ДОГОВОРИ (КОНТРАКТИ) У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту)

Важливою складовою відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності є укладання договору (контракту) між резидентом та нерезидентом.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності^[1]. Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", інших законів України та міжнародних вимог. Особливістю зовнішньоекономічного договору є те, що його сторонами виступають як вітчизняний суб'єкт господарювання, так й іноземний, тобто той, який має постійне місцезнаходження (місце проживання) за межами України. Тому, крім вітчизняних нормативно-правових актів, необхідно брати до уваги міжнародні конвенції, а також законодавство країни, якій сторони підпорядкували свої відносини (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Особливості зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

При укладанні договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності необхідно керуватися такими нормативним документами:

• – Цивільний кодекс України;
• – Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність";
• – Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";
• – Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";
• – Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України";
• – Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";
• – Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";
• – Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)".

Договори (контракти) на здійснення зовнішньоекономічних відносин укладаються після детального вивчення ситуації на зовнішньоекономічному ринку, аналізу інформації про попит і пропозицію, ділову репутацію підприємства-нерезидента, його фінансовий стан тощо.

Укладення договорів купівлі-продажу у ЗЕД та права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору, повинні відповідати Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів^[2], яка набрала чинності для України з 01.02.1991 р.

Ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах.

Згідно із загальноприйнятою практикою укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) здійснюється у такій послідовності (рис. 2.2):

Рис. 2.2. Послідовність укладання зовнішньоекономічного договору (контракту)

Оферта (лат. offero – пропоную) – формальна пропозиція оферента (певної особи) акцептанту (певній особі, обмеженому або необмеженому колу осіб) укласти угоду (договір) із зазначенням всіх необхідних для цього умов.

Цивільним кодексом України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною^[3].

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. При цьому пропозиція повинна містити істотні умови договору та виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Пропозиція про укладення договору, адресована одній чи кільком конкретним особам, є офертою, якщо вона досить виразна (містить істотні умови договору) й висловлює намір оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція є достатньо виразною, якщо в ній зазначено товар та безпосередньо чи опосередковано встановлюються його кількість і вартість або передбачено порядок їх визначення.

Зразок оферти наведено на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Зразок оферти

Якщо пропозиція надсилається декільком можливим покупцям, вона є вільною офертою. Тверда оферта означає, що пропозиція надіслана лише одному покупцю.

Після отримання оферти та за результатами переговорів може бути укладений протокол про наміри, в якому сторони виявляють своє бажання укласти контрактні відносини та беруть конкретні зобов'язання на певний строк.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір (оферта), про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, а договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Залежно від видів діяльності у сфері ЗЕД договори (контракти) поділяються на такі види:

• – купівлі-продажу;
• – майнового найму;
• – зберігання;
• – комісії (консигнації);
• – доручення;
• – перевезення;
• – транспортно-експедиторного обслуговування; – страхування;
• – кредитування;
• – дарування;
• – застави;
• – ліцензійного контракту про використання виняткових або аналогічних прав.

Крім цього, зовнішньоекономічні договори (контракти) класифікуються залежно від умов та строків постачання, обміну, оплати товарів.

Зокрема, ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) – стандартизований строковий контракт, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену сторонами контракту на дату його укладення^[4].

Форвардний контракт – цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором. Усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення. Такі контракти часто укладаються на товар, який ще не вироблено, наприклад, майбутній урожай. Форвардні контракти, укладені при купівлі-продажу валют, передбачають оплату через певний термін за курсом, зафіксованим у момент укладання договору^[4].

Компенсаційний контракт передбачає оплату поставлених машин, обладнання, сировини, наданих кредитів зустрічною поставкою товарів, вироблених з використанням раніше одержаних ресурсів. У міжнародних економічних відносинах такі види контрактів можуть застосовуватися у випадку відсутності в замовника вільно конвертованої валюти для розрахунків.

Компенсаційний (офсетний) договір – пов'язаний з контрактом на постачання продукції оборонного призначення, закупівля якої за імпортом здійснюється на умовах одержання Україною відповідних компенсацій.

Спотовий контракт укладається під наявний товар і, на відміну від ф'ючерсного договору, передбачає негайну оплату поставленого товару.

Контракт-своп – цивільно-правова угода про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків) протягом дії контракту.

• [1] Закон України "Про зовнішьноекономічну діяльність" від 16.04.1991 р., № 959-ХII.
• [2] Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р.
• [3] Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., № 435-IV.
• [4] Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI.
• [5] Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI.