ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Мета: з'ясувати особливості існування та функціонування перших навчальних закладів.

План:

• 1. Освітня політика київського князя Володимира.
• 2. Розвиток освітньої справи за князювання Ярослава Мудрого.
• 3. Заснування та функціонування монастирських шкіл.
• 4. Жіноча освіта в Київській Русі.
• 5. Навчання дітей у школах грамоти.
• 6. Діяльність майстрів грамоти.
• 7. Освіта дітей простого люду.
• 8. Значення перших шкіл на Русі.
• 9. Педагогічні пам'ятки Київського періоду.

Освітня політика київського князя Володимира

Київський період (X–XIII ст.) зайняв особливе місце в історії східних слов'ян. У зазначену епоху становлення давньоруської народності та державності відбулися суттєві зміни у вихованні й навчанні дітей і молоді. У 988 р. київський князь Володимир (979-1015, син Святослава, внук Ігоря та Ольги), якого прозвали Великим, вирішив охрестити український народ і через хрещення підняти авторитет свого роду та Київської Русі у світі. Прийняття християнства сприяло зміцненню Давньоруської держави, розширенню економічних і культурних зв'язків, подальшому розвитку науки та освіти. Мовою богослужіння, літератури й навчання була слов'янська зі слов'янським алфавітом (кирилиця).

З прийняттям християнства в Київській Русі стали вестися літописи. У літописах є згадки про те, що "Володимир же... почав ставити по містах церкви і попів і приводити по всіх містах і селах людей на хрещення. Пославши, почав він забирати в нарочитої наді (знатних високопоставлених людей – авт.) дітей і віддавати їх на навчання книжне; матері ж дітей цих, тому що ще не укріпилися були у вірі, плакали по них, як по померлих".

Володимир заснував школу в Києві. Діяла вона при Десятинній церкві (збудована на честь Богородиці, назва пішла від того, що на утримання духовенства князь призначив десяту частину свого майна). Це був державний навчальний заклад, оскільки утримувався за рахунок князівської казни. У школі не просто навчали грамоти, а давалась на той час досить серйозна освіта. Основу навчання становили сім вільних мистецтв: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Це був заклад підвищеного типу, а його учні вже до початку навчання вміли читати та писати. Випускники поповнювали ряди вищого ешелону державної та церковної влади. Зазначене дозволяє припустити, що до заснування освітніх закладів Володимиром уже мало місце елементарне навчання дітей.

Шкільна справа та релігійність педагогічної думки розквітали, оскільки школи засновувалися також у інших регіонах, зокрема Новгороді, Чернігові. Школи мали елітарний характер, оскільки навчалися переважно діти привілейованих верств населення. Навчання було індивідуальне. До шкіл дітей брали переважно із семи років. Учні сиділи всі разом, проте з кожним учнем учитель займався окремо. Діти навчалися читати, писати, рахувати, а також вивчали деякі відомості про природу, з математики, історії різних країн. За це батьки сплачували мзду (плату). Навчання книжне давало як підвищену освіту, так і елементарну.

Розвиток освітньої справи за князювання Ярослава Мудрого

Важливий внесок у розвиток освіти та культури Київської Русі зробив Ярослав (християнське ім'я – Георгій; бл. 978-1054; син Володимира Великого, внук Святослава; князював у 1019– 1054; похований у Софіївському соборі в Києві в мармуровій домовині – саркофазі з білого мармуру, що стоїть і нині там), прозваний Мудрим. Існують свідчення, що за Ярослава Мудрого в стінах новозбудованої Софії Київської (була збудована на місці битви руських дружин з печенігами й символізувала перемогу русичів; унікальна споруда зовні (тридцять куполів) і внутрішньо (масивні стовпи підпирають арки та склепіння, на стінах фрески й мозаїчні зображення святих) була відкрита школа вищого типу, майстерня-скрипторій (перекладалися та переписувалися книжки), заснована велика бібліотека (перше велике зібрання рукописних книг на Русі; згадується в літописі бл. 1037; нараховувалось 950 примірників; зникла безслідно.). На жаль, достеменно не відомо, яка доля спіткала це старовинне книгосховище. Невідомо й те, які саме книги зберігалися в бібліотеці церкви Св. Софії. Існує кілька версій, зокрема, що книги містяться в одному з нерозкритих підземель, яких у Києві чимало; що нащадки розділили їх і книжки розійшлися по Русі. Лише про одну книгу маємо інформацію, а саме про Реймське Євангеліє (пам'ятку давньоруської писемності, пов'язану з далеким минулим славного Києва).

1048 р. прибуло до Києва посольство французького короля Генріха І, щоб просити руки юної княгині Анни Ярославни (три доньки Ярослава Мудрого стали королевами в різних країнах; Анна – дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті управляла Францією; Єлизавета – дружиною норвезького короля Геральда Сміливого; Анастасія – угорського короля Андрія; сестра Ярослава Мудрого була одружена з польським князем). У далеку країну Анна повезла багатий посаг (майно, гроші, що їх дають батьки або родичі, коли дівчина виходить заміж). Із собою прихопила й рукописне Євангеліє (усі доньки Ярослава любили книги, були освічені). Зберігся документ, на якому французький король замість підпису поставив хрестик, а дочка київського князя вивела чіткою кирилицею: Анна – регіна (королева). Вінчалася Анна з Генріхом у соборі м. Реймса – стародавньої столиці Франції. Під час урочистої відправи Анна поклала на олтар написане кирилицею Євангеліє. І відтоді, протягом багатьох віків, французькі королі, посідаючи престол, присягали на Євангелії, що в далекому XI ст. привезла до Франції київська князівна (П. Утевська). Саме ця книга збереглася до наших днів.

Книги, що виходили з-під пера ченців-писців, ставали основою для нових бібліотек, у тому числі й у Печерському монастирі. Згодом такі майстерні та зібрання книг виникли в інших містах. За рівнем освіти цей навчальний заклад наближався до освітніх установ Візантійської імперії, яка на той час досягла найвищого культурного злету. У школі вивчали сім вільних мистецтв, піїтику (теорію поезії), філософію, іноземні мови, богослов'я та багато інших дисциплін. За історичними даними заклад мав певне міжнародне значення, оскільки тут виховувалися претенденти на корони європейських монархів (спадкоємний глава держави, у якій влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави), які через різні політичні ситуації були змушені залишити свої країни.