< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державна санітарно-епідеміологічної служби України

Відповідно до Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 9 грудня 2010 року № 1085, була проведена реорганізація санепідслужби. Згідно з Положенням про Держсанепідслужбу України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №400, на регіональному рівні передбачено створення територіальних органів, а на місцевому рівні відокремлених структурних підрозділів цих територіальних органів, керівники яких виконують повноваження головних державних санітарних лікарів відповідної адміністративної території.

Створено дві структури: Головне управління Державної санітарно-епідеміологічної служби та державні установи "Лабораторні центри".

Лабораторні центри – паралельні структури, які взаємодіють із управлінням. Функції управління та лабораторних центрів розділені. Головне управління здійснює перевірочні, контрольні функції, а лабораторні центри займаються моніторинговою роботою, прогнозуванням та проводять лабораторні дослідження при перевірках об'єктів, які є на території.

Підрозділи Головного управління Держсанепідслужби

Управління організації державного санітарно-епідеміологічного нагляду

  • 1. Епідеміологічний відділ
  • 2. Санітарно-гігієнічний відділ
  • 2.1 Сектор санітарно-епідеміологічної експертизи та адміністративних послуг
  • 2.2 Сектор радіаційної гігієни
  • 2.3 Сектор з комунальної гігієни
  • 2.4 Сектор з гігієнічних проблем здоров'я населення
  • 2.5 Сектор з гігієни праці

Відділ соціально-гігієнічного моніторингу

  • 1. Сектор моніторингу за неінфекційною та професійною захворюваністю
  • 2. Сектор моніторингу за інфекційною захворюваністю та масовими отруєннями

Основи санітарного законодавства, поняття про гігієнічний норматив

Санітарно-епідеміологічна служба в своїй роботі керується Законами, ГОСТами, Санітарними нормами і правилами (СанПіН), Будівельними нормами і правилами (БНіП), списками ГДК шкідливих речовин в навколишньому середовищі, інструкціями та наказами МОЗ та Головного державного лікаря країни або регіону. Основний документ санітарно-епідеміологічної служби в Україні – Закон України від 24.02.1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".

Гігієнічний норматив шкідливого фактору це концентрація, доза або рівень шкідливого чинника в навколишньому середовищі, які не викликають патологічних змін в організмі людини або подальших поколінь протягом всього часу контакту з цим фактором (протягом життя або робочого стажу), а також не погіршують санітарні умови життя населення.

Наукове обгрунтування та розробка гігієнічних нормативів проводиться в лабораторних умовах і в експериментах на лабораторних тваринах з наступним моделюванням на організм людини або умови його життя.

Різновиди гігієнічних нормативів

У кожній країні існують затверджені державою нормативи шкідливих факторів в середовищі, є також міжнародні стандарти, узгоджені ВООЗ і ЮНЕП (програма ООН по навколишньому середовищу). В Україні та в країнах СНД такі нормативи називаються граничнодопустимими (концентраціями, дозами, рівнями):

ГДК (граничнодопустима концентрація) – для шкідливих речовин у воді, повітрі, грунті, продуктах харчування;

ГДД (граничнодопустима доза) – для іонізуючої радіації;

ГДР (граничнодопустимий рівень) – для шуму, вібрації, ЕМП;

МДР (максимально допустимі рівні) – для пестицидів у продуктах харчування;

ДЗК (допустимі залишкові кількості пестицидів) – в грунті та продуктах харчування.

Окрім затверджених МОЗ нормативів, для нових речовин спочатку розробляють тимчасові нормативи:

ОБРВ (орієнтовно безпечний рівень впливу) – для повітря;

ОДК (орієнтовно допустима концентрація) – для води.

Види державного санітарного нагляду:

  • 1) попереджувальний – проводиться при проектуванні, будівництві та здачі об'єктів в експлуатацію шляхом санітарної експертизи проекту і санітарного обстеження об'єкту, що будується на відповідність гігієнічним вимогам. Сюди ж відноситься гігієнічне нормування шкідливих чинників у навколишньому чи виробничому середовищі (обгрунтування та затвердження ГДК, ГДД. ГДР шкідливих факторів середовища);
  • 2) поточний – перевірка дотримання гігієнічних вимог на об'єкті, який уже функціонує. Контроль рівнів забруднення навколишнього або виробничого середовища; застосування економічних, адміністративних або кримінальних санкцій щодо порушників санітарного законодавства.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >