Писемність “неписемних" першоукраїнців

Нині поширюється думка, що історія українців бере початок на кілька тисячоліть раніше, ніж про це повідомляють різні джерела, що був у нас літопис, який починався з першого року української (руської ери), а якщо був дохристиянський першоукраїнський літопис, то була й відповідна писемність (Д. Т. Федоренко, 1999). Здійснена дешифровка етруських текстів дозволила встановити основні голосні літери першоукраїнської мови. Вони виявилися тотожними за звучанням з етруськими звуками, а начерком (написом) були праобрази буквиць ... старослов'янської мови.

Вивчення Паннонських легенд, які відображають події давнини (IX ст.), зокрема життя Кирила та Мефодія, узагалі подають цікаву версію щодо створення азбуки-кирилиці. Якщо вірити цим легендам, то Кирило, перебуваючи в Херсонесі, знайшов

Євангеліє та Псалтир руською мовою, зустрівся з якимось чоловіком, який говорив тією ж мовою, порівняв її зі своєю та вивчив, після чого почав розмовляти нею (С. Караславов, 1992). Таким чином, має право на існування версія, що в основу азбуки-кирилиці він поклав першоукраїнські (давньоруські) письмена, удосконаливши, видозмінивши деякі літери та їх графіку, систему голосних і приголосних тощо (Д. Т. Федоренко, 1999).

Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (IX ст.)

Під час вивчення графіті в Софії Київській було виявлено невідому азбуку. Складалася вона з 27 літер, з яких 23 – грецькі, 4 (Б, Ж, Ш, ІЦ) – слов'янські. Відкрив її археолог С. О. Висоцький (1923-1998, визначний український учений, історик, археолог, мистецтвознавець, мовознавець, фахівець із дослідження пам'яток Київської Русі). Виявлена на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору Софійська абетка викликала великий інтерес у дослідників. С. О. Висоцький висловив думку, що вона відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати літери для передання особливостей слов'янської мови. Імовірно, що це руські письмена, якими користувалися на Русі ще за часів Аскольда й Діра (абетка неповного складу існувала на теренах Київської Русі не пізніше IX ст.).

Ця архаїчна азбука IX ст. є вагомим свідченням, яке спростовує існуючі антинаукові версії щодо виникнення писемності на теренах сучасної України лише із запровадженням християнської релігії.

Договори київських князів (X ст.)

Підтвердженнями існування писемності на Русі до введення християнства як офіційної релігії (988) є торговий договір князя Олега (911), мирні договори Ігоря (944) і Святослава (968) з Візантією, написані грецькою та давньоруською мовами. Кожен з договорів частково торкався слов'янської писемності. Наприклад, у договорі Олега згадується про існування писемних духівниць (духівниці, або духовні заповіти, писати, коли заповідач їхав до чужої країни), в Ігоря – про грамоти, що укладалися двома мовами – грецькою та слов'янською. Повноваження руських купців підтверджували письмові грамоти, а не золоті та срібні печатки, як було раніше. Саме це зумовлювало необхідність утримання князями канцелярії грамотних людей для складання документів торговим людям. Зазначене свідчить, що писемність на Русі в цей час уже набула поширення не тільки в державних установах, а й у побуті.