< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Взаємозв'язок правової держави та громадянського суспільства

Разом з концепцією громадянського суспільства формується і поняття правова держава.

Процес утворення правової держави являв собою виділення особливої публічної влади з її військом, поліцією, тюрмами та різного роду примусовими закладами і органами управління, які у сукупності були покликані захищати закон, Про владу закону, однакового для всіх громадян, говорив ще в VI ст. до н. е. старогрецький філософ Салон.

Про необхідність формування законів, які б співпадали з природними правами людини пізніше говорили Арістотель і Ціцерон. Початок правової державності було покладено в Стародавньому Римі, але остаточне формування не завершено в жодній країні. Політичні революції XVI – XVIII ст. знищили стани, привілеї і все, що порушувало принцип рівності у державі, поставили на перший план свободу і природний хист приватного індивіда як самостійного та вільного громадянина, унаслідок чого встановлювався єдиний та обов'язковий для усіх правовий порядок. Проте практика показує, що дотримання цього порядку є досить складеною та проблематичною задачею. Реалізація ідеї правової держави вимагає по-перше, формальної рівності, по-друге, відсутності станового поділу, по-третє, наявності представницьких органів влади і, нарешті, розподілу влади на законодавчу виконавчу і судову. В основі правової держави лежить прагнення уберегти людину від державного терору, насильства над совістю, дріб'язкової опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу і основні права особи. Поняття правова держава утвердилося на рубежі XVII – XIX століть, але сам термін правова держава остаточно закріпився у суспільній думці та юриспруденції в XIX ст. в працях німецьких юристів Карла Вельнера, Роберта фон Моля та ін. Філософське обгрунтування ідеї правової держави є в дослідженнях Іммануїла Канта. Іммануїл Кант розробляє вчення про правову державу на базі концепції категоричного імперативу, тобто формального внутрішнього веління. Зміст його такий: роби так, щоб правила (максима) твоєї поведінки служили зразком для законодавців. Правова держава, за Кантом, це не та держава, де громадяни сліпо дотримуються закону, а та, де закон відповідає їх моральним принципам.

Правова держава – це держава, обмежена в своїх діях законом, що захищає свободу та права особи і підпорядковує владу волі суверенного народу. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між особистістю і владою. Пріоритет відносинах між державою і громадянином належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і його діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і держава не перетворилася в монстра, який панує над суспільством, існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Теорія розподілу влади створена декількома дослідниками політики: Джоном Локком, Шарлем Монтеск'є, а в її сучасній формі Артуром Гамільтоном, Джоном Медісоном і Джоном Джеєм. Основні положення теорії влади: по- перше, законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією; по-друге, всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь- якою іншою; по-третє, жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі; по-четверте, судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

Створення правової держави, відпрацювання і вдосконалення її принципів – результат не одного покоління не одного уряду, а наслідок суспільних трансформацій, характерних для всього людського співтовариства. Узагальнюючи досвід становлення і розвитку правової держави у різних країнах можна виділити деякі загальні ознаки цього процесу. По-перше, для правової держави характерна наявність розвиненого громадянського суспільства. По- друге, помітним є обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особистості, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності відповідальності кожного за власне благополуччя. По-третє, рівність всіх громадян, пріоритет прав людини із формального рівня мають переміщуватися на фактичний. По-четверте, всезагальність права, його розповсюдження на усіх громадян, організації і установи, в тому числі і органи державної влади. По-п'яте, розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову не виключає їх взаємодії на основі норм конституції, а також певного верховенства законодавчої влади, рішення якої обов'язкові для всіх. По-шосте, у правовій державі регулюванні відносин здійснюється переважно засобами заборони. Це означає, що в правовій державі діє принцип: дозволене все те, що не заборонено законом. Засіб дозволу застосовується лише у ставленні до самої держави, що зобов'язана діяти в межах дозволенного, повноважень, що формально зафіксовані. Разом із цим правова держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного кінчається там, де порушується свобода інших.

З поняттям громадянське суспільство тісно пов'язана категорія громадянство. У сучасні літературі громадянство трактують як складне соціальне явище, що містить у собі політичні, економічні, юридичні та моральні аспекти.

Громадянство – правова незалежність особи в державі; постійний правовий зв'язок особи з державою, що виявляється в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Основними характеристиками громадянства є:

  • – підданство, підпорядкованість законам держави, чинність яких поширюється на людину як на території країни, так і поза її межами;
  • – володіння відповідними соціальними, політичними та майновими правами;
  • – законослухняність;
  • – правосуб'єктність особи, яка наступає за досягнення людиною певного віку;
  • – сприйняття людиною культури традицій і норм своєї держави, відчуття причетності до держави (відчуття держави).

Головною справою організації' громадського суспільства є забезпечення можливостей громадянином для виявлення ініціативи, участі у вирішенні суспільно важливих питань. По суті йдеться про налагодження співпраці між громадськістю, органами державної влади та місцевого самоврядування, яка може здійснюватися в різноманітних формах. Найбільш поширеними формами такої співпраці є: інформування громадськості, консультації, громадські дорадчі комітети, круглі столи, опитування, фокус-групи, соціальний моніторинг, громадські слухання, громадська просвіта, створення громадських коаліцій тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >