Фактори впливу та обмеження щодо прийняття управлінських рішень

Існує безліч факторів, які впливають на процес прийняття рішення в організаціях. Серед найбільш важливих можна назвати такі:

• 1. Ступінь ризику – завжди існує ймовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо вплинути на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо або підсвідомо при прийнятті рішення, бо він пов'язаний із зростанням відповідальності.
• 2. Час, що є в розпорядженні для прийняття рішення часто обмежений. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
• 3. Ступінь підтримки населенням – цей фактор обмежує прийняття непопулярних рішень Якщо порозуміння й підтримки підлеглих не вистачає, то проблему можна усувати за рахунок харизматичності особистості, її волі, яка змушує людей до дії.
• 4. Особисті здібності керівника – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того як вони приймають рішення і відповідають за них, керівники повинні бути здатні на вчинки, брати на себе відповідальність.

Для того, щоб рішення було більш реалістичним, необхідно виявити наявні обмеження. До них можна віднести внутрішні ресурси підприємства (трудові, грошові, матеріальні тощо), повноваження управлінських працівників, а також зовнішні обмеження (наприклад, закони, етичні норми, рівень розвитку науки і техніки, конкурентна ситуація на ринку) тощо.

Для того, щоб оцінити якість прийнятого рішення, необхідно розробити систему критеріїв, за якими воно буде оцінюватися. Такі критерії, з одного боку, відображають наявну систему цілей, а з іншого – деякі власні характеристики рішень, зокрема, фінансові – вартість їхньої підготовки і реалізації, час виконання, рівень ризику тощо.

При виборі критеріїв для ухвалення рішення менеджер керується системою норм і нормативів, з якими можна порівняти альтернативне рішення. Норми, як правило, обмежують вибір критеріїв, тому що менеджер не може змінити трактування того чи іншого закону, що звужує діяльність в ухваленні рішення. До числа таких обмежень можна віднести відсутність достатнього досвіду і кваліфікації, наявність гострої конкуренції й ін.

При цьому необхідно пам'ятати, що ефективність ухвалення рішення на середньому і нижчому рівнях управління багато в чому визначається повноваженнями, що їм делегувала вища ланка управління. Таким чином, повноваження при ухваленні управлінського рішення також служать своєрідними обмеженнями.

Крім цього, труднощами процесу вироблення управлінських рішень є: обмеження вільного і всебічного аналізу всіх можливих варіантів рішень і зведення їх до одного, який подається як єдино можливий і правильний; блокування інформації про умови й чинники, які спричинятимуть перешкоди для реалізації вибраної альтернативи; перебільшення чи нехтування можливих наслідків обраного рішення, тенденційне акцентування на позитивних результатах і замовчування негативних наслідків.

Отже, тільки гласність процесу вибору альтернативного варіанта рішення, уявлення про ті умови, в яких це рішення буде реалізовуватись, а також відкрита інформація про його можливі наслідки можуть забезпечити підтримку рішення громадськістю дати йому шанс на втілення в життя.

Груповий, колегіальний принцип вироблення рішень суб'єктом управління є атрибутом демократичного політичного життя. Звісно, він не виключає, а, навпаки, передбачає персональну відповідальність кожного за певну роботу або її частину. Ігнорування колективного характеру управлінської діяльності веде до помилок і прорахунків, негативних наслідків. Проте, як свідчать спеціальні дослідження, висока згуртованість групи, що виносить рішення, може спричинити порушення правил раціональності. Саме тому до складу груп, із яких складається суб'єкт управління, обов'язково мають входити особи, які мають різні погляди й позиції, вміють їх обстоювати.

Голосування за принципом більшості є одним із найбільш поширених способів вироблення управлінських рішень, який цілком відповідає демократичним процедурам. Проте нерідко ухвалені в такий спосіб рішення не дають бажаного результату, не знімають гостроти суспільних проблем. Ефективнішими є рішення, ухвалені методом консенсусу (тобто згоди всіх завдяки компромісові). Виробити таке рішення значно складніше, ніж голосуванням за більшістю голосів. Для цього е необхідним хоча б частковий збіг інтересів, а також наявність спільної або вищої цінності.

Необхідною умовою ефективного управління є організація дієвого контролю за виконанням рішень. Відсутність такого контролю призводить до того, що навіть усебічно продумані та обґрунтовані рішення нерідко залишаються лише на папері (у сфері чистого мислення) і не знімають гостроти наявних проблем. Проте контроль не повинен перетворюватися на потік всіляких перевірок, інспекцій і ревізій, які відривають людей від практичної роботи, створюють на місцях ситуацію нервозності. Контрольна діяльність має організовуватись так, щоб у разі виявлення якихось порушень і відхилень представники суб'єктів управління допомагали шукати способи усунення, як це робиться, скажімо, у багатьох західних країнах. Крім того, нормою демократичного суспільства і правової держави є здійснення контролю за центрами вироблення рішень з боку громадян або організацій.

Не можна підвищити ефективність управлінської діяльності, якщо не покласти край її надмірній централізації. Звісно, стратегічні функції центру необхідні в будь-якій політичній системі. Проте життя переконливо довело, що неможливо правильно і своєчасно вирішувані всі питання з одного центру. За часів командно-адміністративної системи під прикриттям принципу демократичного централізму управління практично всіма більш-менш важливими справами здійснювалося на рівні вищих центрів влади, що перетворювало об'єкти управління в слухняні знаряддя виконання.

Надзвичайно важливою умовою підвищення ефективності управління є участь в управлінській діяльності різних категорій населення. Все це вимагає вироблення механізмів включення в управлінські процеси народу, розкриття йото ініціативи, що дасть відчутний імпульс радикальному оновленню суспільства.