Понятійний апарат

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, що під впливом середовища у процесі виховання перетворюються на здібності.

Здібності – індивідуальні властивості особистості, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності.

Уміння – здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок.

Навичка – автоматизована дія, вироблена на основі багаторазових повторень.

Концепція педагогічна – система поглядів на те чи інше педагогічне явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення якихось педагогічних явищ, подій; провідна ідея педагогічної теорії.

Парадигма – теорія (або модель постановки проблем), прийнята за зразок розв'язання дослідницьких завдань певним науковим співтовариством.

Доктрина – теорія, система поглядів, світогляд.

Засіб – вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість.

Принципи – переконання, правила, норми, якими користується вихователь з метою кращого впливу на вихованця.

Методи – шляхи, способи досягнення мети навчання чи виховання.

Лекція – систематизований, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, дисципліни, методів науки.

Семінар навчальний – один з основних видів навчальних практичних занять. Полягає в самостійному вивченні учнями чи студентами за завданнями педагога окремих питань і тем.

Робота самостійна – різноманітні види індивідуальної діяльності учнів чи студентів, що здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями викладача чи вчителя під його керівництвом.

Урок – форма організації навчальної роботи, яка відбувається в межах точно визначеного часу з усталеним складом учнів приблизно однакового рівня підготовленості й віку відповідно до розкладу та включає різні види роботи як учителя, так і учнів, необхідні для досягнення навчальних результатів.

Історія педагогіки як галузь педагогіки

Нинішні проблеми навчально-виховного процесу в Україні неможливо розв'язувати, не знаючи, як розвивалася теорія та практика виховання, навчання в минулому. Простежити та зрозуміти закономірність цих процесів допомагає надзвичайно важлива й багатогранна галузь педагогіки – історія педагогіки.

Історія педагогіки – це наука, що вивчає педагогічні теорії та системи, які існували в різних країнах світу в різні історичні епохи, простежує розвиток педагогічної думки, аналізує внесок найвидатніших просвітителів-педагогів світу в скарбницю педагогічних здобутків.

Предмет педагогіки – процес виникнення, становлення й розвитку основних педагогічних категорій, педагогічних систем і концепцій, досвіду світової виховної та освітньої практики.

Методи науково-педагогічного дослідження в історії педагогіки (способи, за допомогою яких вивчають різноманітні аспекти розвитку виховання, навчання та освіти):

• загальні:

■ історико-структурний (структуруеться досвід минулого й вивчаються його складові);

■ конструктивно-генетичний (простежуються зміни досліджуваного феномена в цілому та його складові у просторі й часі);

■ порівняльно-зіставний, або історико-компаративістський (установлюються регрес і прогрес різних явищ минулого, на основі чого формулюються відповідні висновки та оцінки);

• часткові:

■ аксіологічний (вивчаються загальнолюдські та національні цінності освіти, установлюється їхня пріоритетність);

■ інноваційних циклів (вивчається розвиток освіти протягом дії конкретного циклу);

■ хвильовий (висвітлюється своєрідність хвиль просвіти: дворянської, міської, буржуазної, пролетарської, селянської);

■ модернізаторський (вивчаються освітні реформи / контрреформи);

■ персоналістично-біографічний (у центрі уваги – особистість педагога минулого);

■ монографічний (цілісне вивчення конкретного освітньо- виховного закладу);

■ парадигмальний (розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з погляду виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм).

Завдання історії педагогіки як науки:

• • формування цілісної системи знань про історико-педагогічні процеси, явища, факти;
• • розкриття внутрішніх закономірностей і специфічних ознак розвитку школи, виховання й педагогіки;
• • формування здатності до аналізу, зіставлення, порівняння певних педагогічних явищ в історичній ретроспективі.

Джерела історії педагогіки:

• • пам'ятки стародавньої писемності, манускрипти, рукописи з питань освіти й виховання;
• • архівні матеріали, мемуарна та критична література;
• • твори живопису, літератури, скульптури;
• • законодавчі акти, закони, проекти, звіти, доповіді конкретних держав у минулому;
• • педагогічна, навчальна й методична література минулого;
• • матеріали періодичного друку минулого.