абсолютизувати.

У світі високий рівень довіри до дослідницької асоціації ESOMAR^[4]. Вона працює з 1948 року й має нині більше ніж 4900 членів у понад 130 країнах^[5]. Оскільки в цій асоціації готові ретельно розглядати будь-які повідомлення про порушення стандартів якості досліджень серед її членів незалежно від того, хто саме подав скаргу – замовник чи конкурент, членство в ESOMAR часто є вагомим критерієм у міжнародних гендерах на проведення досліджень. Відповідно українські дослідницькі центри, які регулярно виконують замовлення західних і міжнародних організацій, входять до ESOMAR; їх перелік можна знайти на сайті асоціації. Однак це не означає, що відсутність членства в ESOMAR синонімічна низькій якості роботи центру. Річ у тім, що в асоціації доволі високі членські внески, тож членство є економічно вигідним лише в тому разі, якщо дослідницька організація готова до регулярної участі в гендерах і проведення значної кількості досліджень щороку.

Соціологічна асоціація України (САУ)^[6] та Українська асоціація маркетингу (УАМ)^[7] мають помірні членські внески й наводять на своїх сайтах переліки дослідницьких центрів. На момент написання цих рядків^[8] на головній сторінці офіційного сайта САУ є "Звернення Правління Соціологічної асоціації України" від 12 травня 2014 року, у якому висловлено довіру 10 центрам^[9]. Ширший перелік центрів наведений на сайті УАМ^[10].

5. Чи повідомляє організація в прес-релізах про репрезентативні опитування інформацію^[11], що містить відповіді на наведені нижче запитання?
• Для кого саме репрезентативним є опитування?
• Як саме було проведене опитування: при зустрічі, телефоном, поштою чи в мережі Інтернет?^[12]
• Яким був розмір (обсяг) вибірки, тобто яку кількість респондентів опитали? (Подеколи професійні центри також зазначають, у скількох населених пунктах було проведене опитування.)
• З якою імовірністю розраховано максимальну похибку вибірки та якою є максимальна похибка з урахуванням дизайн-ефекту?

Варто визнати, що уявлення про стандарти представлення результатів репрезентативних опитувань у публічних документах нині на диво різняться, але інформація з перших трьох пунктів має бути зазначена завжди. Інформація з останнього пункту є важливою для того, щоб у читачів сформувалося адекватне уявлення про точність опитування, але, на жаль, її далеко не завжди вказують у прес-релізах навіть фахові центри, вважаючи складовою технічної документації. Цікаво, що зазначати її в прес-релізах не вимагає ESOMAR (авторитетна дослідницька асоціація, про яку йшлося вище).

На глибоке переконання автора, не варто побоюватися переобтяжити прес-релізи математичними даними. Річ у тім, що коли ми декларуємо ймовірність та величину похибки, то звертаємо увагу читачів на те, що кожне значення результатів слід сприймати як очікуване з високою імовірністю в певному діапазоні, а не абсолютно точне. Без цього розуміння адекватна інтерпретація результатів репрезентативного опитування неможлива. Приємно відзначити, що в цьому публічні матеріали деяких дослідницьких центрів в Україні позитивно вирізняються серед багатьох дослідницьких прес-релізів у низці країн.

6. Коли йдеться про репрезентативне опитування, вам насправді пропонують телефонне інтерв'ювання, поштове, у мережі Інтернет чи при зустрічі з респондентом? Останнє називають "особисте інтерв'ю", або "face-to-face інтерв'ю": щоб його взяти, інтерв'юери відвідують квартири й будинки за певним маршрутом.

Немає нічого поганого ані в телефонних опитуваннях, ані в поштових, ані при зустрічі – всі вони мають переваги та недоліки. Досвідчені центри можуть запропонувати кожен із цих типів і чітко декларують, який саме з них пропонують. Натомість менш професійно відповідальні організації можуть "забувати" повідомити, що їхнє опитування є репрезентативним лише для користувачів стаціонарного телефонного зв'язку. Телефонні опитування організаційно простіші й дешевші, ніж інтерв'ю при зустрічі, але підходять далеко не кожному замовникові саме через те, що вони нерепрезентативні для населення загалом.

[1] У підрозділі "Про соціологію та соціальні дослідження" розділу 1 "Про що й для кого ця книга?" було пояснено, чим займаються соціологи та чому не лише вони здійснюють соціальні дослідження у світі, хоча в Україні це роблять здебільшого саме соціологи.
[2] Станом на березень 2015 року.
[3] Наприклад, рейтинг, сформований Центром Разумкова у 2007 році. Лабораторією законодавчих ініціатив у 2011-му, Інститутом соціології НАН України в тому самому році, Фондом "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" у 2012-му. Методики формування рейтингів різнилися; результати були почасти відмінні, почасти подібні.
[4] Оригінальна теперішня назва англійською – The World Association for Social, Opinion and Market Research; колишня – The European Society for Opinion and Market Research (ESOMAR). Абревіатуру ESOMAR понині вживають на позначення цієї організації, попри зміну офіційної назви.
[5] Інформація з офіційного сайта ESOMAR, розділ Our History ("Наша історія") - esomar.org/about-esomar/history.php.
[6] Офіційний сайт САУ – sau.kiev.ua.
[7] Офіційний сайт УАМ – uam.in.ua/ukr.
[8] Інформація все ще актуальна станом на 28 травня 2015 року.
[9] Варто зауважити, що не всі з цих 10 центрів мають власну мережу інтерв'юерів.
[10] Станом на 12 травня 2015 року ця інформація суттєво різнилася залежно від того, якою мовою дивитися сайт, тож у разі зацікавленості списками УАМ варто відвідати розділ "Члени УАМ" як українською мовою, так й іншими (російською та англійською).
[11] У розділі 4 "Вибірка: така загадкова й така важлива" було пояснено значення цієї інформації.
[12] Варто наголосити, що Інтернет-опитування у вільному доступі не репрезентують жодної категорії людей, окрім тих відвідувачів певних сайтів, які зацікавилися відповідним опитуванням. Інтернет-опитування, репрезентативні для всіх користувачів мережі Інтернет або певної вужчої категорії (наприклад, чоловіків певної вікової категорії та певного регіону проживання), проводять за іншим принципом. Спершу формують так звану панель респондентів – створюють базу даних людей, які погоджуюся на оплачуваній основі брати участь в Інтернет-опитуванні, якщо їм надійде запрошення від дослідницького центру. Далі з такої панелі формують вибірки, репрезентативні для тих соціальних категорій, чию думку потрібно з'ясувати.