КОРУПЦІЯ ТА ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ В ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ

Питання:

• 9.1. Поняття корупції та корупційних дій.
• 9.2. Соціально-економічні та політичні наслідки корупції.
• 9.3. Заходи щодо запобігання проявам корупції.
• 9.4. Нормативно-правова база антикорупційної діяльності в Україні.

Поняття корупції та корупційних дій

Корупція (від лат. corrumpere – псувати) – протиправна діяльність, яка полягає у неправомірному використанні влади чи службових (посадових) повноважень та пов'язаних з ними можливостей для одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг особою, яка наділена владою, службовцем або іншою особою.

Вважається слушною думка М. І. Мельника про те, що соціальна сутність корупції визначається тим, що вона – явище правове, оскільки корупційні діяння – це продукт соціальної взаємодії, результатом якої е посягання на права людей, перебирання їх прав чиновниками, позбавлення прав тощо.

М. Ю. Тихомиров пропонує розглядати корупцію як злочинну діяльність у сфері політики чи державного управління, використання посадовими особами наданих їм прав та владних повноважень з метою особистого збагачення. На його думку найбільш типовими проявами корупції є такі дії:

• – хабарництво за законне чи незаконне надання благ чи переваг;
• – розкрадання державного або комунального майна з використанням посадового становища;
• – отримання преференцій у доступі до матеріальних благ завдяки посадовому становищу;
• – отримання контролю над бізнесом або ведення бізнесу з використанням владних повноважень;
• – використання службової інформації у корисних цілях;
• – протекціонізм працівникам за ознаками родинності, земляцтва чи особистої відданості.

Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти державної влади.

Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата (розкрадання) і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від начальника, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадової особи полягають в наданні якихось послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. В більшості випадків, якщо дача хабара не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також відноситься покупка голосів виборців (хоча деякі вважають її не формою корупції, а видом недобросовісної виборчої кампанії).

Корупційними діяннями є:

• а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
• б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Виділяють декілька груп безпосередніх причин та умов розвитку корупції:

• – політичні (замкнутість систем управління, відсутність виховання патріотичних почуттів, моральних якостей, нерозвиненість недержавних інститутів, слабка активність населення);
• – економічні (наявність плати за ведення господарської діяльності; змагальність за ресурси і ринки збуту; державні закупівлі, державна власність);
• – правові (невизначеність персональної відповідальності; зосередження в одних руках виконавських і контрольних функцій, зростання господарської і політичної діяльності, нерозподілені права масності);
• – управлінські (відсутність реального відбору в кадровому забезпеченні, чіткої регламентації процедур, непрозорість прийняття рішень, домінування політичних чинників при призначенні на посади, надмірний документообіг, ієрархічність управлінського процесу);
• – морально-психологічні (схильність людей до збагачення, моральне зубожіння, соціальна апатія).

Причини поширення корупції в різних країнах можуть відрізнятися, але корупційність суспільства зростає в умовах невдало побудованої системи державного управління або безсистемного реформування органів державної влади. Корупції також сприяють непрофесійність τοπ-менеджерів в державі, відверто продажні суди і парламент, компрадорське переродження національних еліт, слабкість політичної систем та інститутів громадянського суспільства.

У різних нормативно-правових актах України наводяться різні за формуванням, але схожі за сутнісною характеристикою визначення корупції. Йдеться про Закони України Про боротьбу з корупцією від 15 жовтня 1995 р., Про засади запобігання та протидії корупції від 11 червня 2009 р.; Укази Президента України Про концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки від 24 квітня 1998 р., Про концепцію подолання корупції в Україні на шляху до доброчесності від 11 вересня 2006 р. Наведемо визначення корупції згідно Закону України Про засади запобігання та протидії корупції: Корупція – використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки (вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка) пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих ш службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.