Заснування й функціонування монастирських шкіл

У 1052 (1068) р. ігуменом (ведучий, керівник, настоятель) Києво-Печерського монастиря Феодосієм (церковний письменник, один з перших ігуменів Києво-Печерського монастиря) для ченців обителі був запроваджений Студитський статут (складений візантійським богословом Федором Студитом у 798 р.). Статут вимагав навчання чорноризців грамоти. Приклад Феодосія успадкували ігумени інших монастирів. З того часу, як стверджують дослідники, на Русі почали поширюватися монастирські школи. Вони були внутрішніми, оскільки обмежувалися навчанням тих, хто поповнював ряди чорноризців. Навчання грамоти тут мало індивідуальний характер і здійснювалося диференційовано: молодих чорноризців із заможних станів готували до високих церковних посад, а рядове поповнення – до церковної служби й господарської роботи в монастирях. Головне завдання монастирських шкіл – аскетичне виховання учнів. Зміст його зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радості світського життя. Від ченців вимагалося суворе дотримання постів, усебічне самообмеження, систематичне моління. Монастирські школи здебільшого припиняли роботу після завершення навчання грамоти новоприйнятих монахів. При Києво-Печерському монастирі поступово було створено визначний культурно-освітній центр із підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, перекладачів, каліграфів та ін. Богословська освіта тут досягла рівня, як у Візантійській духовно- патріаршій академії. Саме тут навчалися в майбутньому видатні діячі давньоруської культури, зокрема Нестор Літописець, князь-монах Святослав Давидович, чернець Іларіон. Тільки до 1240 р. зі стін монастиря вийшло 50 єпископів (вищий духовний чин у християнській церкві). Як відомо, у Києво-Печерській лаврі виявився й набув розвитку феномен літописання.

Жіноча освіта в Київській Русі

Важливою подією в історії освіти було відкриття онукою Ярослава Мудрого княжною Анною Всеволодівною (з 1068 р. – черниця Андріївського монастиря в Києві) у 1086 р. у Києві при Андріївському монастирі першого жіночого училища. Тут 300 дівчаток навчалися читати, писати, співати та рукоділля. У 1143 р. ігуменя Єфросинія (княгиня Предслава Романова) створила монастирське училище в Полоцьку. Наведені історичні факти засвідчують, що з перших кроків становлення українське шкільництво турбувалося про навчання не лише хлопчиків, а й дівчаток.

Навчання дітей у школах грамоти

З кінця XI – початку XII ст. почали відкриватися школи грамоти, у яких давалась початкова освіта, а саме: навчали читання, письма, лічби, хорового співу. Ці школи утримувалися за кошти батьків, а отже, могли навчатися діти лише з тих сімей, батьки яких були спроможні заплатити за навчання. Навчалися діти бояр, посадників, купців, лихварів (ті, що позичали гроші за великий відсоток), заможних ремісників. Для дітей же бідного населення вони були недоступні. Учитель працював з одним учнем або невеликою групою дітей (8-10). Навчання читання здійснювалося за спрощеним 32-літерним алфавітом літероскладальним методом. Учні заучували на пам'ять 53 склади: ба, ва, га, бе, ве, ге та ін. Спочатку повторювали за вчителем, потім записували на табличках, які були покриті воском, з часом – на бересті (твердій березовій корі). Дітям багатих був доступний спосіб писання гусячими перами на пергаменті. Після цього з вивчених скла-

дів робили спроби створювати слова й лише потім читали спеціальні навчальні тексти (Часослов – богослужбова книга з текстами релігійних пісень і молитов, Псалтир – одна з біблійних книг Старого завіту, що складається із ISO псалмів). Рахувати навчалися за допомогою пальців рук. Замість цифр використовували літери. Щоб відрізнити цифри від літер, зверху над літерами, що означали цифри, ставили риску (титло). Обов'язковим було вивчення закону Божого та церковного співу. Навчання здійснювалося старослов'янською мовою. Діти писали на слух, дошки не було. Навчальний рік починався з появою першого снігопаду, закінчувався, коли відходила відлига. Навчалися при свічках або скіпках уранці, удень робили перерву на обід, після обіду заняття тривали до церковної вечірні. Термін навчання – від одного до трьох років. Існували переважно в містах. Навчалися зазвичай діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників.