Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

Мета виховання – сукупність властивостей людини, до виховання яких прагне народ – виховати людину.

Зміст виховання – процес формування особистості й підготовка її до активної участі у виробничому, суспільному, духовному житті. Зміст виховання охоплює:

• • піклування про здоров'я та фізичний розвиток дитини;
• • передавання знань, трудових умінь і навичок;
• • привчання до організації домашнього побуту;
• • забезпечення професійної обізнаності в певній галузі виробництва;
• • підготовку до сімейного життя;
• • формування духовного світу.

Форми виховання – спосіб організації виховного впливу:

• • індивідуальна – охоплює догляд старшими членами сім'ї за дитиною; забезпечує індивідуальний підхід до дитини, усебічне вивчення її особливостей;
• • групова – застосовується в родинному вихованні, коли кілька дітей; у різноманітних об'єднаннях дітей; поєднує засоби індивідуального й колективного впливу на кожного члена групи;
• • фронтальна (масова) – реалізується в процесі організації різноманітних видів праці, участі дітей у народних святах, іграх.

Мета навчання – сукупність знань, умінь і навичок людини, яку прагне сформувати народ, тобто сформувати освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності людину.

Зміст навчання – система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує теоретичну та практичну підготовку людини:

• • засвоєння рідної мови;
• • праця;
• • обізнаність із географії;
• • знання із суспільствознавства;
• • фізико-математична підготовка;
• • фізична підготовка;
• • прилучення до народного мистецтва.

Форми навчання – спосіб організації навчання:

• • навчання "ланцюжком";
• • самонавчання;
• • "челядницгво";
• • наставництво;
• • колективні форми навчання.

Засоби, принципи й методи української народної педагогіки

Засоби виховання – вид діяльності народу, що може впливати на особистість:

• • рідна мова;
• • усна народна творчість;
• • види народного мистецтва;
• • національні традиції, звичаї, обряди (традиція – історично складений і переданий від покоління до покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки; звичай – манера поведінки, прийнятий спосіб дії; обряд – сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних із побутовими традиціями або виконанням релігійних установ, ритуал);
• • національна символіка (вираження національних ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів);
• • народні ігри, іграшки;
• • сімейно-побутова культура.

Принципи виховання – правило, норма, переконання, якими керується народ з метою кращого впливу на вихованця:

• • гуманізм (створення умов для формування найкращих людських якостей і здібностей дитини; повага до особистості, розуміння її інтересів, гідності, довіра до неї);
• • природовідповідність (урахування природи людини);
• • зв'язок виховання з життям (тісний зв'язок з культурно- історичними традиціями народу);
• • народність виховання (урахування специфіки спадковості, національної психології, характеру даного народу, його світогляду);
• • систематичність (становить цілісну єдність, у якій одна ланка доповнює та продовжує іншу);
• • послідовність (від простого до складного);
• • єдність вимог і поваги до особистості (вимагати не принижуючи, а сприяючи розквіту дитини, ставитися з повагою, піклуватися про дитину).

Методи виховання – способи, шляхи досягнення мети виховання (спосіб цілеспрямованого педагогічного впливу на свідомість і поведінку дітей, формування в них благородних якостей, збагачення їх необхідним життєвим досвідом):

• • практично-дійові (режим праці та відпочинку, гра, вправляння (тренування), товаришування, дружба, мовленнєвий етикет);
• • навіювальні (сугестійні) – казка, легенда, молитва, символ, заповіт (заповідь), вірування, приклад, авторитет, сповідь;
• • переконувальні (бесіда, розповідь, прислів'я та приказки, притча, оповідання, пісня);
• • попереджувальні (профілактичні) – застереження, догляд (нагляд), контроль, клятва, погроза;
• • спонукальні (почуття честі й гідності, віра, надія, любов, кохання, змагання, подарунок, вимога, суспільна думка, заборона, нагадування, доброта, милосердя, обов'язок, гасло (девіз, заклик), порада, настанова, наказ);
• • оцінювання, схвалення та покарання (похвала, подяка, докір, осуд, догана, прокляття).

Приналежність методів виховання до тієї чи іншої групи залежить від мети їх застосування.

Засоби навчання – визнана народом дія, що дає можливість здійснити навчання:

• • спілкування дітей з дорослими;
• • ігри;
• • спостереження;
• • навчання.

Принципи навчання (дидактичні) – основні положення, якими керується народ при організації навчання:

• • природовідповідність – урахування природи дитини;
• • свідомість і активність (свідомість – відображення об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, дій дитини в регулюванні взаємин з іншими людьми, природою, оточуючим середовищем; активність – обумовленість і динаміка виконуваних дій);
• • наочність – можливість бачити предмет пізнання з усіх боків і серед усіх тих відношень, у яких він перебуває;
• • доступність – передбачає відповідність змісту навчального матеріалу, методів, засобів і форм організації навчання до вікових та індивідуальних особливостей дітей;
• • міцність засвоєння знань (забезпечується за допомогою багаторазових повторень);
• • зв'язок навчання з життям – привчання до трудових процесів, дій (самообслуговування, прибирання кімнати, догляд за рослинами, тваринами).

Методи навчання – визначені народом способи, шляхи досягнення мети навчання:

• • наочні (спостереження, демонстрування);
• • словесні (бесіда);
• • практичні (створення можливості зробити щось самостійно);
• • ігрові (використання в навчанні різноманітних елементів гри).

Оскільки виховання й навчання в народній педагогіці розглядаються як єдиний процес, то їхні засоби, принципи, методи взаємообумовлюються та взаємодоповнюються.