Облік лізингових операцій

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Порядок здійснення лізингових операцій регулюється нормами Закону України "Про фінансовий лізинг".

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на певний строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)^[1]. Після закінчення терміну дії контракту лізингоодержувач може повернути об'єкт оренди лізингодавцю чи купити його за кінцевою вартістю.

У Господарському кодексі України лізинг трактується як господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів^[2].

Суб'єкти лізингу згідно із Законом України "Про фінансовий лізинг" зображені на рис. 8.7.

Таким чином, у лізинговій операції беруть участь: – орендодавець (лізингодавець);

• – орендар (лізингоодержувач);
• – продавець, постачальник.

Лізинг визнається міжнародним за умови, коли лізингова компанія та орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах. Відповідно, міжнародний лізинг – лізингова діяльність, в якій беруть участь лізингові компанії та суб'єкти господарювання будь-яких двох і більше іноземних держав^[3].

Рис. 8.7. Суб'єкти лізингу

Необхідно зауважити, що лізингові операції в зовнішньоекономічній діяльності мають як переваги, так і недоліки.

До переваг лізингу для лізингоодержувача можна віднести: – одночасне вирішення питань як придбання обладнання, так і фінансування цієї операції;

• – сприятливе співвідношення для підприємця між власною та запозиченою частинами функціонуючого капіталу;
• – створення поля для оперативного реагування на ринкові зміни завдяки можливості оренди додаткового обладнання і нових технологій;
• – сталість лізингових платежів, які не залежать від індексу цін.

Інвестиційними перевагами лізингу є такі:

• • компанії чи підприємству легше одержати майно в лізинг, ніж позику для його купівлі, оскільки об'єкт лізингу виступає як застава;
• • лізинг не потребує значної частки власних коштів, як при наданні кредиту банком, адже банківський кредит зазвичай на дається під 75 – 80% вартості придбаного майна, а лізинг забезпечує 100% вартості операції й значно прискорює оборот;
• • інвестування у формі майна на відміну від грошового кредитування знижує ризик неповернення коштів, оскільки лізингодавець зберігає права власності на майно;
• • лізинг дає можливість зекономити кошти і спрямувати їх на вирішення інших інвестиційних завдань фірми чи підприємства^[4].

Таким чином, використання лізингу дозволяє застосовувати у господарській діяльності дорогу техніку без одноразових витрат, а фінансування та придбання обладнання здійснюються одночасно, тобто відбувається стовідсоткове кредитування угоди, а для орендаря, відповідно, головною перевагою лізингу є використання сучасного іноземного обладнання.

З метою здійснення лізингових операцій між лізингодавцем і лізингоодержувачем укладається договір. Договір лізингу (лізинговий контракт) – укладена у письмовій формі угода між лізингодавцем та лізингоодержувачем, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків у зв'язку з предметом лізингу^[3].

При підготовці лізингового договору суб'єкти лізингу повинні враховувати, що в існуючій практиці немає єдиних типових лізингових договорів. У договорі повинно бути чітко визначено місцезнаходження об'єкта договору. При зміні місця його знаходження потрібна письмова згода лізингової фірми. У статті про період дії лізингового договору необхідно вказати термін, протягом якого договір не можна розірвати. Він, як правило, становить від 40% до 90% терміну користування майном відповідно до вимог експлуатації.

Лізинговий договір набуває чинності з дати підписання акта прийому обладнання як об'єкта угоди, зданого в експлуатацію, і діє протягом встановленого в ньому терміну.

Оплата лізингових платежів здійснюється в порядку, передбаченому лізинговим договором.

Лізинговий платіж – платіжна операція лізингоодержувача (фінансова, майнова або інша) на адресу лізингодавця, що включає в себе вартість амортизації предмета лізингу, плату за залучені кредитні ресурси на реалізацію лізингової угоди, лізингову маржу і ризикову премію та інші платежі відповідно до договору лізингу і національного законодавства.

Як правило, лізингові платежі можуть включати в себе такі складові (рис. 8.8).

Рис. 8.8. Структура лізингових платежів

• [1] Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 р., № 723/97-ВР.
• [2] Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., 436-1V.
• [3] Конвенція про міждержавний лізинг, Міжнародний документ від 25.11.1998 р.
• [4] Рогач О. І. Міжнародні фінанси: підруч. / О.І. Рогач. – К.: Либідь, 2003. – 784 с.
• [5] Конвенція про міждержавний лізинг, Міжнародний документ від 25.11.1998 р.